Сенс життя. Просто сенс.

Сенс життя кожного - пошук цього сенсу. Все, чим ми насправді від народження займаємось - шукаємо його. Але це зовсім не безкінечний процес.

Ти можеш бути послом доброї волі ООН, всесвітньо відомим поетом чи письменником або навіть президентом країни - насправді світові однаково байдуже хто Ти. Чому байдуже? Бо Ти “піщинка в склянці часу”. “Кузька у траві” - не більше. Безробітний Ти чи маєш висоооплачувану роботу, студент чи учень, пенсіонер чи домогосподарка - все байдуже. Нікому нема до Тебе ніякого діла. Це не залежить від соціального статусу, віросповідання, політичних вподобань чи ще чогось. Сутність життя полягає у спробі заповнити цей насправді напрочуд швидкоплинний проміжок часу чимось важливим. Робити якусь значущу роботу, яка насправді зовсім не варта уваги. І переконувати себе все своє життя у тому, що те, чим Ти займаєшся, важливе і корисне. Та світу байдуже. Ти можеш все життя простояти на власній голові і все, що зроблять інші, все, на що вони здатні, коли побачать таку картину - крутити вказівним пальцем біля власного виска. І все. До Тебе ніхто не підійде і не запитає для чого Ти це робиш. Впаде старенька бабуся у центрі Рівного, хто допоможе їй піднятися зараз? 1 із 10. Не більше.

Десь там, у глибині власної свідомості, Ти розумієш всю свою нікчемність. Ти лише піщинка, мініатюрна піщинка у склянці часу. У юрбі таких же піщинок Тебе ніхто не помітить. Проте як же хочеться щоб помітили! Як же хочеться, щоб пам`ятали! І вірити хочеться, що навіть тоді, коли Ти впадеш на саме дно склянки, про тебе пам`ятатимуть.

Але такий зараз світ - всім байдуже до Тебе. Таке суспільство. Це не вигадка, це не я придумав. Не я це вперше сказав. У наш час людина вже нікого не цікавить. Цікавить мода, цікавить політика, цікавлять новини, цікавлять катастрофи. Навіть я особисто знаю кількох людей, які вмикають телевізор виключно щоб почути новини з приводу різних аварій. І бажано, щоб жертв було побільше. Вони, мабуть, дивляться ці новини і думають радісно пошепки або ж вголос щось на кшталт “О! Знову літак розбився, жертв багато. Не до добра це все. Кінець світу близько!” і так далі. Про що говорити, коли справді видатний гонщик Міхаель Шумахер важко травмувався і потрапив у кому, як тут раптово взялись люди, які, м’ягко кажучи, не бажають йому добра. Які бажають відкритим текстом – не раз це помічав – щоб він не вийшов із коми. Хіба це не жахливо? Хіба це правильно? У наш час все перекрутилось. Ми живемо в часи, коли справжні цінності уступають місце штучним, нав’язаним нам ЗМІ та іншими джерелами впливу. Тому зараз нас цікавить все, але не людина. Людина у наш час стала синонімом слова “байдужість”. Ми виховуємо у собі пофігізм до людей і абстрагуємось від людства, вважаючи себе кращими. Кращими за них. Насправді все зовсім не так. Кожен із нас був є і буде частиною людства. Марно відділятися від того, від чого відділитися в принципі неможливо. Щоб перестати бути частиною людства, потрібно втратити людяність, перестати бути людиною.

До чого я веду? До того, що якщо Ти зумів когось зацікавити - це все змінює. Змінює навіть одна стороння людина, яка зацікавилась тобою. Якщо покохала – то це взагалі змінює все. Повністю все. Розуміння того, що Ти і Твоє життя має величезне значення для іншої людини змінює всесвіт. Розфарбовує його всіма кольорами і відтінками. Робить світ об`ємним. У цьому весь сенс – у об’ємності. Якщо її нема – Ти не існуєш. Якщо Ти не можеш допомогти коханій людині у тому, де їй конче необхідна допомога, то для чого взагалі Ти живеш? Яка твоя ціль? Канути у небуття, не зробивши у житті іншим нічого хорошого? Не допомігши тому, кого любиш? Не ставши для цієї людини всім, що їй потрібно?

Світ раніше ніколи не був пласким. Ми самі його таким зробили і тому зараз стали схожими на такі ж пласкі фантики, які хтось хаотично розкидав по світу. Між країнами, між океанами. Між пустелями і між будинками. Ми пласкі і живемо пласким життям доки нас хтось не помітить. Я не кажу зараз про рідних людей, я не кажу про сім`ю. Ми завжди багато значили і будемо значити для них. Але сім`ї не вистачить щоб зробити Тебе об`ємним. Потрібна людина на стороні. Друг, подруга чи кохана людина - це не має жодного значення. Вся глибина у тому, що потрібно мати принаймні одну людину, яка у Тебе вірить і яка Тебе підтримуватиме. Людину, для якої Ти значиш більше, ніж можеш собі уявити. І чим більший буде між вами зв’язок, то більше вимірів Ти матимеш. То глибшою людиною Ти будеш.

І коли у Твою воду кинуть камінь, щоб перевірити Твою глибину, на її поверхні що довго божеволітимуть хвилі.

28.06.2014р. [19:14]