Кодована Доля
Повість. На Ковчезі Вселеної.На Ковчезі моря. Частина 4
Вранці у суботу ми з Органою поснідали я поголився, і, взявши з собою матрац, їжу і пляшку вина «Кагор» та роман Івана Антоновича ми поїхали на вокзал. На вокзалі ми купили квитки на потяг і поїхали в Ялту. Приїхавши в Ялту на вокзал ми пішли на міський транспорт і, приїхавши в Ялту влаштувались в готелі і пішли на море. На пляжі ми стали надувати матраци, а дівчата обговорювали сценарій відпочинку на ковчезі природи, який створював у їх почуттях веселий настрій і підіймав дух у спілкуванні. Сценарій відпочинку був такий: на протязі часа по десять хвилин купатися і через кожні десять хвилин по п’ять хвилин загорати. А потім на протязі кожних двадцяти хвилин під скелею в холодочку полежати на матрацах – зробити інгаляцію озоном, який доноситься із берега моря. Ми, взявши матраци пішли на берег. Берег хоч і не крутий, але треба було дівчат підтримувати за руку, щоб опуститися у воду.
Володимир Антонович взяв за руку Олімпіаду Якимівну. Я взяв – Органу, а Іван Антонович – Оксану.
Так ми позаходили у воду. А коли зайшли у воду, то не відпускаючи рук кожен радісно, усміхаючись, дивився один одному в очі. А коли дивилися в очі, то наш зір почав випромінювати теплі магнітні хвилі почуття. і так, тримаючись за матраци і, барахтаючись у воді, у кожної пари зав’язалася інтимна розмова. Олімпіада Якимівна і Володимир Антонович говорили про красу села і великий ставок, в якому живуть його батьки. Іван Антонович і Оксана завели розмову про свою рідню, про навчання та про працю. Мені та Органі теж хотілося взнати про їх життя в буті і ми стали слухати їх розмову.
– Ксюша, а коли ти закінчиш аспірантуру, то на яку тему будеш захищати докторську дисертацію па ступінь доктора медичних наук? – запитав Іван Антонович.
– Тема дисертації називається: «Біонічний метод отримання кисня механічним способом із води», – відповіла Оксана.
– Ксюша, а тато та мама живі? – запитав Іван Антонович.
– Живі. Живуть у двокімнатній квартирі на другому поверсі. Мама з татом вчителюють у школі, – відповіла Оксана.
– Ваня, а твої батьки живі? – запитала Оксана.
– Живі. живуть у селі. Мама працює в школі прибиральницею. А тато працює трактористом, – відповів Іван Антонович.
– Ваня, а ти де працюєш і де живеш? – запитала Оксана.
– Я працюю викладачем української мови у Металургійній академії і живу в її гуртожитку, – відповів Іван Антонович.
– Ваня, а ти в бога віруєш? – запитала Оксана
– Вірую, – відповів Іван Антонович.
– Ваня, а в церкву ходиш? – запитала Оксана.
– В церкву не ходжу, – відповів Іван Антонович. – А ти, Ксюша, віруєш? – запитав Іван Антонович.
– Вірую і кожний вихідний ходжу в церкву, – відповіла Оксана
– Ваня, розкажи мені про роман який ти написав, – попросила Оксана.
І я з Органою перестали слухати, бо ми цей роман вже прочитали і я став розповідати Органі про магнетизм живої матерії.
– Органа, а ти чула про магнетизм живої матерії – людини? – запитав я.
– Не чула. Про магнетизм неживої матерії знаю. Матерія, яка має різну магнітну полярність, то вона притягується, а коли матерія має однакову магнітну полярність – відштовхується. Розкажи, Коля, будь ласка!
– Слухай. В Х1Х столітті вченим Вільгельмом Рейхенбахом, який 30 років свого життя посвятив електромагнетизму, при дослідженні було експериментально доказано, що магнетизм живої матерії – людини теж має дві сили, але ці сили діють навпаки. Перша сила – це тоді, коли жива матерія має різну магнітну полярність – вона відштовхується. Друга сила – це тоді коли жива матерія має однакову магнітну полярність – вона притягується. Рейхенбах стверджував, що різнойменні магнітні заряди викликають в людини неприємні відчуття тепла і холода, а однойменні заряди навпаки – викликають приємні. І він ці магнітні сили назвав психічною енергією, – відповів я. – І от коли зустрічаються дві людини з однаковою магнітною полярністю, то в них в резервній частині мозка проявляється флюїд любові, який без відома людини визиває в неї почуття любові. А цим флюїдом можуть бути тільки штучні атоми штучного розума у резервній частині мозка людини, – додав я.
– Так, друзі, пройшло десть хвилин, – сказала Олімпіада Якимівна, дивлячись на циферблат водо-непроникливого годинника.
Всі повилазили на матраци і стали загорати.
Я своїм матрацом пришвартувався до матраца Органи і ми продовжили розмову про магнетизм живої матерії – людини.
Потім я став розповідати про досягнення біохіміків. Їм вдалось в клітинах тіла мікроорганізмів, рослин та тварин виявити здібність самолікування від пошкоджень різного рода. Ця здібність – так звана репарація має властивість відновлювати та відтворювати нові структури – тіло молекул. Та ще вони в них виявили властивість розмноження клітин – так звану реплікацію. Завдяки розмноженню реплікаційних клітин людина росте. І ці дві властивості притаманні всьому живому на Землі. Це сталося ще в 1953 році. Коли про склад і структуру нуклеїнових кислот було уже всім відомо. І тоді американськими вченими Джеймсом Уотсоном та Френсисом Кріком була розроблена нова модель склада та структури дезоксірибонуклеінової кислоти (ДНК), в якій ними був закладений генетичний смисл еволюції клітини. Важливість цієї моделі ДНК була в тому, що вона об’яснила механізм генетичної записі і спосіб передачі інформації нащадкам. І це вже підтверджено в 1996 році студентами Першого Московського медичного інститута – нашими вченими В. М. Сойфером та Ю. Л. Дороховим. Вони, досліджуючи реплікацію ДНК в час коли відбувається процес подвоєння молекули, або процес спадкоємного народження молекули, в якій закладений механізм генетичної записі та спосіб передачі інформації нащадкам в своїй роботі отримали цей результат. Вони також ще виявили, що клітини ДНК утримують набір репараційних ферментів. Ферментів – атомів, які мають своє атомне тіло. І ці так звані репараційні атоми, лікуючи відтворювали структуру ДНК. Але вони ще тоді сказали, що для остаточного роз’яснення механізму реплікації потребується ще багато зусилля і їм ще б хотілося вірити, що майбутні дослідники не спростують їхні докази.
– Так, друзі, пройшов час нашого купанням і загара, – сказала Олімпіада Якимівна, дивлячись на циферблат водо-непроникливого годинника. – А тепер по нашому сценарію на двадцять хвилин гайда під скелю на спої матраци – на інгаляцію! – сказала вона усміхаючись.
Всі вийшли з води на берег і пішли під скелю на своє облюбоване місце. Полягали на матраци і кожна пара продовжила свою розмову.
– Коля, а про резервну частину мозка, що тобі відомо? – запитала Органа не відпускаючи мою руку.
Я, відчувши як із руки Органи і по моїй руці біотоками переселялася її душа в мою душу нахилився до неї. І, подивившись в очі, з яких променилися наші почуття ми стали цілуватися. Націлувавшись я продовжив свою розповідь.
