Зірочка
з рубрики / циклу «Сказки»
Колись, дуже давно, коли по землі бродили велетенські ящірки та динозаври, а люди жили в печерах, носили одяг із грубої шкіри диких звірів, в глибокому далекому космосі народилася крихітна зірочка. Вона була настільки малесенька і непримітна, що її важко було розгледіти серед величезної кількості інших зірок. Маленька боялася сама гуляти по космічних доріжках і тому завжди ховалася за Сонечком. Їй подобалося ніжитися та купатися в теплих, лагідних сонячних промінчиках. Переливатися в їх світлі, а також гратися з веселими сонячними зайчиками.
Йшли роки, зірочка підросла і стала такою яскравою, що вже допомагала Сонечку освітлювати далекі куточки космосу.
- Мила моя, зірочко, - сказало одного разу Сонечко, - Ти вже подорослішала, прийшов час тобі знайти свій будиночок - своє місце у космічному світі. А я приходитиму до тебе у гості.
- Але, я не хочу! - запхикала маленька зірочка, - Можна я залишуся?
- Ти зустрінеш нових друзів, познайомишся з космічними жителями: сузір`ями і планетами, кометами і астероїдами. Я завжди буду поруч. Моє проміння дістане тебе і зігріє, де б ти не була.
- Спасибі, добре Сонечко, за все, що ти для мене зробило. Я тебе ніколи не забуду, - подякувала зірочка старшій подружці і вирушила в дорогу.
- Йди вперед по Чумацькому шляху і нікуди не звертай, - порадило Сонечко і помахало услід промінчиками.
Зірочка послухалася Сонечка й подалася шукати нових друзів. Срібний туман покрив Чумацький шлях тонким прозорим серпанком, краї якого обрамляв чарівний зоряний пил. Зірочка неквапливо пропливала між планет: великих і маленьких, супутників і астероїдів. Їй було дуже цікаво. У млі чорного космосу сяяли сузір`я дивовижних тварин. Повз неї проскочив крилатий кінь Пегас. Здавалося, що його довгі крила закривали ввесь космос від краю до краю.
Услід за ним вона побачила прекрасних юнаків-близнюків, які лежали прямо на Чумацькому шляху і про щось сперечалися.
- Я красивіший, - стверджував один з братів.
- Неправда! Я кращий, - не погоджувався інший і звернувся до зірочки, - Скажи, хто з нас красивіший?
Маленька подивилася на красенів-близнюків. Брати були схожі, як дві краплі води.
- Ви одинакові, - засміялася зірочка.
- Як однакові? - перепитали близнюки і разом сказали, - Ні, я кращий.
Але зірочка вже не слухала їх, вона задивилася на величезні кольорові кільця, які крутилися навколо планети Сатурн. Плоскі кільця, що світяться в чорному космічному просторі, переливалися усіма барвами веселки. Сатурн весело підморгнув зірочці, мов би запрошуючи покататися на його кільцях.
Зірочка помахала йому у відповідь і продовжила свій шлях далі. Гомінкий потік Чумацького шляху поніс її вперед до нових зустрічей і пригод. Несподівано з дна Чумацького шляху винирнув рак. Справжнісінький зоряний рак. Він підняв великі важкі кліщі, але помітивши зірочку позадкував назад і зовсім скоро сховався в космічній далечині.
- Який дивний, - здивувалася мала.
Між двома невеликими планетами зірочка побачила здоровенного лева, який грізно гарчав і виблискував величезними іклами. Страшний звір зігнувся і готувався до стрибка.
- Ой! - вигукнула мала і закрила очі зі страху.
- Не бійся! - почувся ніжний жіночий голос.
Зірочка розплющила очі і побачила перед собою прекрасну Діву. Дівчина затулила собою зірочку і грізно сказала левові:
- Як тобі не соромно кривдити маленьких. Йди геть!
Зоряний лев загарчав у відповідь і втік. Він сховався за найближчу до нього планету і принишкнув, немов його й не було. Тільки довгий хвіст з пензликом стирчав із-за планети. Лев думав, що його не видно.
Зірочка подякувала Діві за допомогу і полетіла далі.
- Потрібно поквапитися, - подумала маленька мандрівниця, - скоро Сонечко піде спати і стане темно.
Біля самого краю Чумацького шляху зірочка зустріла двох ведмедиць.
- Здрастуй, маленька! - ласкаво промовила Велика ведмедиця, - Ти звідки? Куди прямуєш?
- Я відкололася від Сонечка і тепер шукаю будиночок, де житиму.
- Хочеш залишитися з нами? - запитала Мала ведмедиця, - житимеш з нами. Гратимемося разом!
- Звичайно, - з радістю погодилася зірочка.
Мала ведмедиця простягнула лапи і узяла зірочку до себе.
З тих самих пір пройшло дуже багато років. Маленька зірочка виросла і перетворилася на найяскравішу і велику зірку. Люди назвали її Полярною зіркою, за те, що вона яскраво світить та завжди вказує шлях на північ, не дає заблукати втомленим подорожнім та відважним мандрівникам у будь-яку погоду і пору року. Подивіться в нічне небо і ви без зусиль знайдете Полярну зірку між Великою і Малою ведмедями.
