10.08.2012 00:30
256 views
Rating 5 | 6 users
 © Марія Я

Воно зупиниться саме

«Найбільшу смертність серед населення спричинюють хвороби серцево-судинної системи» - проголошував дані ще одного статистичного звіту і дослідження центру охорони здоров’я заголовок на шпальті газети. Саме ці чорні і досить великі літери прочитав Антон, який сидів на сусідньому з власником газети сидінні і ловив поглядом зупинки.

Залишалося проїхати ще одне село і тоді дорога поверне до самого районного центру, де і знаходилася його рідна домівка, якщо звісно, так можна назвати те місце де ти народився і провів лише невеликий шмат дитинства. Але тут жили батьки і тільки дорога сюди викликала в душі радість і хвилювання.

Читати далі статтю було неможливо. На вибоїнах автобус добряче підкидало, тож навіть не було сенсу напружувати зір щоб розібрати ці рядки. Тим паче, що юнак і так знав що там написано. Нещодавно він сам став свідком того, як водій маршрутки помер, не підводячись з-за керма. Просто зупинилося серце. І все. Проте всі, хто був присутній при цьому, ще довго ходили приголомшені і не могли прийти до тями.

Було близько полудня і сонце починало нестерпно шкварити. Що ближче автобус наближався до кінцевої зупинки, то важче ставало перебування в салоні. Проте ось нарешті двері відкрилися і пасажири з полегшенням кинулися до виходу.

Антона ніхто не зустрічав. Батьки і так знали що він приїде, тож пораючись у одвічних клопотах по господарству, яке тягнули з останніх сил, не мали часу більше ні на що. А крім них на нього ніхто і не чекав.

Коли він нарешті прийшов додому, то на подвір’ї його зустрів лише старий, полинялий кіт. Це чотирилапе створіння дуже любило свого господаря і який рік поспіль вірно зустрічало його біля воріт та, радісно муркаючи, вибігало на зустріч. Але крім нього навпроти завжди виходила ще й мати. Однак цього разу вони побачилися вже в самому будинку. Батьки стояли у вітальні переодягнені і збиралися кудись йти. Антон побачив чорну хустину у матері на голові і з тривогою запитав:

- Що сталося?

- Ой, синку. Добре ти поспів. Підеш з нами? Леонід Петрович помер. Зараз похорон.

- Як?

- Пухлина. Місяць тому йому стало кепсько. Прооперували та це не допомогло. Місяць промучився на хімії, а вчора здався. То ти підеш?

- Так, звісно.

Леонід Петрович був класним керівником Антона. Йому не було ще й 45 років. Цього стриманого і серйозного чоловіка хлопець дуже поважав і любив. Скільки він себе пам’ятав та його вчитель жодного разу не вчинив несправедливо і своїх учнів теж вчив жити чесно. То чому його не стало? Теж зупинилося серце? Та батьки кажуть, що причина в пухлині. І серце зупинилося через неї, а не так як у того водія з маршрутки.

Сонце пекло все сильніше і нещадніше. Навіть у затінку порятунку не було і похорон проходив у важкому мовчанні, яке переривалося співом церковного хору на відправі і тихим гудінням мотору у швидкій, яка супроводжувала процесію до самого цвинтаря і назад. Антон і сам відчував себе погано. До морального стану долучався сильний головний біль і шум у вухах.

Спека не спадала. От і похорон вже залишився позаду, а перед очима ще бігали чорні плями і гупання в голові не припинялося. У розпал цього дня Антон взагалі подумав, що це вже все. На цьому і його кінець прийде. Але сонце котилося до свого горизонту і хлопець за роботою по господарству і допомогою батькам все таки зміг відгородитися від свого стану. А коли сідали сутінки, то йому стало краще і він продовжив жити далі.

Отже, серце так просто зупинитися не може. Лише тоді, коли життя вичерпає себе чи зайде у безвихідь, тоді воно само вирішує про те що досить. Але ж, напевно, у того водія з маршрутки чи у Леоніда Петровича було повно планів на майбутнє і залишилися люди які їх любили. Проте воно все одно зупинилося.

А що ж тоді тримає його? Близькі люди давно розгубилися і життя вже увійшло у одну колію. Батьки? Так, тільки вони одні зосталися. Але, мабуть, мовчки докоряють синові що він не залишився з ними, а обрав велике місто. Але ж цей юнак ніколи нікому не пояснював, що керувало тоді ним саме бажання заробляти стільки, щоб їм не потрібно було губити сили і здоров’я біля того господарства і тієї землі. І що він завжди боявся страшної звістки, що з ними сталося щось погане.

Вдихаючи на повні груди вечірнє повітря з п’янким ароматом троянд і шипшини, він дістав цигарки. Антон почувався геть виснаженим і порожнім. Нічого в нього не вийшло і місто ледве не придушило його. Змінивши з десяток робіт, заробітку тільки й вистачало що на власне прожиття там. І замість того щоб він мав допомагати батькам, то вони допомагали йому чим могли. Тому й тиснуло на серце це почуття провини, і самотність ні на секунду не припиняла гризти зсередини.

То що ж тримає його тут сильніше за того водія чи Леоніда Петровича? Чи може вже у нього виробилася стійкість всім хімікатам і радіаційним фонам?

Схилившись на лавці, Антон став дивитися далі на річку, де почав братися нічний туман, на дерева, які поволі в ньому тонули. І в душі щось перевернулося і захотілося жити. Якщо серце ще б’ється, отже ще щось слід зробити. Слід продовжувати тягнути далі. Для тих хто є. Для рідних. А коли більше не треба буде, воно зупиниться саме.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Оповідання - Врятуй наші душі | Марія Я».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.08.2012 11:03  © ... 

Коротенька відповідь на коментарі.)
Дякую за оцінку і рада що вам сподобалося. Трохи не очікувала.
На цю тему у літературі є багато роздумів значно розумнішими людьми від мене. Тож, пане Андрію, може у них знайдете відповідь на ваше запитання, або доходьте до неї самотужки. Це тільки мої суб`єктивні враження від цього світу. Більше нічого. І ніяких прихованих посилань;) 

 11.08.2012 15:52  Олександр Новіков => © 

угу. приєднуюсь 

 10.08.2012 23:14  Ницик Андрій 

Гарний твір. "Якщо серце ще б’ється, отже ще щось слід зробити." Навіює бажання жити: ти на цій землі тому, що ти маєш щось зробити, в тебе є роль завдання. Але якщо серце б`ється всього на всього тому, що йому заведено стільки битися? Що тоді? 

 10.08.2012 21:59  Лідія Яр 

сумно, але висновок реальний.
сподобалося 

 10.08.2012 06:37  Каранда Галина 

правильний сюжет, вічні роздуми. 

Публікації автора Марія Я

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо