Будильник
сон дев`ятийз рубрики / циклу «Біполярні сни»
Будильник зимою дзвонив у режимі наростання. На відміну від літа, я прокидався в цілковитій темряві, яку порушувало лише мляве світло дисплею телефону. В сумі ці деталі складали враження, ніби звук з’являвся з абсолютного «нічого». А потім, виключаючи його, я переймав естафету, і в це «нічого» таким же чином сам зникав. Зникав в новий день. Це те, що безуспішно намагаються пояснити простим людям фізики: що абсолютне «нічого» це не чорнота і пустота. По-перше, чорний – це колір, відповідно – критерій оцінки матерії, яка вже є «чимось». По-друге, будь-яка пустота в нашому світі чимось обмежена, має свої кордони, свою капсулу. Тим більше, пустотою називають відсутність об’єктів у просторі, а «нічого» - це відсутність самого простору. Так і пробудження: це не підняття сонного тіла з ліжка, а початок чергового циклу існування персонального Всесвіту. А Всесвіт у кожного власний, індивідуальний, хоча, в той же час єдиний і неподільний. І, у випадку смерті, є вірогідність, що ваше тіло не знайдуть і не побачать носії інших, паралельних світів. А це означає обривання останніх натяків або навіть надій на існування об’єктивної реальності, яка могла б суміжні світи поєднати, або хоча б знайти принаймні одну точку дотику. І от, в перші секунди пробудження, звук будильника здається єдиною існуючою сутністю в цьому Всесвіті. Спробуйте в ці секунди звернути увагу на те, що цей звук оточує. Це і є «нічого».
Славутич, 21.05.2015