Ковчег еволюції
Захист дисертації
Я зайшов у канцелярію і запитав у секретарші, чи можна зайти до декана. Вона сказала, щоб я трішки почекав і запропонувала присісти.
Декан фізичного факультета – Павло Юрійович Носов сидів за столом у своєму кабінеті. Йому було тридцять чотири роки. Чорноокий брюнет середнього роста у світлому костюмі та чорних черевиках. Він був засмучений – згадував дещо з минулого. Він переживав недавнє розлучення з дружиною, з якою прожив майже шість років. Невесело було на душі, і тільки телефон, на який інколи звертав увагу, переривав його думки про кохану дружину, про якісь побутові негаразди та про невтомну наукову діяльність.
Клопітлива повсякденна робота у лабораторії по проведенню наукових дослідів привела його до нагороди Нобелівською премією, а її – до неодноразового нервового зрива. Дружина не витримала самотності і подала на розлучення.
Занурений у душевний неспокій, він сидів і розчулено думав, як це могло трапитися. Поглядаючи на телефон, уявляв її голос та згадував чергове прохання приділяти їй побільше уваги, вчасно приходити додому.
Задзеленчав телефон. Носов зняв трубку і почув голос секретарші:
– Павло Юрійович, ви призначали зустріч аспіранту Олександру Миколайовичу Василенко? – запитала вона. – Хлопець хоче до вас зайти.
– Хай заходить, – промовив він і, поклавши слухавку, вийшов з-за стола.
Крізь відчинені двері пролунав мій голос:
– Можна до вас?
– Заходь, будь ласка, – сказав професор і вказав мені на стільці. – Сідай, Олександр Миколайович, та давай свою дисертацію. Я сьогодні прочитаю, а завтра забереш сказав мені Павло Юрійович.
Я подякував професору і пішов на лекцію.
Після заняття я поїхав у гуртожиток, і зайшовши до себе в кімнату включив телевізор. По телевізору йшов фільм.
У фільмі розповідалося про глибокі та достовірні наукові пізнання та діяння раніше існуючих людських рас, та дивовижні пам’ятники древньої старини, які зруйновані безжальною рукою часа. Розповідалося про хімію древнього періоду – секрет тягучого скла, яке будучи підвішене за один кінець на протязі 20 годин під власною вагою витягувалося в тоненьку нитку, про скляну чашку, яку жбурнули на мармурну підлогу. Вона не розсипалась, а тільки при падінні отримала невеличку вм’ятину, яку тут же легко виправили молотком. Що в Самарканді в деяких тібетських монастирях існують і сьогодні такі чашки і живуть люди, які уміють їх робити. Розповідалося про еволюційний цикл Землі, що в кінці кожного еволюційного цикла на нашій планеті відбувається велика фізико-хімічна революція – полярний і екваторіальний клімати поступово обмінюються місцями. Полярний клімат переміщається в направленні до екватора, а тропічна зона зі своїм розкішним рослинним, пташиним та тваринним світом замінюється суворими пустелями льодяного полярного полюса. Ця така зміна клімата, як правило, завжди супроводжується катаклізмами – землетрусами та потопами. Ще розповідалося про людину Крилатої Раси, яка із свого фізичного тіла, перевтілившись в астральне тіло ставала здібною миттєво пересуватися в любу координату Вселеної і, взявши там потрібну інформацію теж миттєво поверталася на Землю. І на Землі із астрального тіла перевтілювалася у своє фізичне тіло.
У фільмі розповідалося про глибокі та достовірні наукові пізнання та діяння раніше існуючих людських рас, та дивовижні пам’ятники древньої старини, які зруйновані безжальною рукою часа. Розповідалося про хімію древнього періода – секрет тягучого скла, яке будучи підвішене за один кінець на протязі 20 годин під власною вагою витягувалося в тоненьку нитку, про скляну чашку, яку жбурнули на мармурну підлогу. Вона не розсипалась, а тільки при падінні отримала невеличку вм’ятину, яку тут же легко виправили молотком. Що в Самарканді в деяких тібетських монастирях існують і сьогодні такі чашки і живуть люди, які уміють їх робити. Розповідалося про еволюційний цикл Землі, що в кінці кожного еволюційного цикла на нашій планеті відбувається велика фізико-хімічна революція – полярний і екваторіальний клімати поступово обмінюються місцями. Полярний клімат переміщається в направленні до екватора, а тропічна зона зі своїм розкішним рослинним, пташиним та тваринним світом замінюється суворими пустелями льодяного полярного полюса. Ця така зміна клімата, як правило, завжди супроводжується катаклізмами – землетрусами та потопами. Ще розповідалося про людину Крилатої Раси, яка із свого фізичного тіла, перевтілившись в астральне тіло ставала здібною миттєво пересуватися в любу координату Вселеної і, взявши там потрібну інформацію теж миттєво поверталася на Землю. І на Землі із астрального тіла перевтілювалася у своє фізичне тіло.
