Бік Сонця

Колись «колом» було «Сонце»,

тепер це просто місце точок площини.

Колобок колись для мене був героєм.

Тепер став символом буденщини без новизни.

Здається не казковим, а простим знайомим.

Він поруч котиться дорогою,

тільки я з насторогою,

а він, наспівуючи пісень.

Ми з ним  схожі до життя жагою,

різнимося хіба що вагою.

У мене, на відміну, дві ноги та пара рук,

Проте не додає мені це впевненості у житті.

Його пісні знаходять відгук,

мої – загублені у паям’яті, невисловлені, десь у небутті.

У нас із ним одні на двох ведмеді, зайці та вовки.

Страху натерпівшись та змужнівши на очах,

Навчились з Колобком заговорювати зуби та битися словами, мов на мечах.

Сили ворожої ми не боїмося, а ось улесливості навіть дуже.

Адже немає гіршого за зрадництво того, кого звеш «друже».

Колобок таких лицемірів називає лисицями,

обходить манівцями,

боячись бути з’їденим.

Усе ж таки він Колобок, а значить – Сонця бік.

З Сонцем під боком якось легше.

Головне – ставитися до всього якомога іронічніше,

Тоді не страшно бути з тіста,

Бо тісто може бути норовистим.