Небувальщини
з рубрики / циклу «Проза»
Чого ти на мене вилупився?! Може, хочеш почути якусь небувальщину? Тоді слухай уважно! Тільки цур - не перебивай і "брешеш" не кажи, бо одразу ж замовкну!
Було це ще за тих часів, коли мій дід у коротких штанцях під стіл пішки ходив, а я вже тоді дуже добре парубкував... Жили ми у великому прибутку - взимку снігом торгували, мали поступливого півня, що добре доївся, та ще їздову блоху.
Одного разу батько мені каже: "Поїдь, синку, на край села до кума – нехай велике решето позиче, бо нема чим води принести..."
Скочив я швиденько верхи на блоху та й поїхав собі. Не так щоб і дуже далеко було – приблизно, десь за тиждень впорався. А як назад повертався, то блоха чомусь зашкутильгала… мабуть, розкувалася. Саме коли їхали через болото, вона як смиконе убік, я з сідла вилетів та - хрясь! - по самі вуха в багнище встряв - тільки ніс стирчить, не ворухнутися. Сидю собі та бульки пускаю...
Вже й літо пройшло - осінь настала. У мене за цей час з вуха великий кущ виріс, а замість листя на ньому - вареники з сиром, та такі запашні, що аж ух!. Коли це дивлюся - ведмедяка преться з оттакенним довжелезним хвостом. Сів мені на голову та почав вареники їсти. Я за його хвоста вчепився та як гикнув! Ведмідь з переляку як шарпоне - і витяг мене з болота, а сам драла дав, аж загуло...
Отаке було... ги-ги… Якби не той ведмідь, то я, може, й досі у тому болоті стирчав би...
* * *
Хто бреше? Я?! Оце вже й насправді брехня! Я ж не винен, що таке інколи зі мною відбувається – правду кажу. От краще послухай, що зі мною іншого разу сталося...
Пішов я десь під Різдво по яблука у ліс. А воно, як на гріх, ніде яблук нема - саме тільки смажена ковбаса уродилася. Що ж робити? Вдерся я на дерево, тільки руку простяг - тут, хто й зна звiдкiля, лисиця підлетіла. Та у мене з-під самого носа - хап! - і поцупила кільце ковбаски!
А я ж, наче, був собі хлопець не дурний - як загорлав! Лисиця з переляку ковбасу кинула, з шкіри вислизнула, а сама дременула світ за очі, тільки п'яти замерехтіли.
Я з дерева злазити, а злізти ніяк не можу, бо землі не видно! Бач, поки я з отою лисицею порався та з ковбасою, дерево виросло і вперлося у самісіньке небо.
Ну... і оце... як його... Ага! Згадав!
Розкрив я кожуха та й стрибнув униз, а очі заплющив, бо страшно! Та як гепнувся об землю - пробив наскрізь.
Вилетів з другого боку, дивлюся - а там чомусь люди усі геть чорні, мабуть, давно не вмивалися. Вхопили вони мене - та на вогнище: зігріти хотіли, чи що... хто й зна... А мені ж додому потрібно, бо кум, казав, прийде, ще й з пляшкою.
Дивлюся - а тут якраз сусідський Сірко скаче (це він з полювання додому повертався). Я, не довго думаючи, за нього вхопився, то він мене до самої хати і притягнув, а там вже кум сидить.
Я швиденько у ліс збігав - забрав ковбасу, а лисячу шкіру по дорозі на млин виміняв... ще й з кумом добре погуляли! Ага...
* * *
От мені чомусь ніхто не вірить... Знову кажуть, що я базіка! Тоді послухайте, що мій кум розказував... Оце брехун, так брехун!
Пішов кум одного разу на рибалку. А до нашої річки таки далеко було - в нього ноги заболіли, то він і сів біля першої-ліпшої калюжі та й почав рибу ловити.
Як закинув уперше - воно як шарпоне, аж вудочка мало не тріснула навпіл. Кум смикнув, та й витягує сома пудів майже на два - з о-отакенськими вусами! Ого-го! Що, не вiрите?! Ну, може, трошки менше... Краще не перебивай!
Тоді кум знову закинув - і знову як смиконе! Кум його тащить, а воно не лізе... він тягне, а воно ніяк... Кум поміркував трохи, почухав потилицю і змикитив: як гупнув ногою в землю, аж загуло - то воно й вискочило з переляку, та таке велике і блискуче, що аж страх! Це, бач, кит був окиянський - баньки витріщив, пащеку роззявив, як загарчить - і давай за кумом ганятися, мов скажений!
