На грані живого і мертвого - СПІЛКУВАННЯ З ДУШЕЮ ЛЮДИНИ
глава 1, том 2В ПОШУКАХ ІСТИНИ
Олександр Андрійович та Микола Антонович вийшли із квартир на роботу майже одночасно і зустрілися біля ліфта.
– От і добре, що ми зустрілися, – сказав Микола Антонович, зайшовши в ліфт. – Зайдемо до мене та обговоримо вчорашні наші мрії.
Микола Антонович взяв у канцелярії свій ключ і вони зайшли до нього в кабінет.
– Олександр Андрійович, а ти знаєш, що біохімікам вдалося в клітинах мікроорганізмів, рослин та тварин виявити здібність самолікування від пошкоджень різного рода? – запитав Микола Антонович. Ця здібність – так звана репарація має властивість відновлювати та відтворювати нові структури – тіло молекул. Та ще вони в них виявили властивість розмноження клітин – так звану реплікацію. Завдяки розмноженню реплікаційних клітин людина росте. І ці дві властивості притаманні всьому живому на Землі. Думаю, що реплікацією володіють тільки атоми дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК), які входять до склада білка клітин молекул в тілі людини, – додав Микола Антонович.
– Знаю. Це сталося ще в 1953 році. Коли про склад і структуру нуклеї-нових кислот було уже всім відомо. І тоді американськими вченими Джеймсом Уотсоном та Френсисом Кріком була розроблена нова модель склада та структури ДНК, в якій ними був закладений генетичний смисл еволюції клітини. Важливість цієї моделі ДНК була в тому, що вона об’яснила механізм генетичної записі і спосіб передачі цієї інформації нащадкам. І це вже підтверджено в 1996 році студентами Першого Московського медичного інститута – нашими вченими В. М. Сойфером та Ю. Л. Дороховим. Вони, досліджуючи реплікацію ДНК в час коли відбувається процес подвоєння молекули, або процес спадкоємного народження молекули, в якій закладений механізм генетичної записі та спосіб передачі інформації нащадкам в своїй роботі отримали цей результат.
Вони також ще виявили, що клітини ДНК утримують набір репараційних ферментів. Ферментів – атомів, які мають своє атомне тіло. І ці так звані репараційні атоми, лікуючи відтворювали структуру ДНК. Але вони ще тоді сказали, що для остаточного роз’яснення механізму реплікації потребується ще багато зусилля і їм ще б хотілося вірити, що майбутні дослідники не спростують їхні докази. Так що, Микола Антонович, ми з тобою через твою теорію: «фізика ефіра» здійснимо останній доказ суті, який підтвердить їхнє сподівання, – так впевнено Олександр Андрійович закінчив обговорення вчорашньої розмови.
– Тоді що, Олександр Андрійович, будемо готувати автоклав для синтеза білків та в діючому електронному комп’ютерному устаткуванні підготуємо наукове поле, в якому посіємо зерно білкової та нуклеїнової інформації і зберемо урожай реплікаційних та репараційних атомів. Будемо вдвох долати цю проблему. Я думаю, ми з тобою за рік вправимося, – переконливо запевнив Микола Антонович.
– Тільки так, – сказав Олександр Андрійович і пішов до себе в лабораторію.
Його зустріла Сніжана Вікторівна іронічною посмішкою.
Олександр Андрійович догадався, що це результат ревнощів – реакція від вчорашнього обговорення фільму за чаркою вина.
– Ну як тобі Василина Григорівна? Ти відкоркував її думку, чи ні? Що ти мовчиш? – запитала і, підійшовши до нього ніжно взяла його руки і, підвівшись навшпиньки смачно поцілувала.
– Що тобі, Сніжана, сказати я не знаю. Тобі я завжди говорив тільки правду, і зараз кажу. Я жива істота, яка має всі почуття. Навіть коли б я і хотів, то не зумів би не почути її ніжний дотик пальців до моєї руки, не зумів би не відчути теплоту її очей. Це все я відчув і звичайно мені було приємно, але ж не так приємно як зараз, коли ти мене поцілувала. Я гадаю, що це все природно. Висновок роби сама. Для мене все зрозуміло. Пробач, якщо я своєю відповіддю зробив тобі боляче, – сказав Олександр Андрійович, обняв і став цілувати.
– Ладно, любий, ти своєю відвертою і щирою думкою та медовим поцілунком вже зумів мене переконати. Чим же ти зараз будеш заніматися? – запитала Сніжана Вікторівна.
– Почну шукати суть істинної відповіді:як зробити відкриття на основі якого встановити реплікаційні та репараційні атоми та почну розробляти математичну модель для цього відкриття. Але для створення математичної моделі треба написати математичні викладки на хімічні, та фізичні реакції. Для того, щоб їх написати то треба спочатку визначити: перш за все мову реплікації ДНК – проходження фізико-хімічної реакції нуклеїнової кислоти в процесі синтеза; процес реплікації нуклеїнової кислоти; роль білків у житті організмів; яким образом з участю яких структур у живих клітинах відбувається абсолютно точний синтез всіх білкових молекул; звідки клітина черпає енергію в процесі синтеза; шляхи синтеза речовини в клітинах; роль фотосинтеза в геологічному вигляді Землі; ферменти і їх роль у біологічних реакціях; будову живих клітин; як клітини лікують себе; роль генної інженерії в синтезі майбутніх еволюційних клітин, – відповів Олександр Андрійович. – А ти, Сніжана, чим займешся? – запитав він.
– Закінчу писати комп’ютерну програму по скануванню мозка людини. А потім я буду, як це було завжди, займатися рутинною працею – буду накопичувати і розповсюджувати міжпланетну інформацію, – відповіла Сніжана Вікторівна. – Коли ти, Олександр, почнеш давати мені математичні моделі по алгоритму визначення. А визначень у тебе одинадцять Один справишся? – запитала Сніжана Вікторівна.
– Чому ж це один? Ми вже обговорили це питання і будемо із Миколою Антоновичем вдвох працювати, – відповів Олександр Андрійович. – Я по собі знаю, «Снігова королева», що ти теж в роботі без творчої праці не можеш бути сама собою. Правда в тебе є творче хобі – поезія. Так що ти свій мозок будеш поповнювати озоном поетичної творчості, – додав він. – Що ж стосується мого алгоритма визначення то я насамперед буду створювати із всіх важливих математичних моделей ключову математичну модель по реплікації молекул. Коли вивчу мову зчитування інформації з білкових клітин я почну створювати механізм зчитування інформації. Цей механізм дозволить мені вести з клітинами білків та нуклеїнових кислот двосторонній діалог. Особливо це буде важливим аргументом при застосуванні генної інженерії для синтеза еволюційних генних клітин, які б прискорили еволюційний розвиток, як тіла людини так і її душі. А це визначає, що в резервній частині нашого мозка будуть задіяні еволюційні клітини, енергія яких буде здатна переносити думку у душу померлої людини. А так як душа знаходиться в еволюційному тілі людини то вона теж, як і тіло, еволюціонує і в неї теж появляються нові еволюційні атоми, енергія яких буде здатна сприймати думку і посилати назад своє враження у вигляді коливання електронно-магнітних імпульсів. Ці імпульси буде сприймати наше електронно-комп’ютерне устаткування і ми будемо, сидячи за цим устаткуванням сприймати інформацію так, як ми сприймаємо зараз від телевізора. Зрозуміло тобі, Сніжано, – так виклав свою мрійливу ідею Олександр Андрійович. – Ти питаєш коли я розроблю математичні моделі по реплікації та репарації молекул. Я думаю, що вже на цьому тижні ти їх отримаєш і напишеш комп’ютерні програми, – запевнив Олександр Андрійович. – Давайте займемося кожен своєю роботою. Я в кінці робочого дня зайду, – сказав він і пішов у свій робочий кабінет, в який його вже так давно не приводило творче натхнення.
Сніжана Вікторівна сіла і почала дописувати комп’ютерну програму по скануванню мозку людини.
Олександр Андрійович відчинив свій кабінет і пішов до робочого стола. На столі стояло розроблене дублетне устаткування по зв’язку з міжпланетним Інтернетом. В його думках стали пробігати короткі спогади історії по створенню цього устаткування. Але вкралася думка, яка щойно зупинила ці спогади. І Олександр Андрійович згадав іншу історію про молодого американського біохіміка Джеймсона Уотсона та трішки старшого теж американського фізика-теоретика Френсіса Кріка, які в кінці 1953 року аналізували результати, отримані хіміками Ервіном Чаргаффом та іншими фізиками в основному рентгено-структурниками Морісом Уілкінсом і Розаліндою Франклін. Ці вчені щоб уявити собі точну просторову картину – структуру дуже складної молекули нуклеїнової кислоти (ДНК) вони виготували із атомів так звані шарикові моделі. Розміри кожного атома, який входив до склада молекул та кути між атомами в молекулі на той час вже були встановлені і вони ретельно почали ліпити каркаси молекул, підбираючи для них потрібні атоми (шарики). Так вони стали змінювати структуру молекули ДНК, а коли змінилася структура, то обов’язково зміниться і поведінка молекули. Таким чином вони, підбираючи структуру майбутньої молекули кодували її генне унаслідування, тобто структуру, склад тіла і її поведінку. Так думав робити і Олександр Андрійович, і по аналогу шарикової моделі почав писати математичну модель для майбутнього склада та структури молекули реплікації нуклеїнової кислоти, але його думку зупинив дзвінок дублетного комп’ютерного устаткування по зв’язку з міжпланетним Інтернетом – це була Сніжана Вікторівна.
– Як тобі, мій любий, пишеться? – запитала Сніжана Вікторівна.
– Та тільки почав писати, а тут ти. А ти моя, «Снігова королева», як там? – поцікавився Олександр Андрійович.
– Я вже закінчила писати комп’ютерну програму по скануванню мозка і зараз вже по цій програмі читаю, що в тебе діється на умі, – відповіла Сніжана Вікторівна. – Ти почав складати із атомів алгоритм структури та поведінки нової молекули. Я відчуваю, любий, твоє хвилювання. Не переживай. Все в тебе вийде. Бажаю наснаги і цілую. Після роботи зайду, послухаєш поезію і підемо додому, – сказала Сніжана Вікторівна і вимкнула зв`язок. До кінця робочого дня залишилося більше двох годин.
Олександр Андрійович продовжив складати свій алгоритм із фізичних, хімічних та математичних викладок потрібних для створення математичної моделі. Сніжана Вікторівна вирішила зайнятися поезією. Їх творчі уми працювали у ритмі з часом, який непомітно для них сплив, як вода. Сніжана Вікторівна встигла написати і роздрукувати на принтері вірші. Олександр Андрійович теж вже закінчив писати математичну модель по мові реплікації.
Сніжана Вікторівна зайшла до Олександра Андрійовича, який, торжествуюче її зустрів, обняв і вони стали цілувалися.
Націлувавшись, Олександр Андрійович із великим нетерпінням радісно сказав:«Давай читай. Я слухаю».
Вони посідали на дивані. Олександр Андрійович обняв Сніжану Вікторівну і вони стала читати. Це були такі твори:
СОТВОРІННЯ ВИЩОГО РОЗУМА – БОГА
1
По Біблії: Землю і Небо – це створено Богом...
В день перший на світі вони, мов з’єдналися в ціле
І більш, крім води, не було в них нічого й нікого,
Й лиш поруч з орбітою блимало чорне та біле.
І він відокремив його — День і Ніч ухваливши.
Й велів слідкувати — Ярило і Місяць створивши,
Щоб вчені цей епос підтримали лиш парадоксом,
Шумеркосмогонії взявши ази за основу.
Крізь міф про небесну війну їм побачилось оком:
Зітнулись планети — й Земля утворилася знову.
І стала в день перший вона до зірок діставати —
На новій орбіті космічних шляхів набувати!
2
По Біблії: другого дня – астероїди в моді –
Або звід небесний, яким розділялися води
Між небом і твердю земною по Боговій згоді,
Щоб вчені колись не дійшли в нісенітниці згоди.
І стала в день другий вода в океани зливатись,
А в небі волога у води дощеві збиратись
Поміж астероїдів — мітки межі небезпеки —
Кружляла Земля, мов у кованім Богом браслеті,
Узявши у Сонця й зірок променевої спеки,
Дощам і туманам віддавшись в шаленому леті…
Так в битві Земля на фундамент Галактики стала
І титул планети нової з орбіти дістала!
3
По Біблії: третього дня Бог Землі дав рослинність,
Як базу кормів, побратимам хребетної долі,
У флору уклавши часу хлорофілову плинність,
Щоб кожного вік рахувати в космічному полі,
Щоб холод туману в траві обертався сльозою,
Щоб, звабивши око, трава умивалась росою,
Щоб біологічний годинник живому надати,
Зв’язавши взаємною дією Місяць із Сонцем…
Світ вчених погодився й ствердив докембрійську дату,
Заглянувши квапно в прийдешньої ери віконце, —
Про створення інформаційного циклу пізнання
І схвалення біологічного ритму дізнання!
4
По Біблії: в день аж четвертий Бог водами ятрив
Й про геологічні епохи почав турбуватись…
Спочатку Бог вклав палеозою мелодію в зябри,
Тоді став для риб та амфібій мовчання кувати…
Пов’язані з обертом осі земної хребетні
Для згоди із вченням несли наукову конкретність.
Земля брунькувалась, щоб вчені розквітли ідейно,
Єднаючи в ціле живе й неживе, як єдине,
Щоб тиснуть уми в лабіринтах пізнання щоденно,
Шукаючи відповідь, котра із космосу лине!..
Як приклад — навіщо є зяберні дуги у риби?!
Питання це досі для вчених — підводна лиш глиба.
5
По Біблії: п’ятого дня Бог створив динозаврів
І різних тварин та повзучих, плавучих, крилатих…
Він вибрав і склав мезозойну мелодію зябрів,
Мелодію блискавки й грім солов’я між пернатих
Для звуку він дав частоту коливання у герцах
І вчений сприйняв, як дарунок від щирого серця!
Від фауни — Богом, що створена в формі рептилій,
Сліди артефактів ведуть в невідомість космічну.
Вони відтворили життя в мезозойному стилі
І нам показали епохи снагу динамічну…
В дослідженнях вчених прихована дійсність розкрилась
І виросли з неї у них інформації крила!
6
По Біблії: шостого дня Бог створив ще й людину,
На себе подібну по образу й суті — замислив.
Цей Бог – з анунаків*, прибувших в зимову годину,
Як їхня планета Нібіру над нами зависла.
Вони клонували людину для праці земної,
Щоб потім створити потоп і ковчега лиш Ною.
Й пішли відкриття вже за фахом космічної ери
У мікросвітах, де початок — матерії атом,
Де час відбирає гормони життя з атмосфери —
Існує від Вищого Розуму істин багато…
Одна з них бентежить уми наукового світу —
Чи про довголіття від вчених отримаєм звіту?!»
ЛЮБОВІ СВІЧНИК І СВІЧКА
Ти в нашій любові зориш, як свіча,
А я у любові стою, як свічник…
…В любові завжди проявляється вічність,
З’явившись у кожній людині в свій час.
Так і наша любов появилась в саду
Й вселила у душі святі почуття,
Які нас любовно у долі ведуть
Й творять еволюцію з кращим життям –
В любові для створення вистачить кеби:
Стаєш ти для мене, як сам я для себе –
Завжди ти і люба і щиро відкрита!
Окремо в любові не в змозі ми жити –
То ж в серце твоє почуттям я проник,
В моє ти врослася, як квітка у степ!
Без мене для тебе в бутті все пусте,
Без тебе я ніби без свічки свічник.
Гарний поетичні твори. Так зрозуміло тобі вдалося втиснути мрійливу думку про еволюційний розвиток людини і Вселеної. Ти цими віршами мене порадувала, тепер можна сміливо йти додому, – поцілувавши сказав Олександр Андрійович.
Вони закрили лабораторію і понад цехом пішли додому. під неповторну мелодію воркування горлиці.
26 – 29 2013.
м.Дніпропетровськ, 09.10. – 22.10 2014