20.05.2018 17:50

для всіх

449

4 | 4

 © Анатолій Валевський

Небувальщини

з рубрики / циклу «Проза»

Чого ти вилупився?! Хочеш почути небувальщину? Ну то слухай уважно…

Було це ще за тих давніх давен, коли мій дід під стіл пішки ходив, а я вже тоді добре парубкував... Жили ми у великому прибутку - снігом торгували, мали півня, що добре доївся, та їздову блоху.

Одного разу батько мені каже: "Поїдь синку на край села до кума - нехай решето позиче, бо нема чим води принести..."

Скочив я верхи на блоху та й поїхав собі. Не так щоб і далеко було - десь за тиждень впорався. А як назад повертався, то блоха зашкутильгала, мабуть, розкувалася. Саме коли їхали через болото, вона як смиконе убік, я з сідла вилетів та - хрясь! - по самі вуха в багнище встряг - тільки ніс стирчить, не ворухнутися. Сидю собі та бульки пускаю...

Вже й літо пройшло - осінь настала. У мене з вуха кущ виріс, а замість листя на ньому - вареники з сиром. Коли це дивлюся - ведмедяка преться з довжеле-е-езним хвостом. Сів мені на голову та вареники їсть. Я за його хвоста вчепився та як гикнув! Ведмідь з переляку як шарпоне - і витяг мене з болота, а сам драла дав...

Отаке було... ги-ги… Якби не той ведмідь, то я, може, й досі у тому болоті стирчав би...

Хто бреше? Я?! Брехня! Краще послухай, що зі мною другого разу сталося...

Пішов я десь під Різдво по яблука у ліс. А воно, як на гріх, ніде яблук нема - саме тільки смажена ковбаса уродилася. Що робити? Вдерся я на дерево, руку простяг - тут, хто й зна звiдкiля, лисиця підлетіла. Та у мене з-під самого носа - хап! - і поцупила кільце ковбаски!

А я, наче, був собі хлопець не дурний - як загорлав! Лисиця з переляку ковбасу кинула, з шкіри вислизнула, а сама дременула світ за очі, тiльки п`яти замерехтiли.

Я з дерева злазити, а злізти нiяк не можу, бо землі не видно! Поки я з лисицею порався, дерево, бач, виросло і вперлося у саме небо.

Ну... і оце... як його... Ага! Згадав!

Розкрив я кожух та й стрибнув униз, а очі заплющив, бо страшно! Та як гепнувся об землю - пробив наскрізь.

Вилетів з другого боку, дивлюся - а там люди усі геть чорні, мабуть, давно не вмивалися. Вхопили мене - та на вогнище: зігріти хотіли, чи що... хто й зна... А мені ж додому потрібно, бо кум, казав, прийде, ще й з пляшкою.

Дивлюся - а тут якраз сусідський Сірко скаче (це вiн з полювання повертався). Я, не довго думаючи, за нього вхопився, то він мене додому і притягнув, а там вже кум сидить.

Я швиденько у ліс збігав - забрав ковбасу, а лисячу шкіру по дорозi на млин вимiняв... ще й з кумом добре погуляли!

Отаке було...

От мені чомусь ніхто не вірить... Кажуть, що я брехун?!! Тоді послухайте, що мій кум розказував... Оце брехун, так брехун!

Пішов кум одного разу на рибалку. А до річки таки далеко було - в нього ноги заболіли, то він і сів біля першої-ліпшої калюжи та й почав рибу ловити.

Як закинув уперше - воно як шарпоне, аж вудочка мало не тріснула. Кум смикнув, та й витягує сома пудів на два - з о-отакенськими вусами! Ого-го! Що, не вiрете?! Ну, може, трошки менше... Краще не перебивай!

Тоді кум знову закинув - і знову як смиконе! Кум його тащить, а воно не лізе... він тягне, а воно ніяк... Кум поміркував трохи, почухав потилицю і змикитив: як гупнув ногою в землю, аж загуло - то воно й вискочило з переляку, та таке велике, що аж страх! Це, бач, кит був окиянський - баньки витріщив, пащеку роззявив, як загарчить - і давай за кумом ганятися, мов скажений!

Кум сома вхопив у кишеню, бо жалко ж кидати здобич, і такого драла дав, що аж вітер у вухах свистів... А кит за ним! Гнався аж до самої хати, мало не з`їв кума. Та добре, що якраз моя кицька пробігала - кинулася на кита і проковтнула його! Саме тільки хвіст лишився - он, бачите, під тином лежить?!

Чого ж це він маленький? Який-такий карась?! То справжній китячий хвіст, тільки він трохи того... всох...