Про життя і смерть

Насмілитись. І гуркотати. Все навколо – світло, рух, фарби, і вибух. Життя квітне під ві...

Життя, що я вів, Мені не дає покінчити Самогубством з собою. Все підскакує і тремт...

Платон не бажав надати право громадянства поету. Агасфер. Дон Жуан в метафізичному сенсі. Рідні....

Коли в голові майже пусто і там залишається тільки графік виключення і включення світла, то очі, р...

Але цим все не скінчилось, чотири роки по тому вона знову з’являється переді мною, ось не бі...

Місяць за місяцем ми стояли на ньюфаундлендській мілині і ловили тріску. Літо і зима приходили і від...

Я ходжу по своїй кімнаті туди-сюди і все думаю про цей випадок з рознощиком газет. По...

Стою до гармати спи́ною –Чекаю щомиті пострілу.Єство розірве́. Загину я.Не ли́шиться навіть по...

Битим склом уламки серця на асфальті, А душа – мов пошматована газета.Як майстерно доля б&rsqu...

Зніме окуляри Абадо́нна, Погляд блисне в душу, мов рентген –І на зо́всім ще не сивих скроняхВ...

Я бачив одного разу в товаристві закохану молоду жінку. Її очі були синіми і блискучими, як ніколи ...

Моє ім`я Марина і в якийсь період життя я перестала рахувати скільки мені років. Якщо бути чесною я ...

Вірш про перехідність буття, де листя стає метафорою людської долі, неминучого падіння та очікування нового життя

Вірш розмірковує над тим, що чекає після смерті, передаючи тривогу перед невідомим, але водночас пропонуючи надію на теплі й затишні спогади

Вірш про втрачений шанс, про те, як невисловлені слова стають мовчазними в’язнями шухляд, а життя минає, залишаючи лише спогад у вигляді зірваної афіші

Ніч. День. За гранню прожитих років, Без балачок і без дзвінків. Трухлявієш неначе пень. Ден...

Навесні сніги розтали, йде зима у небуття, По гілках живильним соком потекло нове життя.Прокидаєтьс...

Пік творчих злетів, визнання і слави. Горів, неначе зіронька яскрава. Любив життя. Співав на радість людям.

З давніх пір відомо людям – дим не буде без вогню. Я прошу, а інший судить – ...

Олень, сховавшись від мисливців, у виноградних ліг кущах.

Великий театр життя – жива декорація сцени. Тут наші думки і чуття у сильних руках Мельпом...

Тягнув дід з лісу хмизу в’язку, в дорозі притомився вщент...

Стоходом* лине місяць вповні, занурюючи в срібні сни ...

Готуватись. До Різдва, чи до війни. Якось так змішалось все докупи. Чи ігристе буде у ціні? А чи сірники, свічки і крупи?

Змії́ невмисно малюка вкусити прийшлося – наступив на неї він.

...мораль: хай як людина судить, на світі є ще Божий суд.

ЖалОба, сум’яттЯ в моїй душі, І сліз гірких вже вилилось без міри. Як боляче… І досі я не вірю… І плачу, і пишу сумні вірші.

Як з Ту́ру йти на Заболо́ття, у лісі є трясовина

Дубовий ідол Перуну́ і товстий Водяник лежали вдвох в обіймах сну...

Ти, яворе, мене переживеш. Я вже підтоптаний, твоя ж гіллячка одненька всохла.