Останній рік на -teen
з рубрики / циклу «Архів»
Мені дев’ятнадцять лише. Мені дев’ятнадцять вже. Як і раніше люблю каву. Лише тепер міцнішу, безцукрову і «по-дорослому» гірку. Десь запхані у шафу всі випуски «Открой мир с Волли», на місці їхньому вже «Деньги», «Бизнес», «Forbes». Лиш трохи більш зеленого в моєму біополі, але замало часу для відвертих, звичних, безтурботних з друзями розмов. Дорослою ставати трошки сумно, але давно настав вже час всіляких проб, дилем і помилок. І це не менш цікаво ігрового Lego, конструктор власного життя – це тисячі деталей. Потрібно лиш не забувати настанов Скрижалей. У мріях - танець хвиль і буйство саду. У дійсності – час самоствердження, долання барикад. Гул естакади за спиною пришвидшує серцебиття, і кожен ковток знань – маленьке відкриття. І бути відчайдушною, здається, – дуже просто, тим паче – за спиною два крила. У епіцентрі, між юнацтвом і дитинством, загострюється світовідчуття. І з кожним роком я люблю ще дужче своїх батьків, вони – мій затишок, плече, дороговказ. Мені дев’ятнадцять лише, крокувати назустріч долі починаю впевненіше.
