Новий стиль
Залізнична станція пустувала, немов остання сигарета, що постійно перекидалася із сторони в сторону, розтрушуючи тютюн по кишені. Зелений ліхтар припрошував блакитну електричку та вона згубилася між ржавими рейками і рідкими кленами. Щоб хоч якось себе розважити почав читати оголошення. Вони заполонили всі стовпи та стіни, куди б тільки могла подивитися людина. Хтось пропонував купити свиню, піаніно, продати золотаві часи залізної епохи, тоді як інші дарували швидкі гроші, точніше супер екстра долари, котрі долетять до гаманця раніше, ніж сонячне проміння доторкнеться екватора Венери.
Нарешті, дістав останню сигарету, щоб впевнитися у своїй нікчемності. З думками про купівлю свині та як мешкатимемо з нею в квартирі, зробив затяжку диму та майже викинув недопалок між шпалами. Як раптом згадав лекції від колишньої та її спраглі до чистоти очі із сірим відтінком. Ще в школі Настю контузило екологічно-фугасною міною. Все розпочалося із збору вживаних батарейок, а потім переросло у прибирання пляжів від людського лайна. Там-то ми й познайомилися… між купами щастя.
На початку осені, забивши на роботу, з другом вирушили до Дніпра. Висушивши декілька пляшок пива, у мене в голові народилась чудова суперечка : хто перший зіб’є камінцем чайку і що за це буде переможцю. Андрюха не вірив, тоді як я налаштував себе на суп із дичини.
Пухкенька Настя чи колишня, як вам зручно, побачивши дивну картину, наблизилась до нас. Андрюха відразу угледів зелену футболку із пафосним надписом : «Геть руки від яєчок» та малюнком сексуальної курки, мовив :
– Ромка, я йду сцяти, а ти розбирайся.
А я, не в змозі вимовити й слова від розмірів її душі, двадцять хвилин слухав монолог про необхідність рятування дельфінів від пластикових стаканчиків. Мені було чим гордитися, адже ще зі школи всі напої пив із горла та дівчину мій аргумент не вразив. Вона перейшла до розповідей про те, як пакетики захоплять світ і раптом я потрапив у пастку, адже щодня грішив у АТБ, Сільпо та Делікаті.
Її слова перебив Андрюха.
– Ти не повіриш, але я влучив. У самісіньке крило! Вона впала на пісок і почала бігти, а я за нею і раптом та сучка злетіла…
Настя дивно поглянула на мене, а потім на друга. Я вже хотів дати Андрюхі «п’ятюню» - снайпер же – та передумав. Натомість, уткнув те, чого від себе не очікував.
– Що ти верзеш? – із посмішкою перепитав у друга.
– Ну, чайку! ЧАЙКА.
– Альбатрос, тобі на «С».
– Що? Який альбатрос?
– Такий птах, як чайка, тільки більший. Думай, друже, на літеру «С» безліч птахів.
Дівчина посміхнулася, а я продовжував.
– Андрюха-Андрюха, після пива ти не придатний до інтелектуальних ігор, а ще кричав : «давай на пляж шахи візьмемо»…
Після цих слів друг зрозумів у чому річ і підіграв мені.
– Гра – це добре, а мені ще курсову шкрябати.
Подавши на прощання руку, як шляхетна панянка, він вирушив до гуртожитку, а я розумів, що вдома мене чекає серйозна розмова із насмішками та кепкуванням.
– То що ти розповідала про поліетилен?
– Що професійним орнітологам варто користуватися паперовими пакетиками, а банани із магазину носити в руках.
Хто повинен користуватися папером – так і не зрозумів, але з кожною хвилиною Настя мені ставала все більш привабливою і відпускати її не хотілося.
– Тобі допомогти прибрати пляж?
– В мене немає для тебе рукавичок.
– А вони і не потрібні.
