На грані живого і мертвого
глава 5 том 3підготовка кадрів
– Я вас, шановні колеги, зібрав зранку, щоб обговорити одне важливе питання. Прийшов той час, коли вже незабаром прийдуть учні в школу, а дошкільнята у дитячий садочок. Лікарня теж вже введена в експлуатацію. Я хочу з вами порадитися. Кого б ви хотіли побачити на посадах: завідуючого лікарнею; директора школи; та завідуючого дитячим садочком. Якщо є в кого пропозиції? – прошу ваші кандидатури, – додав він.
– Я пропоную на посаду завідуючого дитячого садка нашу відому завідуючу хазяйством завода Людмилу Яківну Куріщенко. На посаду директора школи пропоную Василину Григорівну Чабаненко. А в лікарню на посаду завідуючого я пропоную відому по газеті «Фрезер» Маргариту Віталіївну Лисенко, – доктора медичних наук, – сказав Микола Антонович.
– Є інші кандидатури? – запитав Сергій Никифорович. – Якщо немає, тоді переходимо до обговорення цих кандидатур, – запропонував Сергій Никифорович. – Слово надається Олександру Андрійовичу, – сказав він.
– Щодо кандидатури Людмили Яківни на посаду завідуючої дитсадочком. Ми знаємо її здібності та і прийшла вона на наш завод по переводу з дитячого садочка, працюючи там нянею. Освіта вища за фахом вчитель української мови. Я думаю кандидатура та, що треба, – підтримав Олександр Андрійович. – Щодо кандидатури на посаду директора школи, то ми знаємо здібності Василини Григорівни та її освіту. Кращої кандидатури не знайдеш, – підтримую сказав він. – Щодо кандидатури на посаду завідуючого лікарнею теж підтримую. Маргарита Віталіївна має дві вищі освіти в тому числі освіта доктора медичних наук, її здібності знає весь колектив нашого заводу, – погодився Олександр.
– Хто ще хоче сказати свою думку щодо цих кандидатур, – запитав Сергій Никифорович. – Немає бажаючих. Дякую. – Оперативка закрита. Прошу залишитися Петру Микитовичу, Миколі Антоновичу, Поліні Петрівні та Тетяні Олександрівні. – сказав він. – Микола Антонович, а ми не оголимо Обчислювальний Центр? – запитав Сергій Никифорович.
– Я переконаний, що Сніжана Вікторівна і сама дуже добре впорається, – запевнив Микола Антонович.
– Тоді ти, Микола Антонович, мені не потрібний – сказав Сергій Никифорович. – А ви, Поліна Петрівна, наказом по заводу переведіть їх із завтрашнього дня на ці посади і підберіть кандидатури на звільнені ними посади. А на посаду завідуючого заводською друкарнею «Фрезер», яку займала Маргарита Віталіївна переведіть редактора газети «Фрезер» Катерину Вікторівну Конограй. Вам, Тетяна Олександрівна, необхідно ввести в штатний розклад завода ці посади та встановити їм заробітну платню згідно окладів медичної галузі та галузі освіти. Ви теж можете бути вільні, – додав він,
Микола Антонович зайшов у машинну залу. Його радісно зустріла Сніжана Вікторівна.
– Ти, Микола, зайшов розказати, що цікавого було на оперативці у директора?
– Чого б я сюди заходив, аби мені не хотілося тобі розповісти про такі потрясаючі новини.
– Щось трапилося негативне? – засмученим видом запитала Сніжана Вікторівна.
– Навпаки. Василина із завтрашнього дня буде працювати директором нашої школи. Думаю, що ти, Сніжано, одна справишся, якщо ні, то скажи – будемо думати, – сказав Микола Антонович.
– Справлюся. А Василину ж коли я піду в лабораторію то обов’язково поздоровлю, – радісно сказала Сніжана Вікторівна.
– До нас приїде група вчених із Колумбійського інституту Нью-Йорка описати наше відкриття і направити в Стокгольм на розгляд вченим Нобелівської Асамблеї для прийняття рішення про нагороду Нобелівською премією Василини, Олександра та мене. – повідомив Микола Антонович.
– Та ти, що, Микола, дай я тебе поцілую, – сказала Сніжана Вікторівна і, піднявшись навшпиньки поцілувала в гладеньку на цей раз шоку.
– У вас була радісна оперативка, я уявляю ваші почуття і горджуся вами, – радо сказала Сніжана Вікторівна.
– Спочатку був поганий настрій. Сергій Никифорович відкрив оперативку нестандартними словами, нагадавши про стан війни на Донбасі, – сказав Микола Антонович. – Добре, Сніжана, приходь і до речі не забудь свій обов’язок – щось почитати, – усміхаючись попросив Микола Антонович. – Бажано на військову тематику, – додав він і пішов у лабораторію.
Микола Антонович зайшов у лабораторію. Василина Григорівна встала і весело підійшла до нього.
– Чого ти, Василина, така весела? – усміхаючись запитав Микола Антонович.
– Де ж тебе, Микола, носить? Нам дзвонив Петро Микитович. Ми всі ждемо тебе і думаємо де це ти пропав? – промовила Василина Григорівна.
– Ну, якщо знаєте? Тоді поздоровляю тебе, Василина, – сказав Микола Антонович, тиснучи її ніжну руку і два рази чмокнув у рум’яну щічку. – Це за будучу нагороду і за посаду в директорське крісло. А був я в Обчислювальному Центрі і розповів їм про наші новини, – додав він.
В яке крісло? – запитала Василина.
– А, що Петро Микитович тебе не повідомив? У крісло директора нашої школи, – відповів Микола Антонович. – Із завтрашнього дня ти вже працюєш у школі, зрозуміла, – пояснив він.
Сніжана Вікторівна зайшла в лабораторію. Микола Антонович, Олександр Андрійович та Василина Григорівна вже були готові йти до їдальні.
– Поздоровляю тебе, Василина, – сказала Сніжана Вікторівна, радісно обняла і поцілувала.
Маргарита Віталіївна, зайшовши в редакцію газети «Фрезер» сказала Катерині Вікторівні про рішення директора заводу на сьогоднішній оперативці і, поздоровивши, стала передавати їй всі справи, які вона виконувала на цій посаді. І передавши свої справи пішла до завідуючої хазяйством завода взяти ключі від лікарні.
– Людмила Яківна, я прийшла за ключами. Мене назначив Сергій Никифорович завідуючою лікарні, – пояснила Маргарита Віталіївна.
– Я поздоровляю тебе і бажаю успіхів на цій відповідальній посаді, – сказала Людмила Яківна. – Мене теж можеш поздоровити із посадою завідуючого дитячим садочком. До мене з оперативки заходила Надія Петрівна і сказала про моє призначення на цю посаду. Я тільки збиралася туди йти. Держи ключі, – додала вона.
– І я тебе, Людмила Яківна теж поздоровляю з цією посадою, ще з більше відповідальною ніж моя і бажаю гараздів. Будемо з тобою сусідами не тільки по нашому поверху у заводському будинку, а ще й у парковій зоні, – сказала Маргарита Віталіївна.
Тільки зібралися виходити, зайшла Василина Григорівна. Вона гляну-ла на ключі в руці Маргарити Віталіївни і все зрозуміла.
– Тоді я пішла в лікарню, – сказала Маргарита Віталіївна.
– Я зараз теж хочу йти в школу і прийшла за ключами, – промовила Василина Григорівна. – Мене назначили директором школи, – додала вона.
– Поздоровляю тебе, Василина Григорівна, з такою навчальною та ще й виховальною посадою та бажаю успіхів у цій роботі, – сказала Людмила Яківна. – До речі, мене теж можеш поздоровити із виховальною та навчальною посадою завідуючого дитячим садочком. Я збиралася туди йти, тоді підемо разом. Тримай ключі, – додала вона.
– Поздоровляю тебе, Людмила Яківна, і бажаю тобі успіхів у твоїй благодійній справі, – сказала Василина Григорівна. – Якщо ти йдеш? То ходімо разом, – додала вона.
Коли вони тільки вийшли із адміністративного корпуса Василині Григорівні телефонував Петро Микитович – хотів взяти інтерв’ю.
Вона йому відповіла, що вона зараз іде в школу. Вона і Людмила Яківна радісно ішли до своїх закладів по ялинковій алеї, яка вела їх у паркову зону. Вони і відверто, і щиро розмовляли про виховальну роботу, яку треба вже скоро взяти на себе, адже їм ця тема була спільною в їхній роботі.
Так почався у них перший робочий день на нових посадах.
В школу прийшов Петро Микитович.
– Поздоровляю тебе Василина Григорівна, – сказав і поцілував у щічку.
– Добре, що ти прийшов. Я тебе, Петро Микитович, прошу дати рекламу у всі засоби інформації в тому числі і нашу газету «Фрезер» про відкриття нашої повної школи і запроси на навчання учнів усіх класів в тому числі і першокласників. Запроси також викладачів для роботи в нашій школі і напиши мій телефон, хай звертаються до мене по телефону, а номер мого мобільного в тебе є.
– Все буде щойно зроблено. Тоді, Василина Григорівна, я пішов до себе в Інтернет і зараз же дам оголошення, – сказав Петро Микитович і пішов.
17.1 – 21.12.2014
м.Дніпропетровськ, 23.12 – 24.12.2014