На грані живого і мертвого
глава 16, том 2МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ СПІЛКУВАННЯ З ДУШЕЮ
Василина Григорівна прийшла першою в лабораторію і, поклавши на стіл хлопцям нарис стала вивчати мови програмування.
Микола Антонович та Олександр Андрійович теж рано прийшли на роботу, поздоровалися з Василиною Григорівною і швидко, сівши за комп’ютер не помітили на столі її філософського нариса, стали писати для пошуку душі словесний алгоритм: «атомна – шарикова модель структури розуму людини».
В лабораторії стояла тиша і тільки зрідка було чути загадкові мелодії диких голубів: « Че-куш-ку, Че-куш-ку, Че-куш-ку» та іще «Хоч-ку-ди, хоч-ку-ди, хоч-ку-ди». Василина Григорівна вивчала за комп’ютером мову програмування, а Микола Антонович та Олександр Андрійович викладали на комп’ютері послідовність словесного алгоритму пошуку душі.
Тишу порушив прихід Сніжани Вікторівни. Вона повернулася з друкарні «Фрезер» – заносила для газети приготовлену вчора в кінці робочого дня інформацію про прогноз погоди на тиждень.
– Микола Антонович, і тобі, Василина Григорівна, доброго дня. А тебе, Василина Григорівна, вітаю з новим філософським нарисом. Я його прочитала в друкарні коли він вже був готовий до друку. Молодець. Не мішало б його хлопцям почитати, – сказала Сніжана Вікторівна. – Чуєте? – звернулася вона до Миколи Антоновича та Олександра Андрійовича, які вже закінчили писати алгоритм пошуку душі і стали робити розминку.
– Я ж їм ще зранку положила на стіл по примірнику кожному, – сказала Василина Григорівна.
– Так, а чого ж ти, Василина Григорівна, й досі мовчала. Ми вже з Олександром Андрійовичем закінчили писати словесний алгоритм пошуку душі, – сказав Микола Антонович і пішов до стола забрати нарис.
Вони взяли нарис і пішли до комп’ютера і стали читати.
Микола Антонович та Олександр Андрійович, читаючи нарис раз ураз, радіючи, зустрічалися очима коли починалася кожна її обґрунтована думка. І коли прочитали вони були у величезному захваті від такого філософського мислення.
Сніжана Вікторівна підійшла до комп’ютера і стала читати написаний ними словесний алгоритм пошука душі і коли прочитала вона дійшла висновку, що суть думки Василини Григорівни та їхніх думок була однакова.
– Молодці! Поздоровляю вас із написанням словесного алгоритму пошуку душі, – радісно сказала Сніжана Вікторівна, поцілувавши Василину Григорівну в щічку та потиснувши хлопцям руку. А потім жартівливо і, усміхаючись запитала спочатку у Василини Григорівни, а потім у Миколи Антоновича: «Скажи, Василина, а може ти одна, зайшовши в лабораторію сканувала їх мозок? Чи може ти, Миколо, сканував її мозок?. Признавайтесь. Якщо я вгадала, то я буду замикати на ключ це наше устаткування». – Цю подію треба обов’язково відмітити. О! Вже обідня перерва. Тоді гайда в заводську їдальню, – запропонувала Сніжана Вікторівна.
Вони прийшли в заводську їдальню і замовили собі солодкий стіл. До цієї церемонії приєдналася і Надія Петрівна.
Вони ще раз привітали чинників такого торжества і запросили Сніжану прочитати вірші.
Сніжана Вікторівна відкрила сумочку, взяла блокнот і стала читати поетичні твори за таким змістом:
ІНТЕЛЕКТ ПРИБУЛЬЦІВ
Дев’яностотонні фігури Аку –
Їх звели на острові Пасхи прибульці!
Мо, ’ знайшли в гідравліці силу таку,
Чи якусь енергію, звабливу думці?
Бо тривку вагу подолати змогли
І у кремній постать свою перевтілить!
Щоб сказати світу, чого досягли —
Інтелект у камінь загнати зуміли!
