Вирвані сторінки
зі щоденника
Знаєш… насправді я найбільше любила не дощ, і навіть не коней. Так, вони часто були головними моїми захопленнями, але зараз…
Скажи, чи ти колись був самотнім? Не відповідай. Знаю, що ні. Можливо, трохи, недовго, день-два…
А я самотня?
Напевно – ні.
Чи?... Гаразд.
Моє захоплення зараз – створювати героїв. Ні, авжеж, вони не будуть ніколи справжніми, і хтозна, чи про них взагалі хтось дізнається… Але вони завжди будуть мої – сильні, відчайдушні, іноді милі чи суворі, та навіть й злі…
Мої…
Я створюю їх. Як? Пишу… Пишу про їхні душі, чисті чи загублені, про їхнє бачення світу (яке, зізнаюсь, часто схоже на моє), про їхні бажання, біль, образи…
Вони для мене оживають. Вони такі реальні в моїй уяві, що я намалювала їх… Але рука ніколи не показує душу…
То я самотня? Не відповідай. Я ж все одно не почую, бо це – лише папір, а ти – лише образ, який читає це.
Я самотня?
Можливо, я могла тебе запевнити в цьому кілька років назад… А може й ні…
Але зараз?
Я знаю лише напевне те, що в мене є герої…
Мої герої…