У мене задзвонила мобілка.
– Моя люба, ти кажеш, що вже приїхала від Світлани Іванівни додому. Зараз прийду, – сказав я і пішов.
Зайшовши в кімнату до Валі я поцілував Валю і ми, полягавши в ліжко стали обговорювати сценарій проведення нашого весілля.
– Валя, ну як Світлана Іванівна віднеслася до нашої просьби?
– Світлана Іванівна при мені зателефонувала і її тато і мама дали згоду. Світлана Іванівна теж погодилася бути тамадою на нашому весіллі.
– От і добре! Запросимо на весілля сою рідню, шоб приїхали і помогли накрити стіл.
– Саша, а хто буде на весіллі із твоєї рідні? – запитала мене Валя.
– Приїдуть два брата, батько і мама, – відповів я. – Батько Світлани Іванівни попросить у сусідів столи, які ми поставимо у дворі
– Валя, а хто із твоєї рідні приїде? – запитав я.
– Будуть сестра і брат, тато і мама.
– Валя, наша рідня ти і я, це вже треба десять стільців.
– Саша, а ти що забув про ослони, якими користуються всі селяни?
– Валя, я не забув, а подумав про те, що як комусь треба буд кудись сходити то треба всіх тривожити, щоб вийти із-за стола, – відповів я. – От і добре. Моя мама та твоя мама і сестра приготують їжу і будуть офіціантами.
– Саша, а музику де ми візьмемо? – запитала мене Валя.
– Ти, Валя, не хвилюйся музика буде. У моїх братів є баян і бубон. Вони інколи виступають у сільському клубі. Старший брат буде грати на баяні, а молодший – бубоніти.
Обговоривши сценарій проведення нашого весілля я включив телевізор. По телевізору ішов кінофільм. У фільмі говорилося про занепад науки, шо сучасні вчені взагалі відрізали найбільше значиму половину людських артефактів та вчення древніх релігійних філософів, які ще тоді вчили, що вся Вселена була наповнена божественними та духовними істотами різних Рас, що наша Раса заходить у варварство, бо немає на Землі таких людей, які жили в древності і їм були притаманні різні здібності. Це були багато-чисельні і різні секти в Китаї, Сіамі, Татарії, Тибеті, Кашмірі та Британській Індії, які посвятили своє життя культивації так званих «зверх природних сил».
Одні, завдяки стану свого заглиблення в свої думки – медитації, шукали і завжди знаходили свою молодість. Другі, володіли здібністю духовно, а не тілесно переноситися з одного місця на інше, як би далеко воно не було, і задовольняти там всі свої бажання. Треті вміли приборкувати диких звірів як це було з факіром Індії: «Одного разу все населення невеликого села недалеко від Дакка, розташованого близь джунглів було в паніці від появлення на світанку великої тигриці. Така поява спричинена тим, що тигриця була мамою двох тигрят, яких уніс відважний мисливець і вона вийшла їх шукати. Два чоловіка і один хлопчик вже стали її жертвою. І коли старий факір, зібравшись у свій щоденний похід, виходячи із воріт побачив і з першого погляду оцінив таку ситуацію він, наспівуючи матрам пішов прямо на неї, а тигриця з вогненними очима і запіненою пащею, припавши до землі близь дерева, була готова плигнути на нього. Знаходячись приблизно в десяти метрах від тигриці і не перериваючи своєї модульованої молитви, слова якої ніхто не розуміє, він почав регулярно робити паси. Потім робив, шокуюче завивання, яке поступово затихало і перейшло в жалобний плач. В цьому плачу пограбована мама-тигриця відчувала свої жалоби, а потім вона зробила величезний стрибок на факіра і, впавши у його ніг качалася тріпаючись в пиляці. Потім вмить стала нерухомою, її величезна голова покоїлася на її передніх лапах, а її налиті кров’ю очі стали лагідними і прикованими до обличчя факіра. Він сів коло тигриці і ніжно гладив її полосате хутро і поплескував по її спині до тих пір, поки зник її стогін. А через пів години всі люди села стояли навколо них. Голова факіра покоїлась на спині тигриці, як на подушці. Його права рука лежала на її голові, а ліва лежала на землі під її страшною пащею, з якої довгий червоний язик ніжно її облизував».
Подивившись кіно ми повечеряли і полягали в ліжко.
– Саша, а ким у колгоспі працює твоя рідня? – запитала мене Валя.
Батько працював механізатором, а потім у колгоспі купив списаний з баланса колхоза трактор та плуг і відремонтувавши їх їздить по селах оре огороди по замовленню селян. Мама працює бухгалтером колгоспа. Старший брат допомагає батькові – ходить за плугом, тримаючи в руках дві ручки плуга. А молодший брат працює на свинарнику – кормить свиней та вичищає свинарник, – відповів я Валі.
– Валя, а твоя рідня де працює і ким? – запитав я.
– Моя рідня живе у райцентрі. Тато, мама, брат і сестра працюють в одній школі. Тато – Іван Філенко працює викладачем хімії. Мама – Софія працює викладачем історії. Брат Михайло працює викладачем фізики і має своє хобі – пише філософські нариси і читає школярам, а сестра Надія – викладачем української мови. Сестра теж має своє хобі – пише вірші і теж читає школярам. Вона член Національної спілки письменників і має низку власних книжок, – відповіла мені, зіваючи, Валя.
– Валя, давай будемо спати, бо ти вже почала зівати. Ти завтра зателефонуй їй хай напише вірш про наше весілля, – запропонував я.
Сон взяв своє – і ми заснули.
Вранці, вставши, ми зробили розминку в позі «Лотоса» по системі Йога. Був понеділок – важкий день. По вікнах ще тихенько бубонів міленький густий дощик.
Поснідавши ми поїхали в інститут – Валя на заняття, а я до профе-
сора Павла Юрійовича Носова – декана фізичного факультета, щоб забрати свою дисертацію.
Коли я прийшов у канцелярію то декана ще не було і я став чекати. Невдовзі прийшов і Павло Юрійович.
– Олександр Миколайович, – звернувся він до мене. – Заходь. Я віддам тобі твою дисертацію. І кажу тобі коротко. Готуйся до її захисту післязавтра о десятій годині дня в нашій експериментальній лабораторії.
Я поїхав у гуртожиток і, зайшовши в кімнату я зателефонував Віктору
Олексійовичу.
– Віктор Олексійович, прийшов той час коли ти узнаєш завдяки чому тобі вдається бачити і розпізнавати людину. Післязавтра о десятій годині дня у мене відбудеться захист моєї дисертації у нашій експериментальній лабораторії, – повідомив я. – Ти приїзди до мене на половину десятої години дня в ми від мене поїдемо в лабораторію. – Кажеш, що будеш. Тоді я чекаю.
Подзвонивши Віктору Олексійовичу я став писати тези свого виступа.
Написавши тези я зателефонував декану фізичного факультета – Павлу Юрійовичу Носову.
– Павло Юрійович, Вас турбує Олександр Миколайович. Я вас прохаю, щоб ви у людини, яку ви дуже добре знаєте, взяли з її руки любий предмет завернутий нею в целофановий кульочок і принесли моєму другу феномену-екстрасенсу, в якого я експериментально в його резервній частині мозка буду виявляти штучні атоми його штучного розума, – попросив я. – Ви, Павло Юрійович, питаєте навіщо цей предмет? – Цей предмет йому необхідний для зовнішнього розпізнання образа цієї людини, яка тримала цей предмет у руці і виявлення її характера. – Ви, Павло Юрійович, питаєте, що він буде робити з цим предметом? – Він прикладе цей предмет до свого чола і все скаже. Тобто він, не бачивши цієї людини, завдяки штучним атомам його розума може все це виявити. І таким чином практично підтвердить виявлення в його резервній частині мозка штучних атомів штучного розума. – Кажете, що є у Вас така людина. – Я Вам, Павло Юрійович, дуже вдячний. Допобачення.
Переговоривши з деканом фізичного факультета – Павлом Юрійовичем я зателефонував батькові.
– Отець, я твій син – Олександр твердо вирішив женитися. Ми вже подали заяви в Загс. Весілля відбудеться в цю неділю в селі поруги твоєї невістки. Так що ви всі приїжджайте до мене в гуртожиток зранку в цю суботу на вашій машині і ми поїдемо до її батьків. Заколіть з братом кабана і привезіть, – попросив я.
У мене задзвенів мобільний телефон – повідомила Валя, що вона вже дома. Я взяв дисертацію і пішов до Валі. Зайшовши до неї в кімнату я поцілував і запропонував почитати дисертацію.
– Саша, а коли у тебе захист дисертації на ступінь доктора фізичних наук? – запитала мене Валя.
– Завтра о десятій годині дня, – відповів я.
– Я обов’язково прийду – сказала Валя. І, поцілувавши мене стала читати дисертацію.
Я включив телевізор і став дивитися дитячі мультики.
Мультики називалися: «Змагання зайця і їжачка в бігові на дистанцію сто метрів». Сюжет був такий: на обочині лісової просіки жили не далеко один від одного заєць та два брата – їжачка. Їжачки жили на обочині початку просіки за сто метрів один від одного, а заєць жив на обочині кінця просіки. Заєць вибігаючи з лісу часто став зустрічатися з їжачками. І кожен раз коли він зустрічався з ними, то він зустрічався не з двома разом, а тільки з одним із них. Він зустрічався то з тим, то з тим коли вони вилазили із свого лігва і виходили погуляти на просіку лісу. А так як вони жили недалеко один від одного, то заєць не помічав місця зустрічі. Зустрічаючись з ними він подружився з кожним і думав, що це один і той же їжачок. Вони коли подружилися, то стали часто зустрічатися на улюбленій ними лісові поляні де збиралися лісові звірята погуляти. Але на лісову поляну чомусь так ставалося, що приходив тільки хтось один із цих двох їжачків. Одного разу зранку на поляні лисиця заспорила із зайцем. Заєць казав лисиці, що він бігає швидше неї, що у змаганні на швидкість в лісі немає йому рівних. Їхню розмову почув їжачок, який лежав калачиком під дубом і, підійшовши до них сказав зайцю, що він у бігові на дистанцію сто метрів є неперевершеним. Заєць з лисицею засміялися і він запропонував їжачку позмагатися з ними. Змагання заєць призначив на після обіда. Їжачок, лисиця і заєць пішли на просіку визначити місце змагання. Їжачок їх привів на початок просіки проти свого місця проживання. Вони намітили сосну від якої будуть стартувати і пішли далі в сторону кінця просіки. Їжачок зупинився проти місця проживання свого брата і сказав їм, що біля цього дубочка кінець дистанції їхнього пробігу. Їжачок сказав їм, що він після обіда чекає на них біля стартової лінії. Лисиця та заєць побігли на лісову поляну, а їжачок зайшов до свого брата і повідав про таке змагання. І вони домовилися, що брат буде сидіти під дубочком і, помітивши їх стане бігти до дубочка. Коли після обіду вони зустрілися під сосною і стали на старт вони домовилися, коли почне кукувати зозуля, вони почнуть забіг. Тільки почала кукувати зозуля заєць та лисиця, примружившись як зірвалися, рвонувши, з місця старту тільки пиляка пішла. Їм було вже не до їжачка. Але коли вони стали добігати до дубочка, збавивши швидкість вони враз помітили їжачка, який добігав до дубочка і скрикнув, що він перший.
Так їжачок обдурив зайця та лисицю.
Валя прочитала і віддала мені дисертацію.
– Саша, давай будемо спати, бо в тебе завтра такий урочистий доклад, що тобі треба бути спокійним, – запропонувала мені Валя.
Я виключив телевізор і ми полягали в ліжко.
Вранці я, прокинувшись, глянув на вікно. Вікно вже не плакало і вчорашні сльози на шибках вже повисихали. Я встав і став приводити себе до ладу: підбрив бакенбарди і поголився. Ми поснідали і Вала пішла в кіоск за квітами. Я положив у сумку дисертацію, одів сорочку і зав’язав галстук.
Прийшла Валя з букетом квітів.
– Саша, я бачу, що ти вже зібрався, – сказала Валя і почала теж збиратися: оділа свій святковий одяг і стала помадою прикрашати губи.
До нас зайшов Віктор Олексійович і ми поїхали в інститут.
Зайшовши в експериментальну лабораторію я почав налаштовувати прилади електронно-комп’ютерного устаткування. Коли я включив електронно-комп’ютерного устаткування готове до проведення дослідного експеримента в лабораторію прийшла атестаційна комісія. Я з Віктором Олексійовичем підійшли до Павла Юрійовича Носова – декана фізичного факультета.
– Павло Юрійович, це пророк-екстрасенс – про якого я Вам вчора розповідав. Познайомтесь.
Павло Юрійович потиснув нам руку і віддав мені в целофановому кульочку предмет, який я вчора у нього просив для проведення дослідного експеримента з Віктором Олексійовичем.
Атестаційна комісія стала розташовуватися за столом, а я посадив Віктора Олексійовича в дослідне крісло і, одівши йому на голову кремнієвий шоломофон, підійшов до Павла Юрійовича і сказав йому, що я готовий до захисту дисертації.
– Шановні, члени комісії, я даю слово для захисту дисертації на ступінь доктора фізичних наук Олександру Миколайовичу Василенко, – об’явив голова атестаційної комісії – Павло Юрійович Носов.
Я підійшов до атестаційної комісії і віддавши їм дисертацію підійшов до атестаційного стола і, поклавши тези свого виступа на стіл став говорити.
– Вченим медичних наук стало відомо, шо резервна частина мозка феноменів вже задіяна свідомістю. Їм відомо про флюїд ефіра, який на поверхні ефіра зберігає всі дії, як фізичні так і духовні, які відбувалися у Вселеній спочатку її створення і я припустив, що в резервній частині мозка існують атоми, які мають здібність – «Флюїд», що цей флюїд має іншого розміра атоми – «штучні», що ці штучні атоми були створені теж еволю-ційним шляхом. Флюїд цих атомів виходить із резервної частини мозка людини в ефір і бере там різну інформацію потрібну для людини. Коли людина подумала, що їй щось треба зробити, але вона не знає як це можна зробити тоді флюїд виходить з резервної части мозка і приносить їй цю інформацію і людина несвідомо починає виконувати щось задумане нею.
Щоб бути впевненим у моїй філософській теорії я вирішив провести експериментальний дослід з Віктором Олексійовичем – феноменом-екстра-сенсом.
Це все зробить по спеціальній автоматизованій комп’ютерній програмі такими приладами та устроєм: кремнієвим Шоломофоном; електронним ультразвуковим датчиком; Тесло-прилалдом; приладом по електронно-магнітному затриманню атомів; магнітно-резонансним томографом; Електронний фотомікроскопом ув’язаними з електронно-комп’ютерним устаткуванням.
Кремнієвий шоломофон виконує такі функції: через кремнієвий модуль із ефіра сприймає інформацію в електромагнітному коливанні імпульсів нейтронів і, перевівши ці коливанням в імпульси нейронів направляє їх у резервну частину його головного мозка.
Прилад – регулятор відкоригує в шоломофоні кремнієвий модуль, довівши в ньому наявність кремнію до наявності кремнію в корінні волосся на голові Віктора Олексійовича.
Електронно ультразвуковий датчик проведе окреслення границі резервної частини його мозка.
Тесло-приладом заміряється напруженість магнітного поля атомів сприйнятих кремнієвим шоломофоном. Прилад по електронно-магнітному затриманню атомів утримує атоми для їх зчитування Електронно ультразвуковий датчиком
Магнітно-резонансним томографом зчитуються атоми затримані приладом по електронно-магнітному затриманню атомів.
Електронним фотомікроскопом копіюються атоми зчитані магнітно-резонансним томографом і направляються для їхнього визначення в спеціалізоване електронно-комп’ютерне устаткування, на принтер і на відео табло комп’ютера у збільшеному виді, що ми з вами, шановна комісія бачимо.
А зараз шановні, члени комісії, прошу Вас підійти до електронно-комп’ютерного устаткування і подивитися як Віктор Олексійович буле в своїй резервній частині головного мозка визначати штучні атоми.
Ми підійшли до електронно-комп’ютерного устаткування. Я посадив Віктора Олексійовича в дослідне крісло і одів йому на голову кремнієвий шоломофон..
