Щурячі перегони
перша історія
На околиці стародавнього міста Олександрів у мальовничому гаю стояв покинутий панський будинок. Двоповерхова садиба добре збереглася, але навколо виросли непрохідні хащі чагарників та дерев. Вікна та двері були міцно-преміцно забиті гвіздками та закриті на замки, щоб жодна жива істота не змогла проникнути всередину.
Одного разу тишу навколо будинку порушив голосний крик:
- Рятуйте! Допоможіть!
На галявину перед садибою вибіглосіреньке настрашене мишеня та слідом за ним стрибнув худий облізлий кіт. Переляканий малюк втомився тікати від страшного хижака та вибився з сил. Він добіг до цегляної стіни будинку та забився у самісінькій кут. Розгніваний кіт наздогнав утікача та приготувався стрибнути, але несподівано мишеня провалилося у нірку під самім фундаментом будинку.Воно покотилося по вузькому тунелю доки не випав на цементну підлогу підвалу та боляче вдарився головою. Від удару у малюка потемніло в очах і він втратив свідомість.
Коли він прийшов в себе, то замість холодної підлоги він побачив, що лежить у теплому ліжку, а навколо нього стоять два мишеняти.
- Привіт, - сказав один з них, самий великий у зеленій куртці з гаманцями по бокам, - Тебе як звати?
- Пузько, - відповіло мишеня, тримаючись від болю за голову. Він дуже здивувався коли побачив мишенят в одязі. Там, де він жив тварини чоловічий одяг не носили.
- Ти, молодець. Хоробрий. Зміг врятуватися від Живоглота. Цей рудий злодюга життя нам не дає, - сказала маленька мишка у червоній сукні та врожевій хустці, - До речі, мене звати Роза. А це мій друг, Товстунець. Він тебе знайшов, коли ми бавилися у підвалі.
- Де, я? – спитав Пузько у нових друзів.
- Ти попав до нашого міста - Щурграда. Зараз відпочивай, а потім ми тебе зі всіма познайомимо. Добре? – пояснила Роза.
- Добре, - погодилось мишеня та закрило очі.
На наступний день Пузько з Розою та Товстунцем мандрували по щурячому місту, який знаходився у покинутому панському будинку. У кожній його кімнаті знаходилось багато дерев’яних багатоповерхових домівок, в яких мешкали миші або щури. Між ними були побудовані підвісні сходи та доріжки, що їх з’єднували між собою.
Хоча вікна будинку були повністю забиті, але в середині було світло. Тому що скрізь горіли електричні лампочки. В одній величезній кімнаті був розташований ринок, де продавалась їжа та різний старий мотлох, який гризуни приносили з сусіднього сміттєзвалища. Між кімнатами були побудовані дороги, по яким їздили іграшкові автомобілі. Керували ними звичайні мешканці щурячого міста.
Пузько був зачарований всім, що побачив. Тому що він виріс у звичайному полі, у норці біля річці. Зазвичай мишеня дуже рідко ходило гуляти далеко від своєї нірки. Але Щурград йому дуже сподобався і він вирішив залишитись тут з новими друзями. Роза та Товстунець теж були не проти цього. Місця у старому панському маєтку було багато. Крім гризунів тут ще мешкали кажани. Вони влаштували свої гнізда на даху. А у панській лазні побудували будиночки морські свинки та якась мовчазна видра.
- Пішли спочатку на ринок та підберемо тобі нормальний одяг, - запропонувала Роза.
- Навіщо? - здивувався Пузько.
- Тому що в нашому місті не прийнято ходити голяком. Зрозумів, село ти не чухане? - засміялася мишка.
- Добре, - погодився він та почухав ніс.
Мишенята вийшли з невеличкого дерев’яного будиночка та попрямували по довжелезній рівній вулиці. Пузько дивився навколо себе. Скрізь ходили та бігали гризуни, які були одягнуті в різноманітні наряди. На перехресті стояв щур-поліцейський в капелюсі, білій сорочці та синіх штанях. В правій руці він тримав смугасту палицю, якою керував рухом автомобілів, що їздили по дорозі. Цей поважний щур свистів та зупиняв тих, хто порушував правила руху.
- Нам сюди, - сказавТовстунець та потягнув друзів у вузький прохід між будівлями.
Вони вийшли в якийсь квартал с червоними дивовижними будиночками з широкими гострими дахами та повернули праворуч і вийшли до ринку.
- Це китайський квартал. Тут живуть китайські білі миші, - пояснила Роза коли друзі минули його. - Зараз підемо до моєї тітки Василини. Вона торгує одягом з дитячих ляльок. Вона нещодавно хвалилася, що в неї новий завіз.
На всьому ринку царював хаос. Всі гризуни горлопанили: одні нахвалювали свій товар, а інші торгувалися та спорили з ними.На торгівельних лотках продавали все: ляльковий одяг, зламані іграшки та запчастини до них, батарейки, ліхтарики, прикраси. Поруч торгували їжею: цукерками, сиром, ковбасними обрізками та різним насіння. Стара щуриха в брудному халаті продавала смажене насіння соняшнику. У Пузько від його смачного запаху защемило у шлунку.
- Я їсти хочу, - сказав він друзям.
- На тримай, - поділилася Роза з новим другом куском свіжого хліба.
- Дякую. Я обов’язково тебе поверну.
- Не треба, якщо будеш працювати з нами, то завжди будеш ситий та жити в теплі, - додав Товстунець.
- Що ви робите? - поцікавився Пузько.
- Поки що тобі рано це знати, - відповіла мишеня та подивилася на свого напарника.
- Нам треба йти далі, - серйозно сказав Товстунець та продовжив йти серед торговельних рядів.
Зовсім швидко вони знайшли паперову коробку, яка була повністю наповнена різноманітним одягом. Поруч з нею, ніби в магазині, стояли вдягнені ляльки: дві Барбі та три Кени. Торгувала всім цим скарбом - миша Василина, яка була вдягнута в бальне біле плаття з червоними квітками на груді та блискітками на спідниці. В руках миша тримала мереживну парасольку та носила рожеві окуляри від сонця.
- Бонжур, бонжур моя люба, - зраділа вона, почавши небогу с друзями, - Я дуже скучила за тобою. Ти погана дівчинка. Ти зовсім забула свою тітоньку Василину.
- Тітонько, вибач. Це все справи. То одне, то інше, - почала виправдовуватися Роза.
- Добре, моя люба. Познайом мене зі своїми друзями. Товстунця, я добре знаю, але хто цей молодий мишенятко. Я бачу, що він не місцевий, - здогадалася продавчиня.
- Доброго дня, пані. Мене звати Пузько, - привітався гість та поклонився.
- Нарешті! Нарешті, моя небога зустріла вихованого хлопця! - зраділа Василина, - Зараз я тобі подарую чудовий костюм.
Продавчиня швидко зняла окуляри, відкинула геть парасольку та стрибнула на коробку з одягом. Вона стала шукати речі для нового друга небоги. Одяг став випадати назовні. Пузько знайшов шкіряну чорну куртку з металевими заклепками та вдягнув її.
- В мене є зовсім новий костюм Бетмена або Людини-павука, але без маски, - запропонувала Василина, - Не можу знайти куди їх поділа. Ну ти не соромся. Бери, шо тобі до вподоби.
- Дякую, - відповів Пузько, - Я обрав о цю.
- Добре, дарую її тобі, - погодилася тітонька Василина, цю куртку колись носив Термінатор. Фільм та кохання моєї молодості. Який він був красень!
- Дякуємо, тітонька, - сказала Роза, - Але нам треба бігти. Прощавай.
Друзі попрощались з тітонькою та пішли далі.
Далі буде....
