УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ
Свято у святковий день
Літо. Спека. Недільний ранок. День Незалежності України. На серці тепло і радісно, щемливо і трішки гаряче! І це не лише від відчуття свята, яке відзначає вся країна, але й від того, що й ти дотичний до нього! Ти – один із тих, хто творить цей урочистий і піднесений настрій для багатьох своїх співвітчизників! Бо ти – український поет, володар слова і чарівник метафор, ти той, на кого сходить натхнення, аби вже потім розійтися-розпливтися невидимою хвилею серед людей – так, як розходяться сонячні промені, даруючи тепло і радість! І зараз, коли стільки хмар намагається затьмарити наше українське сонечко, майстерність поетів і письменників, співаків і музикантів, усіх митців на часі, як ніколи раніше! Слово має пробуджувати й утверджувати, надихати й окрилювати, підтримувати й скеровувати, народжувати почуття прекрасного й утішати в горі. Бо спочатку було, як відомо, слово!
Українські Передзвони знову покликали друзів на мальовничі дніпрові пагорби! Олександр Ліщенко – невтомний сподвижник і засновник фестивалю – вкотре виклопотав дозвіл на його проведення на відкритій сцені за Музеєм Голодомору в Києві. І ось… свято наближається! Свято слова на святі духу!
Звучить, відбиваючись від дніпрових схилів і Лаврських бань, гімн України, який виконує акапельно дует Яворина, а присутні учасники й глядачі фестивалю підхоплюють. Після гіркотної хвилини мовчання відрадно насолодитися безсмертним словом Тараса Шевченка: Олександр Ліщенко читає з пам’яті поему «Кавказ». Звучить вітальне слово від історика Сергія Рудюка, у якому повною мірою розкрито роль і значення незалежності не лише у вимірах свята духу й вольності, а й у всій сукупності її суспільно-політичних чинників, які двадцять три роки назад почали формувати і формують життя в Україні й сьогодні.
І далі відбувається вже справжня феєрія, у якій слово поетичне переплітається із мистецьким співом. Понад сорок поетів, музикантів, бардів, музичних колективів і навіть справжній хор! Можете собі уявити? З усіх куточків України! Хто як міг діставався сюди! Скажімо, Світлана Патра – світла людинка і громадянин своєї держави – якій дістатися до місце проведення фестивалю було ой! як не просто! І таким людям хочеться подякувати окремо, бо вони долають непрості обставини не лише нашого непростого сьогодення, а й власні життєві, можливо, для когось непоборні перепони. Прибуло так багато митців! І всі вони такі різні, неповторні, оригінальні, але єдині у прагненні донести своє поетичне слово українцям!
А ось під деревом шукають прихистку від літнього спекотного сонечка поети Проби Пера. Дехто з них побачився вперше, хоч насправді вже знайомий рік-два, щодня спілкується на сайті літературного інтернет-видання, заснованого Сергієм Семенюком або просто Суворим (не у значенні прискіпливого ставлення до авторів, а у сенсі вимогливості до власної майстерності)) І поки ведуча свята Олена Коломієць оголошує наступного, хто має вийти для виступу на сцену, тут, під деревцем, обійми і згадування «а – що – ти – ото – хотів/хотіла – сказати – цим – віршем?», фото на згадку, автографи на пам’ять. І це зворушує! І, можливо, надихає? І надихатиме на нові твори! Хтозна? Поети «Проби Пера» стоять і чекають свого виступу – Олександр Панін, Оленка Зелена, Олександр Новіков, Світлана Рачинська, Анна Коназюк, Міха Невідомський, Наталка Святокум, Олександр Деркач, Мальва Світанкова.
А на сцені – як на сцені)) Хто збився і забув слова, а хтось навпаки – вийшов і зачарував всіх майстерністю виконання і силою поетичної харизми, як, наприклад, Анатолій Матвійчук, чий виступ нікого не залишив байдужим. Та й як інакше, якщо людина володіє усією повнотою поетичного слова?
