На грані живого і мертвого
глава 6 том 5електромагнетизм - енергія життя
– От і добре! – весело промовив Микола Антонович. Зараз ми з тобою, Олександр, закінчимо креслення по тесло приладу та магнітометру і віднесемо їх головному конструктору хай виготують робочі креслення. Микола Антонович почав закінчувати креслення по тесла приладу для визначення величини напруженості магнітного поля, а Олександр Андрійович закінчував креслення по магнітометру для намагнічування атомів до необхідної напруженості їх магнітного поля. В лабораторії наступила тишина, в яку подекуди вривався гуркіт проїжджаючих електричок.
– Олександр, давай ми зробимо паузу та зробимо розминку по системі Йогів, – запропонував Микола Антонович.
– Давай, – сказав Олександр Андрійович і стали робити зміїну позу.
Зробивши розминку вони стали за конструкторські комбайни і стали креслити.
– Тобі, Олександр, ще багато креслити? – запитав Микола Антонович. Я вже майже закінчую, ще накреслю чотирикутник – місце, на якому буде закріплений магніт і все, – повідомив Микола Антонович.
– Ти, Микола, вчасно мене запитав. Я вже закінчив, – відповів Олександр Андрійович і підійшов до Миколи Антоновича. – Я бачу, що ти теж вже закінчив. Знімай ватман я віднесу конструкторам, щоб зкопірували на кальку та зробили робочі креслення і віддали в механічний цех, – запропонував Олександр Андрійович.
– Неси, Олександр, а я поки ти прийдеш подумаю над чим нам в першу чергу прийдеться думати та втілювати наші думки в реальну справу, – погодився Микола Антонович і віддав йому свій лист ватмана.
Незабаром повернувся Олександр Андрійович і в них з Миколою Антоновичем зав’язалася розмова про свою подальшу роботу.
– Олександр, поки будуть виготовлені тесло прилад, магнітометр та прилад по електронно-ультразвуковому фото-мікроскопу та по електронно-магнітному перехопленні атомів, ми будемо писати математичну модель по ув’язці самих приладів та математичну модель по їх технологічних процесах з виводом інформації на принтер і табло комп’ютера у збільшеному виді доступному зору людини, – сказав Микола Антонович. – А коли напишемо математичні моделі і комп’ютерні програми, та будуть виготовлені ці прилади, вийдемо на зв`язок з крилатою Расою тоді ми вже почнемо думати над завданням Сергія Никифоровича, – додав він.
Микола Антонович та Олександр Андрійович посідали за комп’ютери і стали писати математичні моделі, обмінюючись думками.
Василина Григорівна після свого урока стала думати над тим як можна лікувати від наркотичної та алкогольної залежності без рецидивних наслідків і стала писати філософський нарис на тему: «Електромагнетизм – енергія життя». Зміст нарису такий: «Рухливість атомів в будь якій живій матерії (істоті) викликає в її молекулах обмінні біологічні процеси, які дають клітинам енергію життя. Жива матерія (Істота) гине тільки тоді, коли атоми вичерпали свою енергію руха. Енергію руха атоми живої матерії отримують від атомів електромагнетизму, який є єдиною космічною енергією всієї Вселеної і, атоми якого находяться в безперервному ефірному русі. Звідки ж береться єдина космічна енергія Вселеної?
Філософи древності визначили, що Космічний Магніт є Космічне Серце, або Космічна Свідомість – вінець Космічного Розума і є головною складовою зв’язку з вищими мирами у Вселеній. Вони визнали, що Сонце завдяки вогневому складу плазми не тільки освітлює, обігріває, електрифікує всю Сонячну систему, а ще і являється хранилищем життєвого електроструму – життєвої енергії. Сонце – це комора планети Земля у її частині Космоса, яка самостійно виробляє свій життєвий флюїд і завжди отримує стільки, скільки віддає. Сонце – це електромагнітний вузол в Сонячній системі, в якому сплетені всі Природні сили, які генерують життєву електромагнітну енергію і йому є тотожне Сонячне сплетіння в тілі людини, яке завдяки своєму флюїду (здібності) розповсюджує по тілу всю життєву енергію отриману від Сонця. Та й не даремно колись хтось із древніх вчених дав назву «Сонячне сплетіння» саме цій частині людського тіла.
