Про красу
В королівстві свято. народилася у короля з королевою донечка. Єдина. Довгождана.
Росла вона в розкоші. ні в чому не знала відмови. та коли стала підростати стала помічати перешіптування за спиною. дивні погляди.
Пізніше помітила, що дзеркала від неї ховають.
Так і росла.
Аж доки не глянула в озеро, що тішило прохолодою в саду палацу.
- Та я ж потворна. -Вирішила вона.
- Ще й геть не схожа на всіх у королівстві. Навіть на маму. А вона ж така красуня.
Засмутилася королівна. геть перестала виходити з палацу.
Нікому не розповідає, що довідалася.
Як же їй змиритися зі своїми неслухняними світлими кучерями? У всіх же таке гладеньке, блискуче і рівне волосся. каштанове
А ті майже безбарвні сірі очі?
У всіх же такі глибокі карі. як ніч.
Якось увечері наважилася вийти непоміченою в ліс, що за палацом. може заблудиться, думала у відчаї. Не доведеться й повертатися.
Так і вирішила.
Зайшла вже далеченько. аж чує, хтось ззаду гукає
- Що ти тут робиш, красуне?
Гірко стало королівні. Повернулася.
- Ви, мабуть жартуєте, чи в темряві не роздивилися...
І не договорила.
На неї пильно дивився юнак. Такий як і вона. синьоокий і світловолосий.
