Роздуми про осуд
Що таке осуд і з чим його їдять? Чому він примушує мене щодня віддавати йому безцінну духовну енергію у великій кількості, слугуючи для нього покірною дойною корівкою? Чому осуд стає стилем життя та одним із неодмінних його атрибутів?... Без осуду, без брудних пліток не проходить жодна посиділка компанії друзів, подруг чи знайомих, жодна розмова більшості типічних людей 21-го століття. Хтось – та й згадає «незлим тихим» когось зі своіх знайомих, друзяк, сусідів чи колег по роботі, когось із політиків чи якусь із життєвих ситуацій, що на його думку є несправедливими. Несправедливості не існує – всі процеси у світі взаємозумовлені, взаємопов’язані. Кожен отримує власний досвід, що варіюється від страждання і до безмежного щастя, відповідно до потреб, рівня досконалості та досвіченості своєї душі. Але натомість існує непереборна спокуса штрикнути гострим слівцем жертву власного духовного пороку, прикидаючи в голові: "Хто ж буде наступним цапом-відбувайлом? Кому ж сьогодні перемитиватиму кісточки?"
Мені вкрай необхідно розібрати це питання по цеглинці, аби воно перестало мене мучити та ятрити серце.
Безумовно, несприйняття світу – це психологічна проблема, яка спричинена багатьма факторами впливу. Це і власна недосконалість, ущербність, незрілість, і недосконалість навколишнього світу. Але визначальне значення має бачення світу під критичним кутом зору: через постійне невдоволення тими чи іншими оточуючими людьми чи процесами. Часом так хочеться дати собі ляпаса: «Перестань дивитися на інших, слідкуй сам за собою, працюй над своїми тарганами та вадами!»
Осуд приходить тоді, коли порушується внутрішня гармонія, коли бракує енергії любові, коли у грудях стає порожньо, як у склянці, що зроду-віку не була наповнена хоча б наполовину тією життєдайною субстанцією, яка єдина у змозі вирішити будь-яку проблему людини і людства вцілому – любов’ю.
Ні, наші нарікання на світ не допоможуть стати йому кращим. Легко щось засуджувати. Важче – полюбити.
Так хто ж має наповнювати щедро по вінця наші персональні склянки сердець живильною вологою любові? Звісно, в першу чергу це зобов’язані робити наші батьки, виховуючи нас гармонійно – не в постійному страхові перед шкіряним ременем чи болючим ляпасом, що залишає на тілі бідної дитини глибокий червоний слід, щедру рум’яність, подібну до тої, яка прикрашає стигле яблуко. Ляпаси не прикрашають наших дітей. Їх прикрашає наша любов до них. Насилля, як можна побачити неозброєним оком, робить з дітей психічних інвалідів. Потім ці інваліди виростають, стають повноцінними дорослими членами суспільства. Та чи є такі люди насправді повноцінними?
От і маємо озлобленість та осуд – головних ворогів сучасності. Вторинні причини – це виховання дітей вулицею та засобами масової інформації, потоком негативу з телеекранів у вигляді фільмів жахів, сцен насилля, пропаганди алкоголю та цигарок. Але ці вторинні причини випливають з первинних – батьки недогледіли, виправдовуючись постійною зайнятістю. Їм легше віддати дитину в держустанову, де з неї мають зліпити розумну, високоморальну і гідну цих батьків істоту, ніж взяти на себе відповідальність з виховання. Звісно, і подальший саморозвиток людини будується на моделі сімейних відносин і звичок, школи, та на закладеній з дитинства довірі до ЗМІ, поважних, впливових людей, породжених системою – лікарів, чиновників, працівників харчової промисловості та аптечноі індустріі і т.д.
Далі, цими викиднями освітньо-вуличного комбінату будуються нові сім’ї, які з матричною точністю жадібно вбирають в себе як хороші сторони, так і пороки попередніх поколінь.
Ось так довела мене ниточка думки до логічного висновку. Але який рецепт очищення, духовного катарсису?
Ось слова мого хорошого друга: «Осуд, з моєї точки зору, – це неприйняття навколишнього світу. Людина не відчуває себе гармонійно в ньому. Вона не сприймає людей, яких зустрічає на своєму життєвому шляху – знайомих або незнайомих. На одному семінарі мені підказали формулу, яку треба частіше повторювати: я приймаю тебе таким який ти є. Її потрібно частіше повторювати. Особливо, коли знаходишся поруч з тими людьми, з якими ти конфліктуєш.»
Безперечно, мій друг має рацію. Але ніяк не обійдеш той факт, що без очищення фізичного та духовного тіл, а також свідомості неможливо організувати повноцінну роботу над собою.
Хочу поділитися власним невеличким, але ефективним досвідом, відмітивши позитивні зрушення у своєму світогляді завдяки переходу на вегетаріанство, а згодом – на сироїдіння. Жива рослинна їжа живить організм живими енергіями. Ось така чудесна, гранично зрозуміла тавтологія! Ось такий геніально простий секрет позбавлення від усіх фізичних хвороб та духовних пороків!
Моя свідомість і мій організм очистилися і гармонізувалися. Я відчуваю себе набагато краще. Рідше і рідше засуджую цей світ. Частіше й частіше починаю його любити. Разом зі шлаками та хворобами зникли всі негативні думки і проблеми. З’явився стимул займатися духовними практиками. Все інформаційне сміття відбивається від мене, як мухи від скла. Правду стало легко відрізнити від брехні і омани. Я побачив ціль в житті – дарувати людям усмішки і позитив. Відкрилася чуттєвість енергетичних центрів – чакр. Чакра любові підпорядкувала собі статеву чакру. І тепер в області сонячного сплетіння з’явилися приємні пульсаціі – це і є вона, життєдайна субстанція – любов. Універсальний імунітет проти осуду...
© Саша Обрій.