Лише в простоті – безсмертя
Ми народилися на зламі століть. Ми – сучасне покоління свідомих громадян. Ми – майбутнє України, і тільки від нас залежить, якою вона буде. Україна...Вона моя, до останньої сторінки історії, від першої колискової і до прощальної молитви. Вона моя… До останнього подиху, та погляду в небо, в безодню. Вона - найцінніший скарб, який потрібно берегти і шанувати, а головне щиро любити. І зізнаватися в коханні, не тільки тому що це модно. Ніжна, тендітна дівчина, але така мужня, стійка, смілива, непереможна. Стаю на коліна й схиляю голову…Перед тисячами юних воїнів, які полягли за рідну землю, правду, під час Великої Вітчизняної, Афганістану, перед вічними творцями історії та культури… Стоптала сотні доріг, розірвала тисячі кайданів, падала і піднімалась. Її грабували, паплюжили, відверто знущались та принижували.. Та уквітчана калиною й мальвами біля батьківського порогу, омита Чорним морем, охрещена сотнями душ загиблих, вона стала вільною, незалежною. Як часто чую на вулицях міст, по медіа: «Слава Україні», бачу людей у національному одязі, котрі кричать про свій патріотизм. Схаменіться, запитайте себе: «Чи в цьому вияв любові до Батьківщини?» Про кохання, вірність, честь не говорять голосно, не кричать на ввесь світ. Ми – український народ, що пройшов крізь вогонь і воду, крізь забуття й козацькі шаблі, крізь кров ляхів і гітлерівців. Невже цього ми тепер варті: постійних обіцянок, низьких зарплат і високих цін? А високопосадовці хіба замислюються про простоту, що безсмертна? Що ж сталося з нами в 21 столітті? Чому цінуємо тільки тимчасове? Чому навіть на сонце дивимось крізь окуляри? А справжнє щастя воно тихеньке, невиразне, не вимірюється золотом. Тож не варто літати поза хмарами, слід ходити по землі, і, як зазначав Гончар: «Бережіть собори своїх душ». Лише в простоті – безсмертя.
