"Ти" зі знаком безкінечності
з рубрики / циклу «Проза»
"...а потім ти пішов. І я не змогла тебе зупинити. Два дні поспіль я згадувала найкращі моменти з нашого спільного життя. згадувала тебе. Сонце. електрички. наші переписки. розмови. монологи. наші постійні сварки й обійми. погляди. ті книжки що ми читали разом. всі ці спогади виливалися в недопиту фліжанку кави, й тоді вона ставала солона на смак. виливалися згадки. думки. почуття. повітря. а стіни на кухні глумливо кричали мені в очі " Ти ж все знала! Знала що це не назавжди!". Почало бракнути повітря. Коли всередені стало порожньо, я почала заповнювати оту порожнечу якимсь не найліпшим на смак пійлом що в народі називають "алкогольний напій". Люди заповнюють себе алкоголем коли все з середини висмоктують проблеми і бракує спокою. А чим заповнити себе коли бракне повітря? На другий день, повітря в моїй квартирі набуло рідкого стану. Все скінчилося. згадки. ром. кава. ніч. все що я пам"ятала почало потроху зтиратися. запрацював режим Delete. На третій день я зрозуміла - все що я пам’ятаю - його руки. Кожного разу виходячи з його квартири з пам’яті зтиралося все...риси обличчя, очі, голос, постава...І тільки його руки, тільки їх холод ніколи не забувався. Бо ж все ідеальне зтирається з підсвідомості. Бо ж кожен холод лишається в пам’яті назавжди. Тепер цей холод оселився в моїй кімнаті назавжди. Ненароком перевернула чашку чогось недопитого...поглянула на стіл. По ньому витонченим знаком безкінечності розтікалася вранішня кава..."
P.S.: наступного дня на мій телефон прийшла смс-ка...
звісно, не від тебе.