Можна без сумніву ствердити думку древніх філософів, що вони зробили такий дуже цікавий висновок над яким треба думати і відкривати загадкову тотожність Сонячного сплетіння в тілі людини електромагнітному вузлу в Сонячній системі, в якому сплетені всі Природні сили, які генерують життєву електромагнітну енергію. Яка ж спільна інформація закладена в цих двох суб’єктах, яка їх ототожнює? Можна припустити коли електромагнітний вузол Сонячної системи генерує енергію життя і посилає її у вигляді сонячного променя на Землю, а в тілі людини рухливість атомів теж викликає в молекулах енергію життя людини, то виходить, що спільною ідентичною інформацією, яка їх ототожнює і в них закладена є атоми. Тобто ці два суб’єкта мають одинакові атоми по своїй структурній решітці, окрім розміру атомів І якщо така думка вірна, то тоді при дослідженні експериментально буде видно, що структура атомів Сонячного променя і структура атомів Сонячного сплетіння людини повинні бути схожими. І якщо експериментально буде виявлено, що структурна решітка атомів Сонячних променів і структурна решітка атомів Сонячного сплетіння людини тотожні, то це визначає, що Сонячне сплетіння людини це і є генератор життя людини. І якщо якась частина тіла людини, недополучивши життєвої енергії захворіла, то експериментальним шляхом треба виявити причину, по якій генератор життя людини розташований в Сонячному сплетінні тіла людини не посилає в цю частину тіла людини імпульсів енергії життя. Таку причину треба буде знову шукати експериментально тільки в атомах сонячного сплетіння людини. Такою причиною може бути тільки ослаблений електромагнетизм атомів у Сонячному сплетінні. і в першу чергу це стосується атомів нуклеїнових кислот – ДНК і РНК. І коли нами буде виявлено експериментально, що дійсно електромагнетизм атомів у Сонячному сплетінні людини ослаблений, то потім залишається домагнітить ці атоми, а для цього треба створити відповіді прилади. Коли це все буде зроблено і коли будуть домагнічені атоми у цій частині тіла людини тоді і запрацює відповідний флюїд мозка і буде підсвідомо, але постійно позбавляти людину від будь якої хвороби в тому числі і від дурної залежності».
Василина Григорівна, закінчивши писати філософський нарис подивилася на годинник. До кінця робочого дня залишалося сорок три хвилини і вона, віддрукувавши нарис, зателефонувала в лабораторію. Слухавку взяв Олександр Андрійович.
– Слухаю тебе, моя люба, – озвався Олександр Андрійович.
– Любий, я написала філософський нарис, – повідомила Василина Григорівна.
– Кажеш написала нарис. Бігом приходь! Ми з Миколою чекаємо на тебе, люба, – запросив Олександр Андрійович.
– Вже іду, любий, – сказала Василина Григорівна.
– Почитаємо. Що ж ще цікавого на цей раз утнула її філософська думка? – весело сказав Микола Антонович.
Василина Григорівна зайшла в лабораторію, зустрівши ніжний погляд Олександра Андрійовича і, підійшовши до нього покрадьки від Миколи Антоновича смачно поцілувала і віддала йому примірник нарису, а другий примірник вручила Миколі Антоновичу. Вони посідали на дивані і стали читати. А Василина Григорівна, обнявши Олександра Андрійовича за талію і прижавшись до нього відчувала тепло і приємний запах його тіла і слухала їх похвальні коментарії.
