Роздуми вдовиці
Матір Божій і Творцю доземно вклонюся.
Нема кому поплакатись й з ким поговорити,
Думи й болі розказати, серденько відкрити.
Тяжко-важко проживати без роду в чужИні,
Ця істина споконвічна з давнини й донині.
Рідний хоча не заплаче – то скривиться в смутку,
Й горе легше пережити, й туга мине прудко.
Як же сумно, як же важко вдовиці прожити,
Думки гнітять про минуле, не хочуть лишити.
Життя стрімко крокувало важкою ходою,
Все бувало у дорозі, з радістю й з бідою.
Досягнення і підйоми, втрати і падіння,
І мрійливі думи й сни, й пророчі видіння.
Та простилися образи в життєвій дорозі,
Болю й туги не забути, й з роками, не в змозі.
Господь давав мужність й сили здолати незгоду,
Щоб достойно триматися й в погану погоду.
Тож дякую за Все Богу, й з душею молюся,
Матір Божій і Творцю доземно вклонюся.
І за сонце, і за зорі, що так потішають,
Квіти ніжні і природа життя звеселяють.
І красу цю неповторну серденьком сприймаю,
Любо тішусь і радію, коли споглядаю.
Бо в житті, ( воно прекрасне ), ціним любов щиру,
Славим Господа і просим нам вічного миру.
с.Нижні Станівці, Буковина., 02.08.2015
