Конфлікт або «щоб знало»)
Моє внутрішнє Я заговорило. Заговорило голосно, упевнено, ніби так робило завжди. Спочатку мені навіть це сподобалося. Ану, думаю, говори-говори. У нас всі мають право голосу. Певно, йому вже не вистачало сил мовчати, вже захотілося врешті сказати, стільки думок назбиралося. Спочатку воно говорило мало, по трохи, час від часу вставляючи єхидну ремарку у мої паузи: і про мій характер, і про мою поведінку, і про легковажність, і про несерйозність, і про конфліктність, і про, і про, і про. Спершу я погоджувалася, у відповідь навіть махала головою. А Я випиналося більше і більше, а згодом, не зважаючи навіть на те, що просила помовчати, виступало так, що аж інколи переходило на крик. Тоді я своє внутрішнє Я відправила назад у себе, щоб знало, як говорити, коли не питають.