– Василина, дай я тебе теж поцілую за таку глибоко філософську думку, – усміхаючись сказав Микола Антонович і, вставши з дивана поцілував у щочку, а потім поцілував праву руку. – Цю руку я цілую за те, що вона написала такий чудовий нарис, – шуткуючи додав він.
– Дякую за щиру похвалу, – сказала Василина Григорівна.
– Твій, Василина, нарис це вже є словесний алгоритм для написання математичної моделі по лікуванню від небажаної залежності, – сказав Микола Антонович. – Правда, Олександр!
– Правда. Ти, Василина, геній дай і я тебе поцілую, – сказав Олек-сандр Андрійович, обняв і вони стали смачно цілуватися.
В лабораторію зайшла Сніжана Вікторівна і, побачивши вже кінцеву картинку їхнього поцілунку підійшла до Олександра Андрійовича, який підвівся з дивана, і теж поцілувала.
– Я впевнена, що ти, Василина, поцілувала Олександра за його математичну модель по електронно-магнітному перехоплювачу атомів електронної інформації, – сказала, усміхаючись Сніжана Вікторівна, хоч і знала, що це не так. – Думаю давай і я теж поцілую, а потім буду виясняти хто кого цілує і за що? – додала Сніжана Вікторівна весело дивлячись в очі то Василині Григорівні, то Олександру Андрійовичу.
– Не вгадала, – відповіла Василина Григорівна теж весело, дивлячись в очі Сніжані Вікторівні. Він мене почав цілувати за мій філософський нарис, ну а потім, Сніжана, ти ж по собі знаєш, і я його стала цілувати.
– Знаю, Василина, було і таке. Ну, та ладно! Дай нарис та я почитаю.
Олександр дав їй нарис взяв за руку і посадив на диван поруч із собою відчуваючи її тепло і тепло Василини. Він став думати: «Чому це так сталося, що вони обидві мені любі і я відчуваю себе цілком нормально».
Сніжана Вікторівна прочитала нарис.
– Що скажеш, Сніжана? – запитав Олександр Андрійович.
– Цей філософський нарис Василини – це готова ваша математична модель, залишається вам її трішки причепурити. Молодець, Василино, – весело відповіла Сніжана Вікторівна і віддалася в обійми Олександра, який обнявши обох став цілувати то Василину, то Сніжану. І так вони націлувавшись перейшли до обговорення свого почуття та любові.
– У нас з вами вже була відверта і щира розмова з цього приводу і ми розуміємо, що це наслідки продовження еволюції людини і ми все з’ясуємо коли вийдемо на зв`язок з крилатою Расою, а потім ще поспілкуємося з жителями інших містичних планет поза межами нашої Сонячної системи з такими загадковими планетами як наприклад: «Осіріс», «Кам’яні ливні», «Чорна дірка», «Сама одинока планета», «Опухла газова планета», «Планета з неймовірною кількістю кілець» «Планета палаючого льода» «Алмазна планета», – почав розмову Микола Антонович. А зараз будемо старатися не звертати увагу на наші стосунки і не показувати їх людям, адже ми все це усвідомлюємо і дуже добре на цьому розуміємося, хто зі мною погоджується підніміть руку, а тепер, Сніжана, в знак нашої згоди та порозуміння почитай нам вірші та підемо додому. Як ти думаєш, Олександр? – закінчив Микола Антонович свою розмову. І, що ти, Олександр, скажеш про нарис Василини?
– Я думаю, що думка викладена Василиною в нарисі на тему: «Електромагнетизм – енергія життя» – це є неперевершений глибоко філософський твір. І ця думка буде нами втілена в реальне життя, – сказав Олександр Андрійович. – А тепер, люба Сніжана, читай вірші та підемо спати.