– Шановна, комісія, цей експеримент я буду проводити з Вашою участю в три етапи. Ви все будете бачити та табло комп’ютера. В першім етапі я визначу всі атоми, які находяться в його резервній частині головного мозка. Зроблю одну порівняльну таблицю. Ви цю таблицю будете теж розглядати на табло комп’ютера. Зараз я приступаю до проведення першого етапа, – пояснив я. – На табло комп’ютера Ви, шановна комісія, бачите як почала вже по спеціальній автоматизованій комп’ютерній програмі електронним ультразвуковим датчиком окреслюватися границя резервної частини його мозка. В цей час в окресленій зоні його резервної частини мозка Тесло-приладом заміряється напруженість магнітного поля атомів сприйнятих кремнієвим шоломофоном через кремнієвий модуль. І після цього прилад по електронно-магнітному затриманню атомів утримує ці атоми в його мозку від їх рухливості в клітинах молекул для їх зчитування і їх зчитує Магнітно-резонансний томограф. Електронним фотомікроскопом копіюються атоми зчитані магнітно-резонансним томографом і направляються для їхнього визначення в спеціалізоване електронно-комп’ютерне устаткування, на принтер і на відео табло комп’ютера у збільшеному виді, що я і Ви бачимо зараз на табло комп’ютера в порівняльних двох таблицях. В цих таблицях відповідно атомам резервної частини мозка розміщені всі виявлені параметри по кожному атому. А зараз нам вже видно як всі дані із двох таблиць зведені в одну порівняльну таблицю в якій розміщені всі параметри атома резервної частини головного мозка. В цій таблиці згрупіровані атоми Розума, Душі, Духа, та інші і їх тотожні двійники, які відрізняються тільки розміром діаметра атомів. Проведення першого етапа дослідного експеримента закінчено, – повідомив я. – В другому етапі – дослідному серед виявлених груп атомів Розума, Душі, Духа в його резервній частині головному мозка і зведених в єдину таблицю я буду експериментально відшукувати атоми Розума і штучні атоми в його резервній частини головного мозка. Спочатку по спеціальній комп’ютерній програмі тесло приладом буду визначати атоми по величині напруженості їхнього магнітного поля і одноразово приладом-перехоплювачем атомів почну затримувати по кожній групі атомів процес рухливості атомів, тобто буде затримуваний на деякий час сам процес його мислення. І саме в цей час сканером, буде скануватися його резервна частина головного мозка і визначатися група атомів Розума і атомів штучного розума. Як тільки на табло комп’ютера появиться група атомів Розума і їх двійники то ти, Віктор Олексійович, відчувши легке запаморочення тут же натиснеш на цю клавішу, яка зафіксує цю групу атомів. Оце і буде група атомів Розума і штучних атомів штучного розума.
На табло компютера стали випливати атоми. Віктор Олексійович спостерігав за їх зміною і в нього почалося легке запаморочення. Він тут же нажав клавішу «стоп».
– Шановна, комісія, другий етап експеримента теж закінчено, – повідомив я. – На табло комп’ютера залишилася таблиця групи атомів Розума та штучних атомів Штучного розума з усіма характеристиками атома: діаметр атома, кількість електронів, кути з’єднання атомів у структурній решітці молекули і присвоєний цій групі атомів інвентарний номер. А це значить, що ця група на табло комп’ютера є атоми Розума та штучні атоми штучного розума, – запевнив я. Другий етап, шановні, теж закінчено, – пояснив я. – В третьому етапі я визначу в групі атомів Розума атоми Розума і окремо атоми штучного розума, – пояснив я. При затримці приладом-перехоплювачем атомів Розума і штучних атомів ти, Віктор Олексійович, будеш читати фрагмент художнього твора і будеш розглядати ось цей дослідний об’єкт, що я тримаю у целофановім кульочку і обов’язково повинен розповісти про цей об’єкт. Як що ж при затримці атомів розума і штучних атомів ти не запам’ятаєш, про що йшлася мова в художньому творі і не зможеш розповісти про розглядаємий об’єкт то це підтвердить, що були затримані атоми Розума і штучні атоми штучного розума.
І коли без затримки приладом-перехоплювачем атомів Розума і штучних атомів штучного розума ти, Віктор Олексійович, будеш повторно читати фрагмент художнього твора і будеш розглядати дослідний об’єкт, який ти вже колись розглядав і запам’ятаєш, про що йшлася мова в художньому творі і зможеш розповісти про розглядаємий об’єкті то це теж підтвердить, що це були атоми Розума і штучні атоми штучного розума.
На табло комп’ютера із групи атомів Розума появилася таблиця з атомами більшого діаметра. Вони почали затримуватися приладом перехоплювачем атомів. Віктор Олексійович прочитав невеличкий фрагмент художнього твора, який потім зник із табло компютера і, прочитавши його він не запам’ятав текст. Віктор Олексійович повторно став читати цей же фрагмент художнього твору без затримки атомів приладом перехоплювачем і, прочитавши текст він натиснув клавішу «стоп» і почав розповідати. Це означає, що це були атоми Розума.
– Зараз, Віктор Олексійович, ти візьмеш із целофанового кульочка ось цей об’єкт і будеш його розглядати, – сказав я і піддав йому целофановий кульочок.
На табло комп’ютера появилася інша таблиця з меншим діаметром атома із цієї ж групи атомів Розума і штучних атомів штучного розума. Вони теж почали затримуватися приладом-перехоплювачем атомів. Віктор Олексійович вийняв із целофанового кульочка дзеркальце і, приклавши його до свого чола став розглядати свій дослідний об’єкт і, розглядаючи об’єкт він його не побачив.
Віктор Олексійович повторно став без затримки атомів приладом перехо-плювачем розглядати свій дослідний об’єкт і, запам’ятавши розглядаєме натиснув клавішу «стоп» і став розповідати: «Я бачив жінку середнього роста. В неї були бірюзові очі, та чорні брови каштанові коси, круглолиця. На лівій руці на мезинці і на середньому палці по золотому колечку. Одягнена в білу сукню і голубу блузку, в чорних тапочках. Характер – сангвініка.
Це підтвердило, що це були штучні атоми штучного розума.
– От і все, Віктор Олексійович. Експеримент успішно закінчено. Ми з Вами встановили істину вашого народження як людини – психометра. Ви стали феноменом завдяки штучному інтелекту, який створив штучні атоми штучного розума, які в ефірі роздобувають твоєму розуму бажану інформацію. Дякую за участь у проведенні дослідного експеримента, – сказав я.
Павло Юрійович Носов – декана фізичного факультета підійшов до нас і потиснувши мені та Віктору Олексійовичу руку.
– Ви, шановний, Віктор Олексійович, вірно описали ваш дослідний об’єкт. Дзеркальце. що було в целофановому кульочку мені дала моя дочка. Ваша розповідь про неї підтвердила вірність цього дослідного експеримента, – сказав професор – Павло Носов і запросив мене до атестаційного стола.
Члени атестаційної комісії підійшли до свого стола і посідали. Голова комісіє взяв дисертацію і щось написав на ній і поставив печатку.
– Шановні, члени комісії, – звернувся до них Павло Юрійович. – А те-
пер візьміть його дисертацію і якщо ви згодні з моїм висновком то теж підпишіться. І кожен член комісії поставив свій автограф.
– Шановний, Олександр Миколайович, ти захистив свою дисертацію на докторський ступінь і завтра в деканаті отримаєш диплом доктора фізичних наук, – сказав Павло Юрійович і потисну мені руку.
До мене підійшли і поздоровили Віктор Олексійович і Валя з букетом квітів і ми, попрощавшись із членами комісії поїхали в гуртожиток.
Приїхавши в гуртожиток ми пообідали і зіграли з Віктором Олексійовичем в шахмати і я, як завжди, програв.
– Шановний, Віктор Олексійович, ми з Валею запрошуємо тебе в цю суботу на наше весілля, – сказав я. – Весілля будемо проводити в селі у батьків Світлани Іванівни. Ми з нею вже домовилися, – повідомив я. – А ви з Оксаною ще не надумали одружитися? – запитав я, усміхаючись.
– Задумали, але ще заяви в загс не подавали. Ми з Оксаною рішили, що після мого приїзду в гуртожиток я піду до неї і ми сьогодні подамо заяви в загс, – відповів Віктор Олексійович.
– А де, Віктор Олексійович, ви з Оксаною проведете весілля? – запитав я.
– А де проведемо весілля ми поки ще не знаємо.
– А ти, Віктор Олексійович, може запитаєш у Світлани Іванівни. Давай зараз же телефонуй їй і їдь до неї. Хай вона при тобі поговоре із Батьками. І якщо вони дадуть згоду то в цю суботу одноразово згуляємо наше і ваше весілля, – запропонував я. – Потім мені скажеш.
Віктор Олексійович, переговоривши із Світланою Іванівною поїхав до неї. Ми з Валею прийняли душ і полягали в ліжко.
– Саша, а де ти після захисту дисертації будеш працювати? – запитала мене Валя.
– Мені запропонував декан фізичного факультета – Павло Юрійович працювати в нашій дослідній лабораторії асистентом у Анатолія Миколайовича Шкляра – завідуючого лабораторії, – відповів я. – Це ж у тебе, Валя, скоро державний екзамен. Ти, Валя, будеш працювати, чи поступиш в аспірантуру? – запитав я.
– Саша, я вирішила працювати. Ти ж знаєш, що я вагітна. А після народження дитини, коли наше маля буде ходити в дитячий садок, я поступлю в аспірантуру.
– Ти, Валя, вірно мислиш, – сказав я і смачно поцілував.
У мене задзвонив мобільний телефон.
– Ти, Віктор Олексійович, кажеш, що ти домовився і ми одноразово згуляємо ваше і наше весілля. Це ж дуже хорошо. Сьогодні середа. Готуйся. До суботи ти ще встигнеш підготуватися. Ти, Віктор Олексійович, в мене питаєш де взяти музику і тамаду? Ти не хвилюйся музика і тамада вже є, – відповів я. – Віктор Олексійович, а хто буде на весіллі з вашої сторони – запитав я. – Ти, Віктор Олексійович, кажеш, що від тебе буде твоя сестра, батько та мати. А Ксюша приїде з батьками, сестрою і братом.
Переговоривши з Віктором Олексійовичем, я включив телевізор і ми з Валею стали дивитися кіно. Фільм був про добування кисня. Показували проведення наукового експеримента по отриманню кисня із води новим методом – механічним. Сюжет фільма був про одного вченого молодої науки – «Біоніка», який створював електронно-комп’ютерне устаткування і відповідні прилади та устрої для отримання кисня новим методом. За аналог він взяв зяберні дуги риби. Сучасні вчені тільки й знають, що риба вдихає кисень із води зябрами, а от навіщо їй потрібні зяберні дуги вони поки що не знають. А цей вчений, знаючи, шо молекула води складається із двох атомів водня і атома кисня, який з ними з’єднаний під кутом дев’яносто градусів. І от коли вона дихає зябрами, то зяберні дуги розбивають молекулу і, відваливши два атома водня рибина вдихає атом кисня, який з ними був з’єднаний під кутом дев’яносто градусів. Він свою гіпотезу почав стверджувати експериментальним доказом. Він рибину закатав у трьох літрову банку. І відповідними приладами вирахував у воді банки кількість вільного кисню у воді і кількість атомів кисню в молекулах води. І коли рибина видихала вільний кисень, то кількість молекулярного кисня у воді банки почала зменшуватися. Це був його теоретичний доказ його гіпотези. Потім він став показувати відповіді прилади і розповідати про отримання цими приладами кисня механічним способом із води. У металеву діжку з водою був вмонтований пароплавний гвинт, який розбивав молекули води. З цієї діжки, яка знаходилася в герметичнім устрої з атомним решетом через яке відбиралися окремо атоми кисня і водня і нагніталися у відповіді металеві балони з манометрами, які показували тиск кисня і водня. Це був практичний доказ його гіпотези. В кінці свого доказа цей вчений запропонував державним правителям будувати за пароплавним гвинтом плавучі установки для безкоштовного отримання кисня із води.
– Цікавий фільм, – сказала Валя і виключила телевізор. Ми повечеряли і полягали спати.
Проснувшись я глянув на вікна. У вікно було видно ясне небо.
– Валя, похоже, що погода вже наладилася, – сказав я.
Валя стала готувати сніданок. Я, відкривши вікно став Валі допомагати. Я чистив картоплю, а вона до жареної картоплі смажила цибулю, яка своїм приємним ароматом викликала апетит.
Пожаривши картоплю ми смачно поснідали і поїхали в інститут.
Валя пішла на заняття, а я пішов до декана. Його ще не було і я, сівши на стілець став його чекати. Незабаром Прийшов Павло Юрійович.
– Заходь, Олександр Миколайович, Я віддам тобі диплом, – сказав Павло Юрійович і запропонував присісти.
Павло Юрійович взяв із сейфа диплом і, підійшовши до мене поздоро-
вив, тиснучи руку і запропонував присісти.
– Олександр Миколайович, а тепер бери в свої руки те, що я тобі обіцяв і виконуй функціональний обов’язок асистента. У понеділок нинішнього асистента – Степана Степановича ми переводимо на посаду викладача фізики. А ти у вівторок іди в лабораторію до Анатолія Миколайовича і працюй, – сказав він.
Я встав і, підійшовши до нього подякував і потиснув його благодійну руку. Тепло попрощавшись із Павлом Юрійовичем я пішов у лабораторію. Прийшовши, я зайшов у кабінет Анатолія Миколайовича і поздоровався.
– Знаю, мене вже Павло Юрійович повідомив. Добре, що ти прийшов. Іди в асистентську кімнату і принімай у Степана Степановича справи.
Я зайшов у кабінет до Степана Степановича.
– Степан Степанович, я поздоровляю тебе з посадою викладача, – сказав я і став тиснути йому руку.
– А я тебе. Мені тільки що дзвонив Анатолій Миколайович, – сказав він мені і не, відпускаючи мою руку потиснув.
Він мені показав всі папки, в яких лежали справи і сказав, що треба робити в першу чергу і, попрощавшись з ним я поїхав у гуртожиток.
Зайшовши в Кімнату я зателефонував Валі і, повідомивши про призначення мене на посаду асистента лабораторії.