Щоб узріли люди прибульців з душі,
Що, в уяві, з шелесту мрій оживають…
І, здається, з мозку їх душі-вужі
Тогоденням в душу мені заповзають!
ВИЩИЙ РОЗУМ
На світі є життя розумне всюди…
Є Бог – це Вищий Розум – він єдиний.
Збирають плід буття щасливі люди,
Який від нього йде, як дар людині.
Від нього йде :природи дар; Ярило;
Скарби Землі і неба хмари сині;
До всіх світил стальні космічні крила –
Це все від нього йде, як дар людині!
Життя клітин кружля в космічнім вирі,
Шле Сонце промінь в будь яку годину,
Від нього нам іде душевна щирість
Тому, що любить він завжди людину!
Земні скарби у надрах мають люди,
Космічний шлях крізь неба синь проклали,
Розмножив він життя розумне всюди,
Він дав усе, щоб люди щедрість мали.
Життя розумне є на світі всюди,
Є Бог – це Вищий Розум – він єдиний.
Плоди життя збирають в щасті люди,
Яке від нього йде, як дар людині!
– Дякуємо тобі, Сніжана Вікторівна, за поетичний обід, – сказала Василина Григорівна. – У тебе вірш в тематиці сьогоднішнього відкриття, – додала вона
– Твої вірші це справжня філософська поезія. Ще ні один сучасний поет на наукову тематику не писав таку маститу поезію. Так, що ти, Сніжано Вікторівна, на сьогоднішній день є неперевершена, – сказав Микола Антонович.
Прийшовши з обіду в лабораторію Олександр Андрійович та Микола Антонович приступили до написання словесних алгоритмів: алгоритм «створення штучної атомної моделі розума» і алгоритм «штучних атомів розума».
Микола Антонович писав алгоритм «створення штучної атомної моделі розума», а Олександр Андрійович писав алгоритм «штучних атомів розума».
Сніжана Вікторівна стала показувати Василині Григорівні складання самого процеса програмування по математичній моделі, яку вона запрограмувала раніше.
В лабораторії стало чути як і які наукові процеси створюють творчі люди. Микола Антонович та Олександр Андрійович, обговоривши словесні алгоритми та арифметичні рівняння в математичних викладках писали математичні моделі. Микола Антонович писав математичну модель створення «штучної атомної моделі розума, а Олександр Андрійович – модель «штучних атомів розума. А Сніжана Вікторівна наводила Василині Григорівні приклади де застосувати ту чи іншу мови програмування. Так в творчих та пізнавальних дебатах протікав їх робочий день.
Микола Антонович та Олександр Андрійович закінчили писати математичні моделі: «модель створення штучної атомної моделі розума» і» модель «штучних атомів розума».
– Олександр, коли ж вже буде математична модель «спілкування з душею»? – запитала Сніжана Вікторівна.
– Вона скоро буде написана. Ми вже написали дві математичні моделі: «модель штучної атомної моделі розума» і «модель штучних атомів розума». Залишається нам створити ще дві математичні моделі: «модель пошуку душі» і «модель спілкування з душею». Думаю, що ми сьогодні закінчимо повністю написання математичної моделі спілкування з душею – відповів Олександр Андрійович.
– Живої чи померлої людини? – запитала Василина Григорівна.
– Як ти, Василина Григорівна, думаєш із якою душею нам треба спочатку поспілкуватися? – запитав Микола Антонович.
– Я думаю, що вперше треба поспілкуватися з душею живої людини та провести дослідження. Може вона підкаже нам де і в який час ми може-мо спілкуватися з душами померлих, – відповіла Василина Григорівна.
– Ми з Олександром Андрійовичем теж такої думки і будемо проводити експеримент на собі. А тепер, будьте ласкаві, дайте нам ще попрацювати, – попросив Микола Антонович.
І дівчата затихли. Василина Григорівна стала повторювати показане Сніжаною Вікторівною. А Сніжана Вікторівна почала писати вірш.
Хлопці стали творити математичну модель «пошуку душі» і «спілкуванню з душею» людини. Микола Антонович творив математичну модель «пошуку душі», а Олександр Андрійович – математичну модель «спілкування з душею».
До кінця робочого дня залишилося дві години і сорок одна хвилина.
В лабораторії знову запанувала тиша тільки чути воркування диких голубів.
Хлопці на комп’ютерах закінчили творити математичні моделі і стали писати на комп’ютері єдину математичну модель «спілкування з душею».
До них підійшли Сніжана Вікторівна і Василина Григорівна.
– Ну, що хлопці? До кінця робочого дня залишилась одна година двадцять три хвилини, – запитала Василина Григорівна.
– Заберете через годину – сказав Микола Антонович, а зараз ідіть куди зібралися і не заважайте нам, а ти, Сніжана, пиши вірш та нам почитаєш, – додав він.
– Так, Олександр Андрійович, я бачу, що і ти вже закінчив писати бо робиш розминку по системі Йогів, – сказав Микола Антонович і став робити з ним розминку.
– Після нашої розминки, ти, Олександр Андрійович, із комп’ютера файли з математичними моделями на флешці переносиш до моїх файлів з моделями і ми по смислу і черзі кожної програми в діях єдиної математичної моделі ув’яжемо їх через відповідні математичні перехідні модулі.
Коли дівчата прийшли в лабораторію єдина математична модель «спілкування з душею» була написана.
– Сніжана Вікторівна, забирайте математичну модель «спілкування з душею» і пишіть комп’ютерну програму, – сказав Микола Антонович – Олександр Андрійович, віддай їм флешку і хай читає вірші, – додав він.
– Зараз роздрукую і прочитаю, – сказала Сніжана Вікторівна.
Роздрукувавши Сніжана Вікторівна стала читати такі вірші:
ДІАЛЕКТИКА СВІТУ
Ми в зорянім світі кохання зустрілись –
Дивилися в небо із скирти соломи…
В душі почуття мерехтіли, мов зріли,
Залишивши слід від солодкої втоми…
Згораючи зірка розвіялась прахом –
У бездні космічній останки згубила!
Скінчилась її траєкторія крахом –
Її діалектика світу убила!
В матерії іншій вона відродилась,
Щоб знову на новій орбіті ясніти…
…Падіння зорі нам побачить судилось,
Щоб так на орбіті любові – згоріти!»
Племіннику Іллі Володимировичу
В ГОСТЯХ
Стоїть без дверей і без вікон хатина,
Немов сирота, на пустому подвір’ї,
В якому вже порості вищі від тину,
В гостях лиш літає гороб’яче пір’я!
В селі вже із рідних нікого немає,
Живуть лиш мені незнайомі селяни
Й мене із селян цих ніхто вже не знає,
Але привітають – усі, хто не гляне!
Розпитують, хто я і звідки я родом,
Запрошують в гості на чашечку чаю,
Чекають у відповідь щирої згоди…
…Лиш хата стоїть і без мене скучає!
ПО ЗАКОНУ НЬЮТОНА
Вже все наше село по осінньому спало,
Ми ж сиділи іще в яблуневім саду.
Близь нас яблуко спіле на землю упало –
Його вітер шалений із гілочки здув.
По закону Ньютона падіння це сталось –
Нагадало воно про тяжіння земне.
Ти ж так смачно в саду, цілувавши мене
Нагадала мені про існуючу старість…
Все ж іще не старіємо ми із тобою!
Й хоч тяжіння земне ми не в змозі минути,
Та докіль у нас буде тяжіння любові
Нас із гілки життя і всім бурям не здути!
– Спасибі. Подобається, – сказала Василина Григорівна.
– І мені теж сподобався, – сказав Микола Антонович.
– А тобі, любий? – запитала Сніжана Вікторівна.
– Оце моя відповідь, – поцілувавши, сказав Олександр Андрійович.
– Якщо всі задоволені тоді по домівках, – сказала Сніжана Вікторівна і дістала ключ від лабораторії.
Вони гамірно дійшли до свого будинку і слухняний ліфт, як і завжди, повіз їх на десятий поверх.
26.11. – 27.11.2014
м.Дніпропетровськ, 01.12.2014