Сидячи на дивані Сніжана Вікторівна відкрила записничку і тримала її в правій руці, а ліва рука, обнімаюча Олександра Андрійовича, лежала на його талії поруч із рукою Василини. Так Сніжана Вікторівна розпочала читати. Це були такі вірші:
НАМАГНІЧЕНІ ЛЮБОВ’Ю
У степ забрели ми десь, мабуть, під ранок,
Ще заспане Сонце вмивалося в срібній росі…
Були ми ще юні, неначе пташинки – підранки –
Лежали без тями на полі – у стиглім вівсі!
У квітах дзвеніла мелодія вічного степу –
Взяла нас вона у жаданий кохання полон,
У цім степовому співочім вертепі
Було все – краса, – як магічної вічності сон:
Де жайвора пісня блищить у квітковій росі,
Вітрець прохолоди і промені Сонця навкісні…
…В цім сні ми були залюбки у душевній красі –
Завжди намагнічені в чарах любовної пісні!
КВІТАМИ ГАДАЮ
Квіти поливаю, думаю про тебе:
Очі волошкові, чубом рижуватий,
Вабитися мною вистачає кеби –
Вмієш ти в обіймах палко цілувати!
Мимо ти проходив, серцем зупинила,
В очі подивились – стали говорити,
В хату ненавмисне двері відчинила…
Пестились до ранку цілу ніч закриті!
Квіти поливаю, мріями з тобою –
Очі волошкові в квітах я шукаю!
Згадую цілунок нашої любові –
Любиш, чи не любиш?! Квітами гадаю!
ЗІРКОВИЙ НЕВІД
Десь ввечері річка, мов жовте подвір’я,
І зорі на ній, мов зіткали свій невід…
Байдужі мені забобонів повір’я,
Що зорі здають нас у жертву святому вогневі…
В уяві ти, мов мерехтиш у між зір’ї!
Надії думки, мов міражні, у дні ці жовтневі…
Знаходжу тебе в океані сузір’я –
Свій спів лебединий озвучила в зорянім небі!
І, ніби в космічнім шатрі, з надвечір’я
На наше кохання зірковий накинула невід!
ПРИ ЗОРЯХ
Трояндові губи, по небу в очах,
Каштановий вітер гойдається в косах!
А в небі! Що зірка – то, наче свіча, –
Завжди мерехтять, як бурштинові роси!
Ми в зорях дорогу кохання шукаєм –
Нам ліс шелестить про пізнання снаги
І місяць, мов з крони, бананом звисає,
Як свідок здійсненної нами жаги!
Злились в поцілунках палкі почуття,
Зворушений ліс їх в собі, мов плекає.
При зорях змінилося наше життя –
Природа на краще завжди спонукає!
Трояндові губи, по небу в очах,
Каштановий вітер гойдається в косах,
А в мозку, як в небі, що думка – свіча, –
Любов’ю зорить, як бурштинові роси!
ЗАГАДКОВІ СЛОВА
Любов і кохання – слова загадкові, –
Невже закодовані космосом вічним?!
Слова ці у душах – романтики повість,
Чи може в бутті ви лише є магічні –
Чаруєте душі за так – несвідомо?!
А може ви є та проста випадковість
Й про вашу діяльність іще невідомо,
Чи ви є написана космосом повість,
Що наші тіла розважа почуттями?!…
Та хто ж розшифрує нам слів цих загадку,
Її доведе у суспільстві до тями,
Щоб тайна любові – відкрилась нащадку?!
Лисенко Віталіку та внучці – Лисенко Каті
ОРБІТА ЛЮБОВІ
Проходять дні, минають ночі,
Лише постійно Сонце світить –
Свою любов шле в карі очі
З його незмінної орбіти!
Що мов з душі взяла початок
І в серці почуттями лине,
Щоб дзвоном вірності звучати,
Нести любові все первинне.
Яке б у помислах вселялось,
Добра і щирості давало,
На поклик серця вмить з’являлось
Й на мудрі вчинки спонукало:
Первинні – в пристрасті кохання, –
Чарівні й ніжні до безтями!
Потрібні – в діях спілкування, –
Завжди доведені до тями!
