Мелодія

У світанку червоному, у схлипі віолончельному, що вчувається між вітрів ховається мелодія. Чарівна, тривожна, мінлива.

А може вона на легких крильцях метелика, що спустився на плече літнього вечора. У пір’їні білій, що спускається з неба.

Чи заплуталася між квітом весняним, що пелюстки на землю ронить піною морською.

Мелодія грому гнівлива і строга. Пробуджує і омиває, щоб почати нове. Завжди на руїнах? Але з надією.

Бо далі веселка заспіває пісню життя усіма нотами, на повен голос.

І все ж. щемливий віолончельний плач найдовше залишиться в пам’яті, пожаліється, виллє біль і так тужно і гірко, наче струна от-от урветься.

Але ні. Розповідь продовжується. І руйнує тишу, яка могла б знести всі греблі.

Та мелодія триває.

Візьміть участь в обговоренні