Та, що співає у темряві

з рубрики / циклу «Місячне сяйво»

Навколо чорно-чорно. Не видно куди ступити крок.

Хто поруч?

Скільки їх?

Не пізнати.

Ні тепла. Ні дотику.

Куди йти?

Довго?

Часом виникає навіть питання «Навіщо?».

Тоді хочеться зупинитися. Завмерти. Зникнути.

І веде тільки страх, що доведеться залишитися тут на завжди.

А якщо попереду все ж є світло?

Час від часу можна наштовхнутися на щось гостре. Тоді пекучий біль сповільнює ходу. Важко і неуникно.

А йти треба.

Через пустку і невідомість прорізати шлах.

Де мета?

Але що це?

Звідки лунає мелодія?

Жіночий голос дарує пісню.

Незнану, але здається, що чув її колись давно, в часи гармонії і затишку.

Щось таке рідне у розсипах кришталевих звуків.

Хто наважився розірвати пастку тиші?

І темрява вже не здається такою густою і порожньою.

Хтось поруч.

Хтось виведе, ви чаклує жадане світло.

Та, що співає у темряві.