Як завжди вражає своїм талантом Тетяна Яровицина, котра традиційно є найбільш відповідальною «ланкою» в Українських Передзвонах (а Олександр Ліщенко по-дружньому називає її «совістю»)). Тетяні завжди болить найболючіше, що зовсім не є тавтологією. Таким уже даром нагородив її Бог і вона несе його гідно!
А під деревом пробаперців підіймається градус сприйняття дійсності… бо ж невблаганно наближається час виступів! Відкрию тут маленький секретик – більшість пробаперців мають вперше читати свої твори на публіку, тобто, виступати))
- Ой! – зітхає Світланка, - А можна я цього разу лише послухаю, а виступлю наступного?..
Це аж ніяк не стосується досвідчених Олександра Паніна і Наталки Святокум, Мальви Світанкової і Міхи Невідомського! Олександр Миколайович чудово декламує свої патріотичні твори, зокрема свій відомий вірш про Надію Савченко. За годину-дві на сцену викликають Оленку Зелену – звучить «Непрохана» і «Бузковий сад». А тоді Аня Коназюк оповідає сумний поетичний діалог матері і сина, який вражає і підтекстом, і правдивістю замальовки… Потім Мальва Світанкова читає свою ніжну колисаночку – на щастя, на добро, на злагоду у рідній Україні. Світлана Рачинська розказує про свою кохану Праматінку руж (таку дивовижну метафору поетеса придумала для України)) Все чудово, натхненно, піднесено! Аж тут… стається… непередбачуване і не плановане – дощ… уїдливий, затяжний, холодний… І хто б міг подумати? Такий ясний і чудовий день, який припікав українців на свято, раптом переродився на дошкульний і довгий дощовий вечір… Виступи переносяться під наметик… Там, зокрема, виступає Наталка Святокум зі своїми патріотичними творами. Але це теж не рятує дійство… Всі – і учасники фестивалю, які ще не виступили, і поодинокі глядачі – підіймаються сходами до музею і тут, під монументальним дзвоном меморіалу Голодомору в Україні тривають виступи, по-домашньому, без мікрофону, у вузькому колі. Виступає Саша Новіков зі своїм нестандартним поетичним плетивом, яке є по суті одною розгорнутою метафорою (кожний образ поетично перероджений і набуває нового сенсу). Читає реп Міха Невідомський і свою улюблену поезію із Тараса Шевченка (На жаль, не було вже можливості заспівати! Але ми знаємо, що Міха – чудовий виконавець! І наступного разу спів буде! Обов’язково!). Свято наближається до свого завершення, але його післясмак ще довго відчуватиметься десь там зліва, промовлятиме зі світлин, проростатиме у нових творах!
Свято минуло, але ніколи не минуть спогади про чудові миттєвості Українських Передзвонів! Окремо хочеться подякувати поетам Василю Дроботу і Олександрові Кучеренку, Лілії Батюк-Нечипоренко і Олесі Венгринович, Євгенії Більченко і Олегу Максименку, Тетяні Домашенко й Антоніні Листопад, Євгенії Пірог і Славі Світовій за подаровані чуттєві миттєвості, за неповторний дотик до поетичного слова! Також окреме спасибі музикантам за естетичну насолоду від їхнього майстерного виконання – бардам Юлії Шутенко, Тетяні Доміловській, Ользі Артеменко, Олександру Єроху, музичному гурту «Козацька ліра», хору «Оболонь». І хто раптом не був згаданий у цих переліках – не ображайтесь! Просто знайте, що це не навмисно, можливо автор цього допису десь на хвилинку відволікся і щось не почув, але однозначно усі учасники Українських Передзвонів були чудові! І хочеться уже чимшвидше знову побачитися з вами!!!
Як добре, як чудово, що є друзі! Ось такі друзі, поєднанні з тобою невидимими зв’язками чогось такого сакрального, що не піддається простому матеріальному опису! І як добре, що друзі поспішають на зустріч, долаючи сотні кілометрів! Після розтавань будуть нові й нові стрічання (чи може, мистецькі стрітення?) і так до безкінечного звучання поетичного слова на нашій землі! Слава Україні! Слава її митцям! Слава її героям!
Хай живе квітуча і незалежна Україна! Зі святом тебе, люба Батьківщино!
Київ, 24-26 серпня 2014 року
