Чистий Сніг
Майже Різдвяна Історія
час від часу
трапляється
Зимовий вечір. Маленька Оксанка сама вдома. Батьки десь затримуються. Темно, лише каганчик світить слабенько.
Тихий, тихий шурхіт. Здається, хтось шкрябає у двері. Трохи лячно, а тут ще й слабенький голосок вчувається: «Дозволь зайти, добра дівчинко, дозволь, будь ласка!» -
«Мені без старших двері незнайомим відчиняти не можна» -
«Не треба нічого відчиняти, лише дозволь увійти! Ми без дозволу не можемо…» -
«Це хто?» -
"Нас бояться, називають поганими словами – чорти, нечиста сила, дідьки… Дозволь увійти, я далі порогу не піду, ніжку підвернуту вилікую, зігріюсь, та й піду собі».
Оксанці страшно, але й того, невідомого, шкода. Повернулась вона до стіни обличчям і ледь чутно прошепотіла: «Заходь».
Усе тихо, але в дзеркалі (є така єдина коштовність у хаті) бачить біля порогу щось темне. Не ворушиться воно, не озивається.
Довго вдивляється дівчинка у дзеркало, нарешті засинає. Прокидається рано вранці, в хаті – нікого, на дворі – чистий білий сніжок. Оксані щось спадає на думку. Вона обережно знімає люстерко зі стіни, виходить з хати, дивиться у дзеркало – і на білій сніговій скатертині з’являються чіткі, дивні сліди. Вони ведуть від порогу у бік лісу…
Скоро повертаються батьки. Вони заблукали вночі, а вранці відразу знайшли дорогу. Усе добре, усі живі-здорові. Для донечки привезли чудову теплу хустину.
«Дякую тобі, Чорненький, я знаю, це ти допоміг батькам не заблукати».
