24.10.2013 00:33
Без обмежень
551 views
Rating 5 | 4 users
 © Деркачова Ольга

Повидло з яблук

Ти спізнився.

У саду дозбирують останні яблука.

Адаме, вже пізно варити яблучне повидло...

Я знайшла відповідний казан, дерев’яну ложку, але вже пізно, Адаме.

Я вже приросла до тебе, як шкоринки перестиглих яблук приростають до рук. Ти змиваєш їх, змиваєш, начебто звільняєшся від них, а потім раптом несподівано натрапляєш на них на іншому боці долоні. 

Занадто пізно, Адаме.

Я приросла до тебе намертво і вчу нові слова з нової некириличної абетки.

А ще шукаю переписи повидла з яблук і вина. Ти не знаєш, Адаме, з яблук роблять вино? 

Ми все одно його зробимо. І темними вечорами віднаходитимемо одне одного поміж свічками і зірками, питимемо вино і проситимемо Бога, аби наступний день був таким самим ,як і день минулий.

Ти ще пробуєш обернутися, Адаме. 

Не треба.

Вже запізно виполювати із серця тернини. Знаєш, коли любов впивається колючками - це кінець... Для тебе того, колишнього, яким тебе ще пам’ятатимуть твої друзі і дзеркала. Не чіпай їх, Адаме! Пораниш пальці! Звісно, я заціловуватиму кожну ранку, але не треба... Я... цілуватиму і так твої руки. 

Адаме, чи ти пам’ятаєш, скільки цукру кладуть у яблучне повидло? Коли треба збирати пінку і ховати його у слоїки?

Чиїсь пальці пожбурили в тебе жереб, аби ти позбирав докупи усе те, що ніяк не можеш збороти, як пінку з варення. А чи треба, Адаме, щось долати? Ти ж не знаєш, яку ціну доведеться за це платити... А якщо мною? Ти погодишся?

Занадто пізно, Адаме, відшукувати шляхи з лабіринтів, платити шалені гроші за мапи і питати нажаханих перехожих, де вихід з яблучного саду. Запізно, Адаме, бо поламано всі годинники і спалено всі календарі. Я тепер найтвоїша, Адаме. 

Чи ти відчуваєш, як боляче, практично у горло, врізається намисто кольору обпечених  яблук...

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Новела "Тепло твоїх долонь" | Деркачова Ольга».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 24.10.2013 14:58  © ... 

Дякую за таке гарне і справжнє сприйняття. Коли я написала "Повидло з яблук", довгий час не могла прийти до тями - так важко було, немов то мене стискало те намисто... а може, і мене... хтозна :) 

 24.10.2013 11:27  Тетяна Ільніцька => © 

От знаєш, Олю, сьогодні зранку ще раз все перечитувала... У цілковитому захваті))) Думаю, премія Франка не лише заслужена, а нарешті попала тому, кому слід)))))))))))))) 

 24.10.2013 08:50  Ірина Затинейко-Миха... 

яка тонка межа між "казанами" для варіння повидла та спробою зробити "вино" серед будня...а яблука - ті ж...ті ж..."НАЙТВОЇША"... аж врізається в горло? і як втримати дистанцію бодай в кілька сантиметрів, щоб "цукру" забагато не було...щоб не знудило...дуже метафорично усе...так гарно...надривно... 

 24.10.2013 00:00  Тетяна Ільніцька => © 

Кохання - як опік... Кохання як опік? Як колючка, що вп`ялася у відкрите серце Адама? Чи кохання - це казан... у якому варення чи борщ - і так день у день? Уже "не відмити, не відчистити" його з себе?
Глибокий філософський твір!)) 

 23.10.2013 23:22  Олена Вишневська 

"Чи ти відчуваєш, як боляче, практично у горло, врізається намисто кольору обпечених яблук..." - чудово!
І вино з яблук роблять! Смачнюще! 

Публікації автора Деркачова Ольга

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо