Пластмасове життя одного пішака
Вона була звичайною фігурою у шахматній грі, була «пішаком». Кожного дня звично займала пішаковий ланцюг в давно установленому порядку. Здавалося, і щоб тут незвичайного? Шахматна гра, як завжди, згідно правил та розпорядку. Фігури вправно пересувала рука володаря, вирішуючи за них їхні долі, пластмасові життя, будуючи для себе гру.
У темній коробці всі були рівні, ферзі, слони, тури, пішаки, всіх називали однаково «фігури». Не було значення, хто біля кого лежить, хто «білий», хто «чорний», не було гордині, злості, марнославства, тому що не було світла, а в темряві всі рівні.
Інша справа, коли коробку відчиняла рука, тоді жителі шахматної країни зразу мінялися, вони знали – зараз кожен займе своє місце на картатій шістдесяти чотирьох клітинній дошці. Одним пішакам було байдуже, вони були упевнені, що другий ряд лише їх. Та одній фігурі це було не все одно…
Не знала ця витончена, з гарним манікюром рука, дістаючи шахматні фігури з темної коробки, про давню мрію простої пєшки: Вона хотіла стати королевою… Ні, не тому, що прагнула слави та влади, а тому що була давно таємно закохана у короля. Звичайно, щасливі ніколи не розуміють нещасних. Ця істина стара, як світ, і така справедлива та реальна, як день чи ніч. Він не помічав її, рядового пішака у чужій придуманій грі, не бачив того, що вона живе лише для нього. Кожного дня просила подумки руку поставити її ближче до ферзя, щоб хоча би краєм ока бачити його гарну поставу, гордий профіль. Та чомусь завжди ставали її далеко і саме її (хоча пішаків було вісім) програвали настільки швидко, що бідна пєшка навіть не встигала передбачити свій наступний хід. У кращому випадку відкладали у бік, де вона могла спостерігати за ходом бою, у гіршому – кидали у коробку. Вона розуміла, що жертвує собою заради нього, але так довгими ночами намріювала, як одного разу, коли всі фігури загинуть, вона таки дійде у інший кінець дошки і стане Його королевою, щоб Його врятувати, виграти ту чужу гру і стати на кінець «помітною».
Говорять, якщо про щось довго мріяти, то воно обов’язково збудеться, лише треба відпустити думку. Так і сталося з нею. Коли пєшка втратила надію на здійснення бажаного, все задумане сталося. Гра йшла, як звичайно, у цей день програвали чорні, білі йшли уперед, вона була серед переможців. Не один раз її маленьке серце зжималося від страху, що от-от, як завжди, її програють, щоб виграти великий бій. Та, певно, цей день був у її шахматному гороскопі вдалим, щастя сьогодні посміхалося, як ніколи, за декілька кроків вона таки стала Королевою. Мрія стала реальною… Вона гордо повернула голову до ферзя і побачила його злякані очі, що благали про допомогу. Який він нікчемний? Невже король уміє боятися? То він не такий могутній, як я думала?! Він гірший за звичайного пішака, що ризикує своїм життям кожного дня без тіні страху.
Ми не знаємо, чим закінчилася ця шахматна партія. І це вже не важливо, тому що зрозуміло одне - іноді люди біжать за якоюсь шаленою мрією, не помічаючи того, що поряд вже давно це є, лише слід озирнутися навкруги.
