19.02.2015 00:14
for all
590 views
    
rating 4 | 1 usr.
 © Сергій Петрович Мошенський

День, який перевернув світ

22 червня, в неділю, 2014 року уся родина зібралася на обійсті батьківської хати: дід у вишитій сорочці та солом’яному брилі своїм онукам розповідав про бджоли коло вуликів, розфарбованих у жовто - блакитні кольори. Зяті виносили столи та лавки під виноград у холодок, дочки накривали на стіл білі скатертини, невістка з матір’ю доліплювали вареники, а син налаштовував музику.

«Зеленеє жито зелене, хорошії гості у мене

Зеленеє жито, ще й овес – тут зібрався рід наш увесь…» - залунало з репродуктора. Ось вся родина сіла до столу. Слово взяв старійшина роду:

…22 червня 1941 року, в неділю, нас розбудив запах свіжоспеченого хліба, що лежав посеред засланого білою скатертиною столу. Зверху мати його накрили весільним рушничком, де на багряних кетягах калини воркувала пара голубів. У печі виглядав з баняка півень. Матуся занесла і поклала на стіл шмат сала, у макітрі варених яєць, потім швиденько принесла пучок цибулі, часнику. Вона була схожа на білу голубку: запнута у біленьку хустку, у сорочці, з синіми волошками вишитими на рукаві, яким вона весь час витирала такі ж сині заплакані очі.

Ми всі, не змовляючись, встали і пішли на другу половину хати. За нами невпинно споглядали очі Божої Матері, що тримала синочка на руках і Георгія Переможця, який перемагає злого змія. Мати нічого не кажучи поставила на стіл глечик молока, нарізала п’ять скибок хліба. Потім розлила всім порівну у алюміневі кружки і вийшла надвір.

Ми поглядали один на одного, чекали свята, а може й приїзду гостей. Але ніхто не сміявся, чути було тільки мамине тужливе всхлипуванння і татове важке зітхання. Сиділи тихо, мов пташенята, боячись розбудити тишу. О яка це була тиша… я її ніколи не забуду.

А потім батько нас посадив у світлиці на широку лаву, кожного обняв, поцілував, став перед нами на коліна:

- «прости мене, Маріє, і ви мені дітки простіть».

Встав, перехрестивсь до ікони, підійшов до столу, на якому нічого вже не було, крім сірого мішка. Повісив його на плечі і не оглядаючись вийшов у сіни. І вдарила тишу клямка від дверей. Мама мов ластівка вилетіла слідом за ним, і мені здалося тоді ніби Святі з ікон ожили і тінями за нами побігли до воріт, де лише пилюка бігла услід від’їжджаючої полуторки. Пилюка, яка зігрівала мої босі ніжки, текла крізь маленькі пальці безтурботним дитинством - враз стала Меревом, жорсткою потворою, що, розкривши пащеку, враз проковтнула і батька, і дитинство і час. Змієм війни, який піднявшись в небо, розділив світ на до і... Все навколо стало давлюче сірим. 

А вранці у нашу хату наїхали неждані гості.

«Гей мати, мати тай наїхали гості - гей, гей, гей ох і на Вкраїну.

Гей по долині, тай розрушили гнізда - гей, гей, гей ох і солов’їні…» - заспівав дід, витираючи жилавою долонею із порізаної долею щоки сльозу пам’яті. 

Публікації: Сергій Петрович Мошенський

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись