Жовч
агрофантастика один світ - один колір
Жий завжди відрізнявся жовчним відтінком свого обличчя: щоки були гірчичного кольору, блідо-жовтий високий лоб завжди відкритий, коротка солом`яного відтінку зачіска, відстовбурчені бліді вуха. Навіть очі у нього були якісь лимонні. Вони нагадували тонкі лінії на зрізі цього фрукту своєю павутиною потрісканих напівнаповнених сечею судин.
Зараз він поволі пересувався полем з низькою рідкою пшеницею. Рослини виглядали геть погано: колоски не вирізнялися яскравістю, більше нагадували штурпаки старої стерні. Вони були розкидані окремими ділянками, які нагадували більше давно немите розпатлане волосся якогось старого волоцюги, ніж доглянуте поле.
День був в самому розпалі. Яскраве сонце пекло немилосердно, вичавлювало останню вологу з усього, тим самим знерухомлюючи все живе і неживе. Рослини давно висохли і більше нагадували розтиканий полем неосяжний стіг сіна. Зневоднені комахи та птахи тихо відсиджувалися в тіні каменів або дерев. Тільки розкошували ящірки і змії, рясно обліплюючи собою нагріті камені, виступи породи і навіть невеликі пагорби. Місцями повзучі гади навіть звисали гронами з пнів, уступів або розвилок дерев, якщо їх висвітлювало нещадне денне світило.
Жий продовжував рухатися полем. Напівосипані пониклі колоски, з якими він стикався, тихенько шурхотіли чи перестукувалися худими зернами, після того як він зачіпав їх штанинами або носком черевика. Зерна падали на землю. Солома, яка підгиналася під натиском його мокасин з добротної жовтої шкіри, хрустіла і дзвінко лопалася, коли він ступав трохи сильніше. Іноді під ногами було чутно потріскування висохлих останків якої-небудь великої оси або яскравих покривів шмелегедзів. Жию подобався цей звук: сухі комахи завжди видають дуже дзвінкий тріск, подібний до того, що видає стара, пожовкла від часу газета, коли її мнуть. Тільки звук від остова комашки завжди набагато тонше, коротше і приємніше для вуха.
«Добре було б зараз гарячого чаю з лимоном, – думав собі Жий, – або варення з аличі чи айви. Ось візьмеш пісочне печиво, намажеш його джемом або варенням, і в прикуску, з ароматним чаєм. І спека б легше переносилася. Чай в спеку – саме те ... ». Мрії про прохолоду, освіжаючий чай і інші смаколики обірвав далекий гул мотора, що повернув його до реальності. «Нарешті, аварійка їде» – зробив висновок Жий і незабаром в далині побачив машину аварійної служби зі звичною канарковою будкою, оперезаною помаранчевою широкою смугою, яка з такої відстані була схожа на тонку, але яскраву нитку уздовж кузова. На автомобілі працювала помаранчева мигалка – її Жий теж помітив. «Треба йти зустрічати» – подумав він, розвернувся на 180 градусів і побрів на край поля до дороги.
За вигорілим, розшитим глибокими тріщинами суглинком, на якому чахнула оглянута пшениця, Жий жваво вискочив на дорогу і сів на узбіччі. Напроти нього в сухій лісосмузі стояв стовп з трикутною табличкою, в центрі якої була намальована колись яскрава, а нині вицвіла блискавка і залишки якихось цифр і слів. Тут і слід було чекати «жовту будку» аварійників.
Навколо стовпа росло кілька кущів «курячої сліпоти». Цим рослинам пощастило: тіні від стовбурів дерев зберегли їх від розжареного сонця, що не жаліло нічого і палило тут нещадно. Ці тіні навіть дозволили рослинам викинути по кілька блідих квіток. Вони нагадували Жию жовтки покупних яєць, які відбирають жадібні виробники у птахів на курячих фермах. Колір настільки йому не подобався, що навіть стало гидко дивитися на ці блідесенькі квіти.
З тим заразом із пам`яті спливла домашня яєчня з натурального продукту, яку йому завжди готувала бабуся. Він пам`ятав, що бабуся годувала курей золотою кукурудзою і добірним зерном. Він, до речі, часто згадував цей час, коли ще дитиною бродив серед соняшників на городі в селі де вона жила. Як бабця завжди бадьоро, стоячи в бурштиновому намисті, гучно кликала його їсти яєчню з великими яскравими жовтками, приправленими шматочками жовтого болгарського перцю і доброї пучки натертої моркви. А золотиста підсмажена цибуля і прозорі, сяючі в жиру теракотові шкварки довершували цю картинку. І почувши її голос, він йшов їсти: повільно, спокійно, неспішно жуючи зірваний з найближчого до кухні дерева абрикос. А бабуся, не бачачи онука, починала хвилюватися і повторювала все голосніше: «Жий, кульбабка ти моя, сонечко ти моє, давай швидше – охолоне ж!»
Надсадний звук мотору, що видавав чергову спробу старої аварійки здійнятися на пагорб, знову вивів його із заціпеніння – машина була близько. Ліворуч біля ніг про шурхотіло щось в сухостої. Це був вуж – Жий впізнав його по жовтим вушках на голові. Десь за спиною продзижчала велика комаха «Шершень або шмелегедзь» – подумав він. Тим часом під`їхала «аварійка» з бригадою. З будки один за одним вивалились вісім робітників і бригадир, з кабіни вийшов водій. Всі вони були одягнені в засмальцьовані роби, на всіх були колись яскраві, а нині потерті, вицвілі й місцями діряві світло-помаранчеві жилети.
