Подих травня
Як хочеш - перевір,
Але найкращий серед них -
Це травень, ти повір...
Балада про Робіна Гуда
Колиска часу не рухалась, хоч як вітер її не розгойдував…Високо над головою зупинилося сонце…Воно стояло, безтурботно поглядаючи вниз, де соковиті трави світилися зеленаво від розлитого аж до обрію щастя…
Там, по смарагдовій скатертині були щедро розсипані кульбаби, палко закохані в сонячні поцілунки. Напружені та непорушні, наче вартові у золотих шоломах, вони завмерли у гіпнотично-німому трансі, не зводячи очей із сонцесяйного обличчя весни…
Притрушена пилом стежка п`яніла від чистоти повітря і, вигинаючись і кружляючи, щезала за звивами паркану. Гнучкі руки в`юнків міцно обнімали його, тримаючи в квіткових пальцях небесні дзеркальця-дзвоники.
Кострубаті дошки, тьмяно-сірі від стародавніх негод, сором`язливо ховали численні шпарини, крізь які пекли погляд своєю полум`яністю червоні тюльпани. А над ними пишалися яблуні – такі стрункі, білосніжно-незаймані, як наречені біля вівтаря…
Але звідкись раптово наїхав шаленим конем вітер і засурмив, зігнавши сонячного птаха за сірі верховини хмар. Сполохані метелики пелюсток полетіли додолу, пестливо торкаючись долоней збентежених дерев… Млосно позіхав травень..