Виявилося, що дівчина зранку встигла назбирати сім мішечків сміття, а за годину ми подвоїли це число і завершили прибирання. Сьогодні Насті мали б допомагати знайомі, але чомусь ніхто не прийшов. У кожного своя причина. Взагалі дівчина прибирала не випадково, два місяці назад вона виграла грант на очищення студентського пляжу і встановлення роздягальнь, шезлонгів та трав’яних парасоль. З будівництвом проблем не було, тоді як з прибиранням виникла катастрофа.
На очистці пляжу історія не завершилася, а тільки розпочалася. Спочатку допомагав Насті у її проекті, а потім наважився запросити на каву з круасанами та виявилося, що дівчина любитель хріновухи з медом, що й допомогло мені краще пізнати її.
***
На станцію прибула електричка і найсолодші спомини про Настю залишилися на пероні між оголошеннями та опалим листям. У вагоні спало декілька чоловіків і весело гомоніли дві студентки. Дорога передбачалася далека, тому, перевіривши соціальні мережі, дістав із роздутого рюкзака потертий томик Гете із моїми замальовками усміхненого диявола. Та літери втікали від очей, вони відмовлялися утворювати слова і речення. Читання, якщо цей процес і можна так назвати, перетворився на страждання. Мене роз’їдав із середини спомин про останню зустріч із моєю еко-принцесою.
***
Все відбулося не більше двох тижнів тому. Я мав чудову новину та з нетерпінням чекав, коли розповім про неї Насті. По телефону тріпатися не хотілося, тим паче вже кілька днів не бачив сірих очей. Тому запросив рибку поїсти рибки у японській ресторації, навіть, розщедрився на пучок свіжих троянд.
Настя також натякнула у месенджері, що має цікаву новину і рада зі мною зустрітися.
Вона прийшла у розкішній зеленій сукні з білими та чорними вставками, а на шиї красувалося намисто із українськими тризубами. Раніше ніколи не доводилося бачити її такою розкішною. Настя завжди віддавала перевагу зручному одягу без хутра і шкіри, а сьогодні вибухнула прихованою жіночністю. Навіть, замінила свої улюблені жовті резинові кирзовики на босоніжки.
Похапцем глянувши на меню зробили замовлення та, з нетерпінням, чекали пляшку сухого. Завершивши обмін компліментами перейшли до словесного бою : хто перший?
– У мене не зовсім чудова новина, – мовила Настя. – Тобі не смакуватиме.
Подібні фрази лунали кожного місяця, коли дівчина розпочинала новий проект.
– З сухим вином усе стає солодким, – заперечив я.
Та дівчина заперечно махнула головою і мені прийшлось розпочати монолог.
– Пам’ятаєш наші мрії про квартиру? Вони скоро здійсняться, потрібно тільки обрати місто де будемо жити : Київ, Одеса чи лишимося в Черкасах?
Дівчина широко посміхнулася, проте нічого не сказала.
– Сьогодні мені Андрюха запропонував чудову роботу в Німеччині на дев’ять місяців. Згодом зможу й тебе забрати. Оцінимо Дрезденську галерею і німецьке пиво з ковбасками. Правда ж круто?
Та з кожним моїм словом обличчя Насті ставало все більш сумнішим і зеленішим.
– Що трапилось?
Дівчина мовчала декілька хвилин, а потім різко взяла бокал та осушила його.
– Коли ти їдеш?
– Через півмісяця, можливо, пізніше. Все залежить від виготовлення документів.
–– Я також їхатиму, але на Схід. Спочатку гадала, що на місяць, а тепер, навіть, не знаю. Мій потяг вирушає через дванадцять днів.
Моя дівчина перетвориться на п’яного атошника, точніше атошницю. І звідки в неї виникла подібна ідея. Чому зараз, сьогодні? У голові крутилося сотні питань, але жодне із них не наважувався вимовити. Обміркувавши ситуацію кілька хвилин та поглянувши у сірі озера, запитав :
– І що ти там робитимеш?
– Спочатку волонтеритиму, а далі буде видно. З дитинства мріяла навчитися стріляти з автомата…
Вечір тривав недовго і кожен лишився при своїй думці. Потім були спроби переконати одне одного у свій правоті, але марно. Кожного чекала своя електричка.
Черкаси, жовтень 2018
