14.04.2018 14:33
for all
105 views
    
rating 5 | 6 usr.
 © Ольга Моцебекер

Непочуті

Він мені шепоче: "Непочуті"

Я іду на зов той, до них.


- Скільки ще доріг здолати треба, 

Щоб зустрітись і почути їх?


- Не спіши! Зроби лиш крок один.


Серед гулу воєн й шуму вітру

стукіт серця проривається й звучить.


- Чуєш? Я іду до тебе. Я почула, 

Адже маємо з тобою світ один.


( До збірки новел "Непочуті").

_

Місточок

Місточок між мною й тобою тонкий


пройти я хочу. Не залишай лиш берег свій.


Прийду й погляну в твої очі.


Мовчати й берегти слова мені вже більш не треба


Знай, ти не один на цій землі під синім небом.



м. Васильків, квітень, 2018

Публікації: Ольга Моцебекер

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 12.06.2018 03:54  © ... => Лора Вчерашнюк 

Сердечне спасибі за зворотній зв`язок, Лоро. Щасти Вам. 

 11.06.2018 22:16  Лора Вчерашнюк => © 

Чудово! Бути почутим - мабудь, найважливіше для людини))))) Тепло і щиро)))) Дякую))) 

 17.04.2018 12:33  © ... => Тетяна Ільніцька 

Саме так, Таню. Дякую. 

 17.04.2018 08:25  Тетяна Ільніцька => © 

А хочеться, щоб почули, зрозуміли. Напевно, нам це потрібніше, ніж їм.
І місточок - річ дуже важлива. Ті, хто не мають місточків, мріють про них, а ті, хто має, просто не помічають.