Кум сома вхопив у кишеню, бо жалко ж кидати здобич, і такого драла дав, що аж вітер у вухах свистів... А кит за ним! Гнався аж до самої хати, мало не з'їв кума. Та добре, що якраз моя кицька пробігала - кинулася на кита і проковтнула його! Саме тільки хвіст лишився - он, бачите там під тином лежить?!
Чого ж це він маленький? Та який-такий карась?! То справжній китячий хвіст, тільки він трохи того... всох...
* * *
Я оце вам тут нещодавно про свого кума-рибалку розповідав... пам'ятаєте?! Так мені чомусь ніхто не повірив, а дарма! Справа ж була справжнісінька! Ну, гаразд, то лише квіточки були, а зараз про ягідки розповім, та такі, що ніхто з вас і в очі, мабуть, ніколи в житті не бачив...
Минулого року кумова жінка щось збунтувалася, наче ґедзь її вкусив, і давай його, тобто, кума картати нізащо. Каже, мовляв, набридла твоя риба гірше за гірку редьку - нею вже вся хата смердить, а риб'ячою лускою подвір'я аж по коліна засипане! Ти б хоч ягід якихось приніс... хай би навіть і смородини - з неї таке варення можна приготувати - пальці злижеш!
Кум особливо сперечатися не дуже полюбляє, а з дружиною і поготів (собі ж дорожче вийде)... Та тільки до лісу по ягоди пертися щодня теж не з руки, знову ж таки: на ноги кум не дуже й міцний, пам'ятаєте, я ж розказував?! Ось і вирішив він за будинком смородини насадити. А треба визнати, що чоловік він кмітливий, та ще й усілякі наукові статті почитує - особливо в цьому своєму... як його?.. а, згадав - у тернеті! Ну ось і став він смородину вирощувати за всіма цими новомодними правилами: чимось там підгодовував, якось хитро поливав. За деякий час зазеленіло, розрослося, аж око тішиться... от тільки ягід ніяких не видно. Вже кум, як тільки не намагався, як не хитрував, а все без результату. Зажурився він, бідолаха, та й жінка помаленьку дошкуляти почала, мовляв, нетямущий ти в мене...
Ну, я йому так тихенько на вухо нашепотів, мовляв, ти почитай смородині віршики якісь або пісні поспівай - кажуть, нині це саме те... за якимось там фен-шмуєм, здається... кажуть, добре на врожайність впливає. Кум послухався і давай пісні співати з ранку до вечірньої зорі. Ох, що тут почалося... поперло, як з рушниці, та й не тільки смородина - яблука, сливи, груші, а по краях банани вродили з ананасами! А в середині всього цього одна ягода почала, як на дріжджах пухнути, та так швидко, що кум ледве встигав її обходити. Вже всі пісні переспівав, що знав, довелося по другому колу заводити. Виросла та ягода така величезна, що твоя хата! Так кум вирішив її в місто завезти. Там таких, мабуть, зроду не бачили. Тільки везти ж на чому? Адже в жодну вантажівку не влізе, от і вирішив кум її своїм ходом котити. Як викотив ту смородинову ягоду за ворота, так вона сама й покотилася далі під ухил. А вулиця в нас така звивиста була, кружляла, що твій заєць, коли сліди заплутує...
Ну так та смородина як з гірки котилася по прямій, так усі хати й огорожі розсунула по своїй ширині, та так вправно й рівнесенько, наче під лінійку. А до того ж і дорогу так зарівняла (ягода ж дуже важка була!), що та стала прямою й рівною, як стріла. Відтоді в нас, буває, і літаки просто на вулиці сідають, коли їм у місті місця не вистачає. Пілоти кажуть, що кращого місця для приземлення ще ніде не бачили! А з тієї велетенської ягоди ми всім селом варення наварили на весь рік... та які-такі брехні?! Можете приїхати - скуштувати...
Відтоді у нас пісні з ранку до вечора по всьому селі чути і влітку, і восени аж до самісіньких холодів, бо ж усім хочеться добрячий врожай зібрати. А хто навчив?! Отож і воно! А ви кажете - брехун...
.gif "{#}")
Ой, весело ж як!!!!!! Це ж треба так майстерно все це закрутити!!!!!! дякую гречно)))))))