Щось змінити
з рубрики / циклу «Проза»
..Ніч вкрила місто і знову захотілося вимкнути світло...
Небо було осяяне зорями, місяць зник кілька днів тому...
Де ти, місяце? - Можливо, він чекає повернутись тоді, коли щось зміниться?
Тіні бігають по кімнаті, в домі тепло, але тепер хочеться холоду. Коли заходить до нас пізній час, знову з`являється муза і вже готова допомогти з думками, підштовхує щось записати... а я мовчу. Перечитую різні твори, шукаю щось цікаве... Знаходжу, читаю... Мене знову надихають знайомі твори, те, що було ось тут поряд, починає змінювати мене і закручувати у вихор думки...
Я починаю бачити те, що ніколи не бачила - душу людини, люди ж такі дивні, або скоріше розумні - вони ніколи нікому багато про себе не розкажуть.
Кожна людина певно скриня без ключа. Навіть у тебе немає ключа від своєї душі. Скільки багато поглядів і талантів, чистоти душі і глибоких слів... Багатства, які ми ніколи повністю не побачимо, які ніколи повністю не відкриємо, або й взагалі загубимо..
Я навіть починаю заздрити людям, які настільки можуть надихати простими словами, вони розбавлюють фарби і малюють щось настільки зрозуміле і глибоке, настільки й неймовірне та незрозуміле.
Небо знову вдарило тишею. Гадаю знову, чи вибігти зараз же надвір - але спиняюсь, розуміючи, що сама не захочу. Тепер мені здається все неправильним, Світ стає настільки дивним і нерозгаданим, як і душа людини.
В нас межі набагато далі, ніж ми усвідомлюємо!... Ми щодня робимо те ж саме, ходимо тими ж дорогами, відчуваємо те ж саме... Ось що неправильно!... Ми маємо стільки багатств у собі, навколо настільки всього, що ватро було бдавно збагнути і відкрити... а ми щодня робимо одне і теж саме.. втрачаємо життя...
....Тиша пройшла луною по кімнаті....
Я ловлю думки - а вони втрачаються, розум холоне і знову тоне в реальності...
Я читаю...
Мене досі шалено захоплюють думки і глибокі слова.... Це ніби саме те, що хотіла сказати я....
Я ніколи не навчусь сказати світові те, що думаю...
... Я гублюся в цьому світі, розумію, що постійно роблю щось не так...
Хочу закричати, розказати, висказатись, але... мовчу... тиша знову відлунюється і думки відлітають...
Змінити? Що, справді? Що зараз змінить людство, яке змінювало все, щоб досягти такої досконалої банальності і такої реальності?.. Коли новини знову і знову розповідають нам про те, що кожного дня стаються вбивства і нещасні випадки з простими перехожими... що якщо ти виходиш на вулицю, ніхто не знає чи ти знову так вийдеш завтра...
Нас лякають і нам обіцяють, а ми, всі наївно слухаємо новини... хоча завтра робимо те, що і вчора...
Молодь єдина, хто ще не потонув у світі безумства... Їхні думки - чистіші і правильніші за сотні років висловів вчених-науковців.
...Там брешуть і там брешуть, то кому вірити?.. Ми потонули в сірому світі, лише подекуди дивуючись прекрасному, і знову зникаємо в сірості...
Щось змінити? Постійно кричать: Давайте змінювати світ на краще разом! - знову обіцяють, брешуть, а ми киваємо, вимикаємо телевізор і знову падаємо у буденність...
Що це - буденність?
Можливо, це і є головна проблема - буденність?.. Адже що нам заважає робити дні не буденними, відкривати почуття, цінності і глибокі думки, як не буденність - те, що ми щодня робимо?...
Можливо, хтось захоче все змінити, і росказати людству, що вони робили все не так....
... А потім той "хтось" вимкне телевізор, і скаже - ліньки...
...Хай і надворі тоді знову засвітиться місяць і небо вдарить тишею...
