Галицькі міста
Квадрати ринкових площ тримаються кістлявими кронами дерев за небо.
Так вони випрошують у променів тепла на свої рамена,
Чи, може, благають у хмар прогнати куряву подалі в закапелки.
Годинники розбазікують на всі чотири боки про час,
Наче ніхто не знає, що в галицьких містечках
Він іде по-іншому або й цілковито знерухомлюється.
Густо натицяні дахи та мури ховають жінок,
Пошлюблених поляком, москалем чи німцем.
Жінок, що іноді задивляються на сонце крізь вітражі,
А бачать замурзані крамнички й вози з крамом.
Жінок, яким в щоденному міському гаморі
Учуваються кроки короля Данила.
Жінок, чиї неподібні життєві мапи сходяться отут, на ринку,
Як дороги всіх околиць в цілісінькій Галичині.
Ці квадрати ринкових площ хочуть стати
Ознакою державности, а не торгу, сили, а не провінційності,
Але годинники не встигають, усе залишається, як було,
Доки Юрій не покине жупу й не піде чумакувати,
Доки Івась не покине кузні й не почне писати,
Доки Соломія не заспіває...
Дрогобич, 2017
