Місто снів
Ми зустрілися в місті снів. Я блукав вечірніми вуличками, прямував з Площі, подалі від гамору, сподівався загубитися у провулку, де можна зустріти несподіванку.
Я милувався ліхтарями, що легенько, по одному, запалювали вечір своїм казковим сяйвом. Місто ставало трішки містичним, але я так звик до нього, що не помічав, як в пряничному будиночку запалюється гарбузовий ліхтар.
Та й не було ще нічого такого. З початку.
Був просто вечір. Просто побачив її на лавці з книжкою. Вирішив познайомитися. Так звично. І так особливо.
Вона підняла очі. Пильно глянула на мене, ніби хлюпнула металу із чистих сірих плес. І я втопився.
Я думав, що то просто слова. Сам би навіть не наважився написати так у власному творі. Виявилося, що за цими словами щось таки є, що вони не просто порожня блискітка, мають за собою цілу гаму відчуттів, які далеко виходять за межі жодних слів.
І все перестало бути звичним. Чи то сон розпочався? чи місто виправдало назву, яку я вигадав для нього, щоб зробити тільки своїм? Чи подарунок, який можна отримати тільки на цих вуличках, тільки такого вечора?
А небо вигравало рожево – бузковими барвами, та я майже не бачив його поруч із Нею.
Її звали Лілія. Біла квітка із п’янким ароматом, від якого можна втратити свідомість.
Здається, я втратив не тільки свідомість, та був щасливий і захоплений. Я будував плани світанку, і не помітив, що вечір не для всіх перейде межу ночі. Ранок також не для всіх. Та й далеко. Далі, ніж міг уявити.
Я слухав Її голос як музику. І не чув слів. Та тоді Вона цього не помітила.
Час минав. Вечір перетік в ніч. Лілія зібралася йти. Я намагався її зупинити, просив дозволу хоча б провести. Даремно.
Вона стрімко встала і розчинилася в темряві.
Залишилися тільки ліхтарі, що своїм тьмяним світлом не могли розігнати густий морок, який впав на місто і відділив мене, виокремив, вигнав із простору, що я вважав своєю домівкою. Місто більше не було моїм. Враз очужіло.
Все змінилося для мене. Я сам став іншим, хоча й не хотів цього. Подарунок не виправдав сподівань.
Здалося, що й сподіватись було не варто. Та це не так. Просто сон закінчився. Пробудження настало різко і болісно.
Місто продовжує дарувати сни. Тільки інші сновидці бачать їх. Та чи зможуть розповісти вранці? Хто буде слухати їх?