– Тепер кажу тобі люба, Органа, що стосується резервної частини мозка. Кожна людина колишньої цивілізації на нашій планеті пройшла повний цикл еволюції і, дійшовши в своєму еволюційному колі до кульмінаційної точки свого розвитка стала людиною Крилатої раси. Науці стало теж відомо, що у Вселеній існує сім видів матерії: фізична, ефірна, астральна, ментальна, вогненна, будхічна й атмічна, які складаються із атомів і мають своє атомне тіло. Фізичне тіло – це є сама людина; ефірне тіло – воно є дзеркало звукової, кольорової інформації, яка відбивається в ефірі на його поверхні і весь час у ній зберігається; астральне тіло – воно дає людині через її фізичне тіло всі почуття; ментальне тіло – воно забезпечує людину через її мозок розумом; вогненне ж тіло – через ментальне тіло посилає в мозок інтелектуальне осяяння і людина робить якісь відкриття; будхічне тіло дає людині духовну енергію; атмічне тіло дає людині силу. Всі тіла, крім ефірного, існують у фізичному тілі людини як єдине з ним тіло і функціонують між собою через нашу резервну частину мозка. Всі ці тіла, як єдине духовно-матеріальне тіло здатні вийти із матеріального тіла в астральне і злітати в ньому в будь яку координату Вселеної і отримати необхідну інформацію. Астральне, ментальне, вогненне, будхічне й атмічне тіла – це і є духовні крила людей Крилатої раси завдяки яким вони і літали в ефірному просторі і це все знаходиться в резервній частині мозка людини. Вченим ще стало відомо, що тоді коли у Крилатої раси резервна частина мозка була вже задіяна свідомістю, то в ній був штучний розум, який давав людині можливість діяти у всіх справах безпомилково, – пояснив я.
Іван Антонович продовжував розповідати Оксані свій роман «У ковчезі Душі».
Володимир Антонович розповідав Олімпіаді Якимівні про людські раси.
– Олімпіада, ти повинна знати, що в еволюційному колі людини від Першого до Сьомого еволюційного кола повторюються події як пройдешньої цивілізації – раси так і майбутньої. Мир рухається циклами. Майбутні раси людства стануть репродукцією минулих людських рас. Людство по своєму розвитку, починаючи спочатку Четвертого еволюційного кола тільки в кінці Четвертого еволюційного кола приходить до максимального розвитку Четвертої раси. І після того коли людство в своєму еволюційному Четвертому колі дійде кульмінаційної точки свого розвитку, воно знову опускається у варварство. А єгипетські жриці розуміючи залежність людини від природи – впливу планети на долю людини визначили, що людство нині уже досягло другу половину П’ятого кола П’ятої Раси. А це означає, шо людство почало опускатися в занепад. Єгипетські жриці для кращого вивчення Всесвіта, прив’язували цикли людських Рас до природних циклів Землі. Один еволюційний цикл Землі – Велике Коло, або цикл семи Рас – Велике людське Коло. Цей цикл дорівнював 4320000 років. В кінці кожного цикла на нашій планеті відбувається велика фізико-хімічна революція – полярний і екваторіальний клімати поступово обмінюються місцями. Полярний клімат переміщається в направленні до екватора, а тропічна зона зі своїм розкішним рослинним, пташиним та тваринним світом замінюється суворими пустелями льодяного полярного полюса. Ця така зміна клімата, як правило, завжди супроводжується катаклізмами – землетрусами та потопами,
– Так, друзі, по нашому сценарію пройшли двадцять хвилин під скелями на матрацах – вже подихали на інгаляції озоном. А тепер гайда купатися і загорати, – сказала Олімпіада Якимівна, дивлячись на циферблат водо-непроникливого годинника. – Побультихаємось, – додала вона, усміхаючись.
Всі, взявши матраци знову пішли на берег і, підтримуючи дівчат за руку опуститися у воду. А коли зайшли у воду, то не відпускаючи рук кожен радісно, усміхаючись, дивився один одному в очі. А коли дивилися в очі, то наш зір почав випромінювати теплі магнітні хвилі почуття і так, тримаючись за матраци і, барахтаючись у воді, у кожної пари зав’язалася інтимна розмова. Олімпіада Якимівна і Володимир Антонович почали говорити про село, в якому живуть його батьки, що осінню треба поїхати і допомогти убрати огородину. Іван Антонович і Оксана продовжили розмову про роман. А я подумав і вирішив розповісти про чаклунство.
– Органа, що ти знаєш про магію?, – запитав я.
– Не читала. Тому нічого не знаю, але давно хотіла про неї узна-
ти, що ж вона робить з людиною.
– А я колись надолужився. І трішки в якомусь журналі прочитав.
– Так розказуй!
