СЛОВО ПРО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
Перекують на рала мечі.
І буде родюча земля —
Не ця.
І будуть одні ключі
Одмикати усі серця.
Я знаю! І буде так:
Пшеницями зійде кров,
І пізнають, яка на смак
Любов.
Вірю.
Євген Плужник
Височіє на нашому майдані стела – символ – пам’ятник – меморіал Української Незалежності. Українка, яка високо над головою тримає калинові кетяги – наш споконвічний символ. Може, не всім такий Монумент Незалежності до вподоби, але вже який є. Прийдуть нові покоління українців зі своїми естетичними смаками і уподобаннями і принесуть із собою інакші символи й пам’ятні знаки. Але ключовим все ж буде «нові покоління українців, сильних, незалежних громадян квітучої і самостійної України». Інакше й не може бути. Вся історична правда нашого національного поступу розвертає нас до пророчого слова Василя Симоненка: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніщо не перекреслить мій народ!». Це так! І ми віримо в це! І цю нашу віру ніщо не похитне! Але це лише приказка, а тепер все ж про нашу Незалежність.
Сумне нам цього року свято Незалежності випало. Війна прийшла в наш дім так підло й несподівано, так підступно й по-зрадницьки, як може прийти лише одна вона. Війна сліпа й не обирає… Це страшне горе, слід по якому не заросте ще довго, а може, і ніколи не зникне з лиця нашої землі. А до цього ми пережили непросту зиму, коли мільйони українців постали проти кривавого тирана, пролилася перша кров і постала Небесна сотня безсмертних героїв. І такою, кажуть, є ціна нашої незалежності, яка нам «дісталася» задарма двадцять три роки тому… Не дісталася, і не позичалася, і не бралася у борг чи на виплату! А здобувалася!
Після середньовічного розквіту й Княжої Доби наша нація, на жаль, довгий час не була титульною, тобто, не мала своєї державності. Проте боротьба за збереження національної самоідентифікації не припинялася ніколи. Не зважаючи на складні умови історичного буття (про що, думаю, відомо кожному сьогодні), український народ вистояв і явив світу свою самобутність, створивши неповторне мистецтво і літературу, музики й театр, зберігши мову й споконвічні традиції, чим інколи не можуть похвалитися й державницькі народи. Незалежність України – це той факт нашого історичного розвитку, до якого причетне не одне покоління українців, закатованих і вцілілих, нищених і збережених, віддалених у часі, переселених на інші материки й в інші держави. Україна – не міфічна Атлантида, хоч, може, чимось її і нагадує, Україна – це наша батьківщина, яка сьогодні святкує свою Незалежність. Незалежність від обставин і численних утисків, полонізацій – русифікацій – совєтізацій, злих «старших братів», які накидали «братський» зашморг «обіймів», огидних карликів, які вдавали з себе всесильних, але злі справи яких розвалилися від подиху історичної правди.
Хочу всіх українців привітати з нашим святом Незалежності! Привітати з тим, що ми щасливі жити в нашій богом збереженій Україні! Щасливі за тих, кому не пощастило опинитися тут і зараз. Щасливі за Тараса Шевченка і за Лесю Українку, Івана Франка і Миколу Хвильового, Олену Телігу й Олега Ольжича, Василя Симоненка і Василя Стуса, Івана Світличного й Аллу Горську!!! І за багатьох-багатьох українців, чиї голоси звучать у нашій мові, а тексти, колись створені ними, проступають у наших як культурний і не знищений часом палімпсест!
Хай живе наша вільна Україна! Хай живе наш вільний український народ! Хай звучить наша співуча солов’їна мова! Хай кожен почувається щасливим тут!
Зі святом тебе, моя люба Україно!!!
Розкішна - Київ, 23-24 серпня
