Зимові заячі розваги
з рубрики / циклу «ПРОЗА. КАЗКИ»
– Увага! Увага! До лісового магазину надійшло зимове спорядження! Санчата! Лижі! Ковзани! Поспішайте придбати! – стрекотала Сорока на вершечку засніженої ялини.
Її голосна реклама лунала на весь ліс і розбудила Зайця, що під ялинкою саме додивлявся сон про моркву. Сонько невдоволено висунув з-під гілки довгі вуха.
– Санчата! Лижі! Ковзани! – гукнула знову Сорока, побачивши заячі вуха, – Поспішай, вуханю, бо кругом крига та сніг, як тобі по такій погоді бути найшвидшим звіром у лісі?
Останні слова насторожили Зайця. Він передумав додивлятися сон, протер лапками очі, вдягнув новий білий кожушок і поспішив кучугурами до лісового магазину.
– Що в вас найшвидше з зимового спорядження? – запитав з порога продавця Лося.
– Ковзани, – хитнув рогами Лось на полицю, – тільки на них треба вчитися їздити.
Та про навчання Заєць уже не слухав. Він розплатився шишками і побіг з ковзанами до озерця, скованого кригою. Сяк-так вдягнув покупку, а коли став на лід, посковзнувся і впав. Підвівся, та впав знову, набивши гулю на лобі!
– Ковзани надто гострі! І по розміру не годяться! Замініть, будь ласка на щось інше! – бубонів за мить невмілий ковзаняр до Лося, потираючи гулю.
– Візьми лижі. Вони не гострі, і по довжині підійдуть для будь-яких лап… – метушився продавець, приміряючи Зайцеві нове спорядження.
Той зрадів, і не знімаючи лиж, вийшов з магазину. Хоч бути швидким у лижах не виходило. Ноги застрягали в снігу і не слухались. А коли намагався з’їхати з гірки, лижі висковзнули з-під ніг і роз’їхались у різні боки.
– Невже й на лижах треба вчитись їздити? – сумно зітхнув Заєць, поспішаючи назад до лісового магазину.
– Так би й сказав, що тобі санчата треба! – непривітно зустрів його Лось, – Потренуйся спочатку з’їжджати з невеличкої гірки.
– Що там тренуватися! Це якраз те що треба! Сів – і їдеш! – тішився Заєць.
Він незчувся, як видерся на високий горб, сів на санчата, відіпхнувся і помчав униз. Все швидше й швидше! Вухань перелякався, не здогадуючись пригальмувати лапою! Раптом санчата натрапили на пень і перекинулись! А Заєць впав у кучугуру!
– Хто там товчеться по даху мого барлогу! Ось хай я розплющу очі, та вийду! Вуха намну бешкетнику! – гарчав спросоння Ведмідь, на оселю якого наїхали санчата.
Заєць не став чекати. Він чкурнув чимдуж через кучугури, не розбираючи дороги!
– Хто то так швидко побіг? – застрекотала Сорока з ялини.
– Ясно хто, – озвалась Білка, так бігати може тільки найшвидший у лісі звір, Заєць!
А Заєць мчав щодуху і думав, що на ковзанах, лижах і навіть саночках потрібно ще вчитися їздити, щоб вони стали швидкими.
– Моє найшвидше спорядження – ноги! – раптом спинився він, перевівши дух, – І я їх уже давно натренував!