– В статті розповідалося про королеву Катеріне Медичі, що королева Катерина держала у себе на службі священника-отступника. Будучи хорошо обізнаним в «чорному мистецтві» він заслужив у неї вдячність і заступництво за те, що мав здібність убивати людей на відстані шляхом заклинання. А Католицький епіскоп був таким митцем, що в холодну зимню ніч заставив людей повірити, що вони насолоджуються літнім днем і зробив так, що з гілок садових дерев, звисаючі льодяні сосульки стали їм казатися тропічними фруктами. В шістнадцятому віці кюре де Барджота із єпархії Каллахора в Іспанії став мировим чудом із-за своїх магічних сил. Як розповідають його дії заключаються в тому, що він себе переносить в любу віддалену державу і спостерігає там політичні і другі події і потім повернувшись у свою державу і пророкує ці події. Розповідалось, коли святий Франкціст вимовляв проповідь в пустелі, то птахи позліталися до нього із всих чотирьох сторін світа. Вони співали і аплодували кожній фразі. А коли святий Франкціст був атакований лютим вовком то святий, який не мав ніякої зброї окрім хресного знамені, яке він поставив перерід собою замість того, щоб тікати, він почав переконувати звіра. Втлумачував йому, яке благо він здобуває із святої релігії. Святий Франкціст не переставав говорити до тих пір, поки вовк не став покірливим, як ягнятко, і навіть пролив сльози, каючись за свої гріхи. В кінці кінців він «простягнув лапи в руки святого і слідував за ним, як собачка, через кожне місто, де він проповідував і став полу християнином». А про Чудеса зоології писалося, що коняка перетворилася в чаклуна, а дракон і вовк стали християни – розповів я. – Органа, що тобі відповів декан Медичного інститута Української асоціації народної медицини. Візьме тебе працювати викладачем кардіології – запитав я.
– Вже підписав заяву в понеділок піду у відділ кадрів і отримаю трудове посвідчення, – відповіла Органа.
– А чого ж ти не кажеш? – запитав я і поцілував.
– А я хотіла в понеділок сказати, щоб це для тебе був сюрприз, – від- повіла Органа.
– Так, друзі, по нашому сценарію ми вичерпали весь ресурс нашого відпочинка. Пройшли вже двадцять хвилин інгаляції А тепер будемо збиратися на від’їзд додому, – повідомила нас Олімпіада Якимівна. – Побультихалисьсь, і досить! – додала вона, усміхаючись.
Ми стали збиратися. Кожен уклав свій матрац у сумку і ми пішли на автобус. А коли ми їхали в потязі ми стали говорити про відпочинок на слідуючі вихідні. І домовилися сходити в міський клуб «Інтернет» і подивитися там фільм «У ковчезі еволюції», а потім поїхати в парк.
Потяг зупинився і ми пішли на трамвай.
– Ми на слідуючій зупинці з Ванею виходимо, – сказала Оксана.
– А чому? Вам же далі треба їхати. Ви ж завжди виходили на різних зупинках, – запитав я.
– Моя родина хоче з Ванею познайомитися, – відповіла Оксана.
Вони нам сказали допобачення і повиходили.
– Оце наша квартира, – сказала Оксана і, відперши замок відчинила двері. З кімнати пішов запах жареної картоплі і смаженої цибулі.
– Добрий вечір, – поздоровався Іван Антонович.
– Папа і мама оце мій жених – Іван Антонович, з яким ви вже уявно знайомі із моїх оповідань про нього. І він теж уявно з вами знайомий, і теж із моїх оповідань про вас. А тапер познайомтеся з ним наяву, – сказала Оксана.
Іван Антонович міцно потиснув руку Олексію Яковичу, а Варварі Артемівні – поцілував.
– Іван Антонович, Оксана тебе назвала женихом, а коли я тебе назву зятем? – усміхаючись запитала Варвара Артемівна.
– А ви, Варвара Артемівна, запитайте у Ксюші. Вона вам скаже, – теж усміхаючись відповів Іван Антонович.
– Мама, він хоч зараз уже готовій піти зі мною у загс і згуляти весілля, та я на його запрошення піти в загс відповіла йому, що ще рано. А коли у моїх батьків почнуться шкільні канікули тоді ми підготуємось і згуляємо наше весілля. А канікули починаються завтра. І ви підготуєтесь до весілля
– Будемо готуватися, – сказав Олексій Якович.
