Сум’яття сновидінь
Видіння 1 Алегоричний етюд
не повинна
пам`ятати
свої сновидіння...
Іо Саві
…Вона знає, що бачить сон. А себе не бачить. Жодних емоцій. Жах охопить, коли вона прокинеться, якщо пам’ятатиме, якщо прокинеться взагалі. Останні слова наче хтось прошепотів.
…Вона у дворі, у пісочнику… Повно-повнісінько пасочок, а де дітки? Чомусь лячно торкатись іграшок. «Грайся, грайся, діти не повернуться» - чийсь голос. Поруч хлопчик, рочків 5, як і вона. Ліпить якусь башту з піску. «Грайся, поки не прийшли за нами» - «Хто?» - «Вони.. Вони шукають тебе. Половили дітей, що тут грались, тебе не знайшли, тоді усіх викинули…» Вона бачить навколо пісочника застиглих у різних позах великих ляльок, мабуть це і є оці самі дітлахи?
…Повітря у дворі стає темно-бардовим, темнішає, не світиться жодне вікно. До хлопця і дівчини наближаються якісь високі постаті, запнуті у довгі покривала. «Вона тут, шукайте, хапайте!» Дівчинка стоїть непорушно, а хлопець зривається з місця, затуляє її. «Тут я, тут» - каже він. Постаті оточують його. Вони що, не відрізняють хлопця від дівчинки? Хоча вона вдягнена у штанці, сорочку, волосся підстрижене. Та все ж вони, мабуть, дурні. «Стійте - гукає вона, - це – я!». - «Мовчи, не зізнавайся, запам’ятай: мене звуть Богданчик. Тікай!»
…Вона у лісі… Вона знає, що її вже шукають, схаменулись. Що вони зробили з хлопчиком? «Тікай, тікай!» - голоси. Повз неї пробігає натовп напівляльок, напівдітей. Це ті, з пісочника. Маленька зграйка дивних істот раптом застигає. Попереду - високі, страшні, волохаті потвори. Йдуть на задніх лапах, на передніх – довгі гострі кігті.
…«Яка гарненька» - каже одна потвора і бере дівчинку на могутні, волохаті лапи - руки. «Гей, знову у ляльки граєш, залиш малу, часу нема, чуєш ти, дівчачий тато?» - «Йдіть собі, я її не залишу, я вас наздожену!»
…Дівчинка знаходиться у міцних обережних обіймах. Їй затишно, спокійно. Потвор не страшний, він – лагідний. Постаті у балахонах оточують дітей-ляльок. «Віддай, вона наша здобич». - «Геть!» - гримить могутній голос. Нападники зникають.
…Дівчинка і велетень на лісові галявині. Вона знає, що він несе її у безпечне місце. Раптом на шляху з’являється незрозуміла постать, вона простягає уперед якусь трубку. З трубки вилітає промінь, велетень розчавлює нападника, потім повільно опускається на землю, ставить дівчинку на траву.
…«Велетню - плаче дівчинка, - не залишай мене». - «Усе гаразд, не забувай Богданчика».
Дівчинка прокинулась, видіння розвіялись, тільки у вухах ще бриніло: «Не забувай Богданчика!»
