Замальовка з натури
з рубрики / циклу «мініатюри»
-
Эта книга уже устарела. Последняя – "Как предать друга, не обидев его"
Йду містом. Назустріч – юна пара. Зупиняють. Розумію, що зараз будуть щось «впарювати». Так і є.
Щебечуть щось про новий магазин, про духи від чи то «діора», чи то від «шанель», тичуть в руки два пробники з урочистим «Поздравляем, это – Вам». «У нас в магазине они стоят 600 гривен. Повторите – 600 гривен» Посміхаюся дешевенькому психотрюку і намагаюся віддати назад. «Ну что Вы, мы же не кусаемся!» «А знаете, почему мы именно к Вам подошли? У Вас очень красивые и добрые глаза!»
«Ага, знаю, – думаю сама собі. – в мене ж на лиці написано: «Простувата наївна тітка»». А в голос кажу: «Ох і добре ж ви підковані! Карнегі відпочиває». Легке розчарування в очах. Але продовжують:
«Чисто символически – 20 гривен за пробничек.»
Нарешті вдається втикнути їм назад в руки цей безцінний «подарунок». Смутніють і йдуть далі. Лиш тепер помічаю, що за сценою спостерігала попередня «жертва». Посміхається мені розуміюче. Вже через хвилину про красиві очі вислуховує ще одна жіночка. І теж «не ведеться». Пара йде далі. Зупиняться. Цілуються. В їхніх обіймах я читаю намагання підбадьорити одне одного. Шкода дітей. Закінчили вузи, а єдина сфера, де можна застосувати знання – дрібні афери.
Треба висновок? – Я люблю Україну…
Лубни, 17.09.2012