Минає все, що є побічне,
Проте кохання не минає,
Бо з ним любов, мов Сонце, вічна –
Свою орбіту не міняє!
ДОЩ ПОЧУТТЯ
О, сльози дівочі – ранкова роса!
Ви музика серця, ви струни душевні,
Розплетена любим шовкова коса –
В обіймах проведені ночі буремні!
О, сльози дівочі – ви дощ почуття,
Ви перше кохання – дзвінке, як струмочок!
Ви в долі щасливі – секрети життя, –
Любові – загадка, кохання – замочок!
ЗІРКА НЕБА
Неначе Всесвіт ми з`єднались:
Я – рід Землі, ти – зірка неба...
А ми не знали (бо не знались),
Що разом нам прожити треба!
Від Сонця промінь ти прислала,
Щоб грів нам душі романтичні,
А щоб Земля зелена стала,
З-за хмари ллєш дощі пшеничні.
В коханні будемо згорати,
Лишивши слід, як в небі зірка,
Любов – не кинемо за грати,
Хай навіть жити стане гірко!
Неначе Всесвіт ми з`єднались:
Я – рід Землі, ти – зірка неба,
А ми й не знали (бо не знались),
Що разом вік прожити треба.
СЕМАФОРИ БІРЮЗОВИХ ОЧЕЙ
Її проводжав в санаторій вокзал.
Вони до нестями влюбились обоє –
Їх двох полонила очей бірюза,
Яка їх в коханні вела за собою…
…Річками з тих пір пропливають їх весни:
Ще їхній любові зорить семафор,
Все ті ж ще не зламні любовні їх весла
Й незмінний в очах бірюзовий узор!
В НІЧНІМ ОРЕОЛІ
Зігрілась душа, що була холодніша від льоду –
Любов чародійна устами її розігріла!
Було восени це – під деревом, – в полум’ї глоду:
Ланіти рум’янцем, мов ягоди глоду, зоріли,
В серцях почуття зашифровані в тайні паролі –
По тілу розходяться в мене і в тебе, мов хвилі,
І тануть під зорями неба в нічнім ореолі –
В любові такі почуття – найрідніші і милі!
ЩО СКАЖЕ НАУКА?
Для вчених зробить відкриття про любов – лиш невдачі…
Первинне, що є, чи любов, чи кохання – мудрують?
Любов як знаходить любов ту, що Бог їй призначив?
Вона йде нечутно – повітря, – і те не вібрує…
Все ж кажуть: «Первинна любов – це палкі почуття»,
Вторинне гадають: «Кохання – любові діяння».
Первинна любов, бо вона є – емоцій життя,
Вторинне кохання – поцілунків буяння!
Первинна любов – провокує душевну тривогу,
Вторинне кохання – у подорож креслить маршрути…
Первинна любов – почуттями встеляє дорогу,
Вторинне кохання – іде по маршруту до рути!
Любов – це пізнання продукт і з ніщо виникає.
І поки що вченим – любов необізнана штука,
Кохання, немов «НЛО» – прилетить і зникає!
Любов – гравітації сила! Що скаже наука?!
– Твої вірші, Сніжана, прямо вписуються в нарис Василини, я вже не кажу про глибоку філософську думку та образ кожного вірша. Мені дуже подобалися, – сказав Микола Антонович.
– Ти прав, Микола, – сказала Василина Григорівна. – Особливо вірш «Намагнічені любов’ю» мене вразив своїм зримим образом про кохання. – Молодець, Сніжана, – підтвердила вона думку Миколи Антоновича.
– Я вже тебе дома цілував за ці вірші коли ти моя люба, Сніжана, мені їх читала, та хочеться ще раз тебе поцілувати, – сказав Олександр Андрійович і, поцілувавши взяв їх обох під руки і повів на вихід – додому. – А ти, Микола, закривай лабораторію і доганяй нас.
12.02.2016; 07:24 13.02 2016; 12:43.