07.08.2012 15:25
-
250
    
  5 | 5  
 © Наталя Суркова

Ти будеш любити?..

Ти будеш любити, як прийде глибока осінь,

як зморшки торкнуться губ і заслабнуть очі,

як біле пасмо вплету у русяву косу?

Чи справді лишитись поруч тоді захочеш?


Чи будеш терпіти запах отруйний ліків

і кашель мій гамувати якимсь настоєм?

Ти будеш іще любити чи лиш жаліти

і мріяти, як було б воно не зі мною?


Залишаться нам від щастя старі світлини

і сни, із яких не схочеться повертатись...

Та, може, стрімкі візити дочки і сина,

заради яких ще вмітимемо всміхатись...


Наллєш собі чаю, вип`єш його неспішно

і будеш дивитись повз... у минуле радісне,

туди, де цвіли рожевим туманом вишні

і нам видавалось: ціле життя до старості...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 07.08.2012 19:53  Тая => © 

Ви дуже вдало передали життя, душевно, тонко, життєво. Гарно!

 07.08.2012 16:31  Каранда Галина 

вірш прекрасний.
... він же теж не помолодшає.... може, теж переживає, чи будете тоді любити...

 07.08.2012 15:58  Ірина Затинейко-Михалевич 

ох як зуміли чуйно скласти у вірш хвилювання жінки про ЛЮБОВ У СТАРОСТІ!!! ЗВІСНО ЛЮБИТИМЕ!!! ТА ЩЕ Й НІЖНІШЕ І ГЛИБШЕ!!!!

 07.08.2012 15:53  Деркач Олександр 

Сподобалось, будемо надіятися що всіх нас і в старості будуть любити...

 07.08.2012 15:49  Тетяна Чорновіл => © 

Зворушливо!

 07.08.2012 15:32  Володимир Пірнач => © 

Гарний текст,
особливо сподобалось:
"Та, може, стрімкі візити дочки і сина,
заради яких ще вмітимемо всміхатись..."
Плюсую.