– Так що ви, Варвара Артемівна, з Олексій Яковичем чекайте. От коли пройде час ми підемо в загс і потім з вами поїдемо в село до моїх батьків, і там в саду накриємо стіл, і згуляємо наше весілля, – сказав Іван Антонович.
– Варя, іди накривай стіл та будемо вечеряти, – сказав Олексій Якович.
Варвара Артемівна поставила на стіл жарену картоплю, смажену цибулю, хліб, солені огірки і котлети. Олексій Якович, діставши із стола пляшку «Кагора» розкоркував і поставав на стіл. Варвара Артемівна дістала із серванта пляшки і Олексій Якович поналивав в них вино.
– А тепер вип’ємо. Я підіймаю тост за майбутнє наше весілля, – сказав Олексій Якович.
Випили і настала тиша. А коли закінчився прийом трапези почалася фахова розмова про наступний учбовий рік.
– Досить говорити про працю, а про любов ні гу-гу. Іван Антонович, прочитай вірші, які ти Оксані читав, – попросив Олексій Якович.
Іван Антонович дістав із сумки блокнот, який він постійно носить із собою і став читати такі вірші:
ВІРА В СЕМАФОР ЛЮБОВІ
Ми вірим в судьбу, що веде нас шляхами любові,
Й від нашої віри душа молодіє у нас!
І з серцем розмову веде на любовній ще мові
Й тому ще любові вогонь не погас.
І гріє він наші уста при смачних поцілунках,
І сам соловей, як були ми в діброві засвідчив
Мелодію нашого щастя, озвучивши лунко,
Бо вірили ми що в любові не візьме нас відчай…
…Хвилини любові хоч час забирає й без боя,
Та ми відчайдушні, бо вірим в судьбу наперед.
Й хоч ми допиваєм з тобою наш келих любові
Та кличуть ще нас семафори любові вперед!
ДІЄ СЛОВО – ДІЄСЛОВО
Я люблю тебе, а ти мене, коханий, любиш –
Це в нас діє слово, назване воно – любов!
Ой, які ж трояндові твої, кохана, губи –
Слово ж це у бажаний полон взяло обох!
…Так щоденно кожне слово якось, чимось діє
І воно за кожну дію теж відповіда.
Бо воно, що треба людям – тим і володіє…
В слові цім, як і в любові чарів є хода.
Й доки різні ці слова на когось щиро діють
Доти й люди даром цим охоче володіють,
Й доки ще один другого будем ми любити
Доти й слово це – любов, із нами буде жити!
ЛЮБОВ, БІРЮЗА І ЧАС
У наших очах бірюзою неначе любов розцвіла
І лине, мов час, у твоїх бірюзових очах,
І в риму з коханням у наших серцях, мов ритмує у лад,
І квітне весною, і в душах палає, мов Сонця, свіча!
Як хмари пливуть в небесах, так – хмаринками час у душі…
А в небі згущаються хмари й, мов час, над Землею пливуть
І грають в нім блискавки струнами грома – він тиші рушій,
З ним хмари дощеві збираються слізно в останній свій путь…
А наша душа ще не знає звідкіль витікає сльоза,
Вона ще не чула тілесного грома – серцеву грозу
Бо в неї чаруючим дивом цвіте ще очей бірюза…
…Й нікому не вдасться зірвати з очей цих любов-бірюзу!
ПІД НЕБОМ З ЛЮБОВ’Ю
Гуляєм в діброві. Співа соловей нам – така красота!
Нас зріднила любов, хоч до неї були ми чужі…
Коли я з тобою – щасливий! Без тебе – я вже сирота...
Стемніло, Маленький вітрець підіймає на річці брижі,
Мов з золота, човен у плесі небесному плаває Місяць,
А зорі, мов срібні русалки, купаються з човеном поруч.
Тебе я в цім Світі знайшов, як тілесну й душевну опору.
Ти ж в серці моєму, як в човні – нема в нім для іншої місця!
ЩО Є ПЕРВИННЕ, А ЩО ВТОРИНННЕ?!
