Щурячі перегони
Розділ 2 з рубрики / циклу «Щурячі перегони»
Мишенята пройшли декілька невеличких однакових житлових кварталів з поштових коробок та опинилися біля великої скрині, в якій були прорізані вікна та широкі двері.
Усередині горіло яскраве світло та знаходилось багато різних гризунів, що займалися своїми справами: стояли у черзі за квітками, чекали свого потягу або вже сідали в нього.
- Що це за будівля? – поцікавився Пузько у друзів.
- Залізничний вокзал, - відповіла Роза та дивлячись на незрозумілий погляд мишеня додала, - Звідси ми поїдемо на потязі в одно місце по справах.
Пузько не зрозумів нічого зі слів подруги, але вирішив більше не задавати питання і мовчки пішов за новими друзями. Вони всі разом зайшли у вокзал та побачили чорний ляльковий потяг, який збирався виїжджати. Багато гризунів вже сиділи у вагонах та чекали на відправлення.
- Дивись, - сказав Товстунець напарниці та показав на паперовий розклад руху поїздів, що висів на стіні біля червоного старого будильника. – Залишилось лише п’ять хвилин.
- Не турбуйся. Встигнемо, - пообіцяла Роза, - Хлопці, йдіть до останнього вагону. Я зараз піду квітки придбаю.
Біля каси стояла велика черга, тому мишеня підійшла до одного вусатого щура, що стояв на пероні у синьому мундирі та капелюсі. Вона щось прошепотіла йому на вухо та щось поклала у кишеню. Поважний щур дістав квітки та віддав їх Розі, яка радісно побігла до друзів, що чекали її в кінці потягу.
- Сідайте, зараз їдемо до людського міста! – голосно сказала вона.
- В людське? – здивувався Пузько, - Навіщо?
- Так треба, - відповів Товстунець та запхнув його у відкриті двері.
У вагоні майже всі місця вже були зайняті. Пасажирі сиділи на дерев’яних лавках, що стояли зліва та справа вдовж центрального проходу. Друзі пройшли до кінця вагону та сіли на вільні місця біля віконця. Поважний щур, що залишився на пероні дістав з кишені свисток та тричі свиснув в нього. Потяг зрушив з місця та почав їхати. Спочатку він повільно виїхав з залізничного вокзалу і далі по окремій колії поїхав вже швидше вниз у підвал, де звернув у кам’яний тунель та попрямував у темряву.
Пузько дуже налякався та від жаху закрив очі. Потяг рухався швидко. У вагоні панувала тиша та спокій. Трохи жевріло світло від маленьких електричних лампочок, які знаходилися на стелі. У вагоні вільних місць майже не залишилося. Пасажири займалися різними справами: хтось дрімав, хтось дивився у вікно, намагаючись щось побачити у темряві, а деякі пасажири розмовляли поміж собою. Інколи потяг виїжджав з тунелю та прямував по освітленій каналізаційній шахті. В цей час можна було побачити інші потяги, що прямували іншими напрямками по своїй окремій залізничній дорозі. Вони були закріплені у повітрі таким чином, що навіть не перетиналися та не заважали один одному. Нарешті через деякий час потяг зупинився на першій станції мандрівки.
- Все, ми приїхали? - підхопився Пузько.
- Ти чого? Сиди. Нам ще зарано. Наша зупинка остання. Крамниця іграшок. – повідомив Товстунець друга.
- Навіщо нам крамниця? – знову спитав малюк.
- Ну нам треба, щось поцупити там. Для нашої спільної справи, - почала пояснювати Роза.
- Чим ви займаєтеся? Я теж хочу. Я вам допоможу. Я сильний, я сміливий, я Живоглота переміг, - почав хвалитися мишеня новим друзям.
- Увага! Зупинка «Кислий провулок». Стоянка п’ять хвилин, - протеревенькав голос машиніста з динаміка на стіні.
Декілька мишей встали з місць та попрямували на вихід з вагону. Замість них на вільні місця зайшли нові пасажири, які бажали їхати далі.
- Наступна зупинка – «Центральна площа», - знову повідомив машиніст.
Пасажири посідали на свої місця. Потяг повільно тронувся, поступово набираючи швидкість. За декілька хвилин він знову зник у черговому темному тунелі.
- Ми займаємося автомобільними перегонами, - знову продовжила розмову Роза, - Приймаємо участь у змаганнях. За тиждень відбудеться великий фінальний заїзд. Ми обов’язково повинні перемогти. Товстунець, найкрутіший гонщик у нашому місті. Але нажаль, наш гоночний автомобіль дуже постраждав в останній гонці. Нам треба знайти новий та переобладнати його, щоб обов’язково виграти.
Пузько уважно слухав подругу нічого не розуміючи про що йде мова. Ще вчора він спокійнесенько жив собі у полі, бігав на річку бавитися з жабами та водомірками. Збирав зернятко на зиму у норку, доглядав молодших братів та сестер доки батьки шукали їм десь їжу, а зараз він вже їде у потязі по підземеллю великого людського міста.
- Ну, що? Ти зрозумів? – перепитав Товстунець.
- Ні, - признався мишеня, - Що таке гонка?
- Це така спортивна машина, що дуже швидко їде по дорозі. Багато таких гонок приймає участь у змаганнях. Та яка з них обжене всіх та перша приїде до фінішу та і переможе. Це дуже круто. Переможець отримує велику грошову нагороду, - пояснила Роза.
На наступній зупинці у вагон ввалилася шумна компанія гризунів. Вони зайняли найближчі вільні місця поряд з виходом та продовжили далі голосно сперечатися поміж собою. Компанія складалася з трьох щурів та однієї щурині, які були вдягнуті в чорні спортивні костюми та виглядали ніби зграя лиходіїв.
-Я кажу вам всім, треба шукати бензинову автівку, - доказував самий товстий щур на ім’я Циріус іншим своїм посіпакам.
Він був дуже товстим сірим щуром з маленькими кривими ніжками та лапками. Його шорстка була дрібна та колюча ніби їжачі голки. Волосся в нього на голові майже не було. Колись в дитинстві він впав з колиски та добре вдарився головою так, що лисина залишилися назавжди.
- Та, ні! Найкраща буде на спиртовому паливі, - не погоджувався з ним інший щур, високий з лисою головою та витріщеними на викоті очами. Цього щура звалі Дуся. Він був високий та худорлявий ніби жердина, бо зловживав спиртними напоями та завжди був напідпитку.
- Друзі, друзі! Заспокойтеся. Зараз в тренді електромобілі, - повільно повідомив третій щур на ім’я Сирдун. Він обійняв свою супутницю щуриню Щулару та додав: - Ти зі мною згодна моя люба?
- Авжеж, мій любчику, - пропищала худорлява щуриня та закотила уверх дрібні оченятка ніби саме так треба.
Сирдун був насправді двоюрідним братом ватажка Циріуса тому інколи його називали молодшим. Хоча насправді він був вище майже удвічі свого родича, але був набагато тупішим та недалеким. З ним завжди находилася поруч його дівчина – щуриня Щулара, яка вміла тільки догоджати своєму кавалерові та у всьому з ним погоджуватися.
- Мовчить! Всі мовчить! – голосно закричав щур Циріус. Він вскочив з сидіння та почав топати ніжками, махати кривенькими лапками та репетувати, - Я головний! Я вирішую.
- Добре. Добре, - погодилися з ним посіпаки та почали його заспокоювати: - Циріус, ти великий, ти самий великий. Ти розумний серед усіх бовдурів нашого міста. Ти всіх переможеш. Ти неперевершений.
- Так, це я, - зрадів щурячий ватажок та знову застрибнув на сидіння. Він дуже любив базікати про все що завгодно, тому його було важко зупинити. Посіпаки вважали Циріуса пустобрехом але дуже його боялися тому не сперечалися та виконували його забаганки та вказівки. Інші щури теж посідали з ним поруч та почали щось дуже тихо обговорювати.
Пузько помітив нових пасажирів потягу, які вже перестали сперечатися та посідали на місця.
- Це наші суперники, - повідомила йому Роза, - банда щурів з підвалу нашого міста. Вони теж приймають участь у змаганнях. Минулого разу, Товстунець саме їхнього ватажка не зміг перемогти та зайняв друге місто. Він на останньому колі підступно розлив мастило перед нашою машиною та її занесло, що дало йому змогу обігнати та приїхати першим.
- Треба набити йому пику, - не втримався Товстунець, - Давайте я це зроблю, коли вимкнуть світло у вагоні.
- Їх більше. Ми їх не здолаємо. Ми обов’язково їх переможемо на наступних перегонах, - сказала друзям Роза.
- Цікаво, куди вони їдуть? Невже теж хочуть проникнути у крамницю та поцупити нову автогонку? – спитав Товстунець друзів.
- Ймовірно, - відповіла Роза.