Діви-воїни
З циклу – «Химерні світи»
рід яких древніший
за амазонок.
З химерних хронік.
«Прокинься, дівчино, ти спиш,
чи йдеш кудись!» -
«Ти хто? Чому так темно?» -
«Страшно?» -
«Не страшно, дивно!
я сновида стала?» -
«Здається, що за хлопцем ти сумуєш,
Тому і ніч тобі не в ніч».
«Ти нявка? Мучити прийшла
І збиткуватись наді мною…» -
«Відьми над лісом цим
пролітають,
Та сідати бояться,
Пробігають вовкулаки,
не люди і не звірі,
для нас – дурненькі
блазні…
Але,
я іншої породи,
І віри найдавнішої:
Я – діва-воїн
з древньої громади,
яка зустрічала народження
Сварога,
яка вітала бога
християнського».
«Якщо - мара ти, вбий
і якнайшвидше,
мук позбав,
та тільки
з мене
упирицю не роби!» -
«Не вмію, не проси ( жарт),
а краще прийми вітання
від коханого -
любові поцілунок.» -
«Цілунок? Від дівчини! Боже збав!» -
«Так він казав, так просив,
Мене він цілував
невинними хлоп’ячими
устами,
він передав тобі
невинний свій цілунок,
а мене
цілунок цей пече вогнем,
Бо зберігаю я чуже,
Скоріш своє ти забери.»
«Як же дівчину
дівчині
цілувати,
щоб відчути
коханого цілунок!?"
…Вже майже зовсім
зблизились уста,
Як спалахнуло полум’я пекуче
між ними…
Ось дівчина відчула
цілунок-подих милого,
Сяють очі, гояться рани,
А діва-воїн,
неначе сп’яніла трохи,
Шепоче –
«Ми природу не ображали,
передали цілунок хлопця,
не торкаючись,
через вогонь кохання!
Твій хлопець перший
у борні,
Залишити не може
побратимів,
На допомогу воякам
ми зберемо
Із воїнів - дівчат загін
сталевий…
Віки, віки,
Занадто довго ми
Із бою не виходили
зі злом,
Забули вже, яка вона -
Любов,
Кохання ваше нагадало
нам,
Заради чого варто
жить
на світі.»
«О, чудо – діви,
з вами я піду,
Знайду коханого,
ми вдвох
до бою станемо,
Або
загинемо зі славою
удвох!»