Лиш хліб – це первинне в їді, а їда – це вторинне,
Отак і любов є первинне в коханні завжди,
Кохання – вторинне і в мрійні мандрівки лиш лине.
Моя ти, кохана, в гаю з соловейком зажди –
Прийду і тебе обніму й розцілую, як вперше!…
І в нас почуття розпливуться по тілу вогненно –
Це наша любов. Ми її відчуваєм завмерши!
І в ній почуваєм себе емоційно й натхненно
Якщо ж ми безхлібні – то що ж то за їжа була б в нас без хліба?
І, що за кохання, якби не прийшла нам сердечна любов?
До нас непомітно в коханні вже й вечір любові прийшов –
Якби не любов. То над гаєм не взріли б кохального німба!
ПІД ГІПНОЗОМ ЛЮБОВІ
Під вечір у парку міському ми коло качелі зустрілись
І весело очі твої у мої подивилися очі…
Вони теплотою зігріли й неначе любов’ю зоріли –
Струїлася ніжність з очей душевна й сердечно-дівоча!
І з першого погляду наші серця почуттям заплелись,
І наші емоції в райдужний рай повели нас з тобою…
В гаю під сосною ми в чарах магічних неначе були –
До самого ранку кохались немов під гіпнозом любові!
ЯК БЛИСКАВКА Й ИГРІМ
На пляжі юначка й юнак, як дві хвилі, раптово зустрілись
І, дивлячись в очі блакитні вони в них любов враз узріли!
В їх тілі, мов струни емоцій, гули почуття у обох,
Й співала від щирого серця в їх душах грайлива любов!
Вони, мов би лебідь з лебідкою, плавали в морі любові
Й неначе, як блискавка з громом, були нероздільні обоє!
І з першого погляду чомусь вони закохалися вмить –
Душа засіяла, а серце цнотливе любов’ю гримить!
НЕ ЗРІВНЯНА
Із квітів степних ми з тобою у сад забрели
З тобою щасливі в саду ми і в полі були…
Тебе не рівняв я з ромашкою білою –
Твоя красота красивіша всих квітів краси!
Тебе не рівняв я з черешнею спілою –
В саду ти була найсолодша від фруктів усих!
ВИЩИЙ РОЗУМ І ПОЧУТТЯ
Є Вищий Вселеної Розум. Мені доступний дав він розум
І в тіло вселив почуття і душевне й духовне –
Воно про любов ним в душі і поезію творе і прозу,
Воно лиш у долі моїй над усе є верховне!
Кохана! Коли ти мені поцілунки даруєш
Й з твоїх уст на мові любові тихенько звучать всі слова -–
Фізичне моє почуття у коханні любов’ю вирує,
Душевне моє почуття підіймає мій настрій бадьорий!
Й коли ж не на мові любові слова, шо так рідко бува –
Пригнічує настрій і дух підіймає суворий…
Моє почуття у душевно-фізичному колі
Існує постійно душевним, буває й фізичним…
В любові, кохаючись, став я до нього привичним –
В душі, як струна, то любов’ю заграє, то голкою вколе!
КОХАННЯ СТРІЛА
Кохання стріла шелестить лиш любов’ю
Й націлена в кожну людину прохожу
Й коли ж у ту ціль попадає собою
Людина на себе стає непохожа:
У ній підіймається настрій святково
І Доля веде у гіпнозі на бал,
Де в танцях відшукує щастя підкову –
Така у коханні людини судьба.
РОСА ЛЮБОВІ
Любов залишає свій слід на устах, як роса.
Нас запеленала тобою любові краса:
Співа Соловей – конкурсант лісових пісень,
Вітрець прохолоду лісну нам на крилах несе
І в нас поцілунки звучать, як у Дятла слова,
На конкурсі лісу й Кукушка нам пісню співа.
Йдемо ми по травці на ній теж ранкова роса,
А наша любов, як солістка, співа небесам!
– Всі вірші гарні. Ти, Ваня, молодець, – похвалив Олексій Якович.
– А тепер я поїду додому. Спасибі за теплий прийом і вечерю, – подякував Іван Антонович і, потиснувши руку Олексію Яковичу, а Варварі Артемівні поцілував, і сказав надобраніч та й пішов.