Вони привіталися, і Жий показав їм стовп з табличкою. Хлопці швидко переговорили і пішли в свою накурену будку діставати інструмент. У процесі розвантаження, серед лопат, ломів, кирок і двох рожевих тачок, Жий розгледів, як дістали величезну пляшку з рідиною, схожою на фурацилін. Від його очей також не сховалися наклейка на ємності: чорні пелюстки в яскравому жовтому колі.
Це був гарний знак. Це означало, що сьогодні Жий став справжнім провідником-агрономом, а не просто шукачем – найнижчим елементом пошукової системи, як раніше. Щоб бути провідником треба не тільки знайти, але ще і розібратися: чого не вистачає на полі, що застосувати, в які терміни. Але за десять років пошуків він навчився цього. Сьогодні був головний іспит: якщо вибір бутилі був неправильним, то після Жий не буде навіть простим шукачем. Максимум – робочим бригади «аварійки». «А якщо все пройде добре, то навіть значок можуть дати золотий, або латунний чи бронзовий, для початку – і то добре» – весело подумав він.
Тим часом команда робочих почала копати землю навколо стовпа. Працювали вони активно, весело перемовлялися, обговорювали то спеку, то роботу, то спалах жовтої лихоманки, що розбурхав недавно всіх на сусідній ділянці, та інші події. Сонце починало сідати. Хтось помітив це і запропонував розвести багаття. Попросили Жия, який нині в новому статусі просто міг спостерігати за роботою інших, зібрати дрова і приготувати сірники. Новоспечений агроном зібрав з десяток соломинок, кожну занурив собі у вухо, щоб зачерпнути вушної сірки, і поклав, поки ще сирі сірники, сушиться на теплому камені так, щоб останні сонячні промені сприяли цьому процесу. А після пішов збирати дрова – палива в окрузі було в надлишку, і шукати відповідний камінь, щоб використовувати його в якості чирки.
Він повернувся з оберемком хмизу, коли майже стемніло, і на небі вже виднілася Велика сирна голова – супутник їхньої планети. Спека різко змінилася прохолодою, треба було поспішати: з нічним морозом грати не варто – це знав кожен мешканець колонії. Під тьмяним жовтими зірками він розвів багаття. Робочі тим часом по черзі пірнали в фургон, щоб натягнути свої енергозберігаючі комбінезони. Хто не переодягався, то грівся в цей час біля багаття, простягаючи кисті до полум`я гірчичного кольору. «Треба розпакувати і свій скафандр» – подумав Жий і пішов до залишеної неподалік дорожньої сумки-комбінезону. Він натягнув його прямо на одяг. Шукачі мали більш зручні моделі одягу, ніж аварійники: в комбінезоні Жия не було потворного квадратного шолома, він був просторіше і зручніше.
Робота тривала. Яма ставала більша і глибша: тепер туди можна було помістити трьох осіб на весь зріст. На автомобілі запрацював прожектор. Навколо зростали купи вийнятого ґрунту. Біля третьої години ночі бригадир наказав усім зупинити роботу – з під землі показався дросель. Нічний вітерець злегка розгойдував оголений високий стовпчик з уже просто крихітною на тлі його висоти трикутною табличкою. Копачі перевірили помости, по яким спускалися до ями, щоб ті не качалися. Після чого бригадир наказав опускати бутиль.
Двоє робітників обережно і повільно спустили вниз скляний резервуар. Бригадир дістав з будки величезний циліндричний кутовий перехідник, оглянув його під прожектором. Збоку перехідника відходив патрубок з кришкою розміром на пів-долоні, його вінчала пластикова заглушка. Начальник аварійників відкрутив її, посвітив всередину ліхтариком, дістав і перевірив на цілісність трубки пороху, що були заховані всередині – все виявилися цілими, окрім одної, яку довелося замінити. Після чого він заклав заряд назад і щільно закрутив кришку. Поруч з пороховим блоком стирчала підсвічена з середини кнопка. Він натиснув її. Із стінки пристрою відкинувся екран – на ньому світилися нулі: рівно шість штук. Бригадир доторкнувся до зображення пальцем і виставив час «30:00:00». Після чого закрив дисплей, цифри проступили на корпусі приладу, і почався зворотний відлік. Перехідник приладнали на горловину бутилі, а саму ємність приєднали до дроселя, перевернувши її до гори дном. До початку обігріву залишалося 29 годин 58 хвилин.
«Все, закидаємо речі до машини і їдемо, треба ще встигнути відіспатися!» – прокричав начальник копачів. Робочі заметушилися, кинулися закидувати яму. На це пішло години три часу. Ближче до світанку все було завершено: інструмент зібраний, вогнище погасло, температура довкола зростала. Робочі зняли свої скафандри, Жий теж. Він упакував комбез і повісив собі на спину, як рюкзак. Після чого всі сіли в будку, водій завів мотор і машина плавно попливла польовою дорогою, залишаючи за собою гори скуйовдженої землі і дрібні хмари пилу. На місці роботи аварійників залишилися перекопане величезне коло ґрунту, в центрі якого стирчав штир із затертою трикутною табличкою.
Коли вони від`їхали на два десятка кілометрів, під товщею землі пролунав перший чіткий хлопок: фурацилінова пара, проникаючи закопаними трубами, починала насичувати суху землю під пшеничним полем. До жнив залишалося 24 дні.
