Кодована Доля
Повість. На Ковчезі Вселеної.На Ковчезі захиста дисертації. Частина 6. А
Я зайшов у канцелярію і запитав у секретарші, чи можна зайти до декана. Вона сказала, щоб я трішки почекав і запропонувала присісти.
Віталій Анатолійович Лисенко – декан фізичного факультета Харківського Національного університета сидів за столом у своєму кабінеті. Йому було тридцять чотири роки. Чорноокий брюнет середнього роста у світлому костюмі та чорних черевиках. Він був засмучений – згадував дещо з минулого. Він переживав недавнє розлучення з дружиною, з якою прожив майже шість років. Невесело було на душі, і тільки телефон, на який інколи звертав увагу, переривав його думки про кохану дружину, про якісь побутові негаразди та про невтомну наукову діяльність.
Клопітлива повсякденна робота у лабораторії по проведенню наукових дослідів привела його до нагороди Нобелівською премією, а її – до неодноразового нервового зрива. Дружина не витримала самотності і подала на розлучення.
Занурений у душевний неспокій, він сидів і розчулено думав, як це могло трапитися. Поглядаючи на телефон, уявляв її голос та згадував чергове прохання приділяти їй побільше уваги, вчасно приходити додому.
Задзеленчав телефон Віталій Анатолійович зняв трубку і почув голос секретарші:
– Віталій Анатолійович ви призначали зустріч аспіранту Миколі Антоновичу Марущенко? – запитала вона. – Хлопець хоче до вас зайти.
– Хай заходить, – промовив він і, поклавши слухавку, вийшов з-за стола.
Крізь відчинені двері пролунав мій голос:
– Можна до вас?
– Заходь, будь ласка, – сказав професор і вказав мені на стільці. – Сідай, Микола Антонович, та давай свою дисертацію. Я сьогодні прочитаю, а завтра забереш.
Я подякував і пішов на лекцію.
Після заняття я поїхав дому і зайшовши до себе в кімнату включив телевізор. По телевізору йшов фільм. У фільмі розповідалося про глибокі та достовірні наукові пізнання та діяння раніше існуючих людських рас, та дивовижні пам’ятники древньої старини, які зруйновані безжальною рукою часа. Розповідалося про хімію древнього періоду – секрет тягучого скла, яке будучи підвішене за один кінець на протязі 20 годин під власною вагою витягувалося в тоненьку нитку, про скляну чашку, яку при дослідному експеримента жбурнули на мармурну підлогу. Вона не розсипалась, а тільки при падінні отримала невеличку вм’ятину, яку тут же легко виправили молотком. Що в Самарканді в деяких тібетських монастирях існують і сьогодні такі чашки і живуть люди, які уміють їх робити. Розповідалося про еволюційний цикл Землі, що в кінці кожного еволюційного цикла на нашій планеті відбувається велика фізико-хімічна революція – полярний і екваторіальний клімати поступово обмінюються місцями. Полярний клімат переміщається в направленні до екватора, а тропічна зона зі своїм розкішним рослинним, пташиним та тваринним світом замінюється суворими пустелями льодяного полярного полюса. Ця така зміна клімата, як правило, завжди супроводжується катаклізмами – землетрусами та потопами. Ще розповідалося про людину Крилатої Раси, яка із свого фізичного тіла, перевтілившись в астральне тіло ставала здібною миттєво пересуватися в любу координату Вселеної і, взявши там потрібну інформацію теж миттєво поверталася на Землю. І на Землі із астрального тіла перевтілювалася у своє фізичне тіло.
У фільмі розповідалося про глибокі та достовірні наукові пізнання та діяння раніше існуючих людських рас, та дивовижні пам’ятники древньої старини, які зруйновані безжальною рукою часа. Розповідалося про хімію древнього періода – секрет тягучого скла, яке будучи підвішене за один кінець на протязі 20 годин під власною вагою витягувалося в тоненьку нитку, про скляну чашку, яку жбурнули на мармурну підлогу. Вона не розсипалась, а тільки при падінні отримала невеличку вм’ятину, яку тут же легко виправили молотком. Що в Самарканді в деяких тібетських монастирях існують і сьогодні такі чашки і живуть люди, які уміють їх робити. Розповідалося про еволюційний цикл Землі, що в кінці кожного еволюційного цикла на нашій планеті відбувається велика фізико-хімічна революція – полярний і екваторіальний клімати поступово обмінюються місцями. Полярний клімат переміщається в направленні до екватора, а тропічна зона зі своїм розкішним рослинним, пташиним та тваринним світом замінюється суворими пустелями льодяного полярного полюса. Ця така зміна клімата, як правило, завжди супроводжується катаклізмами – землетрусами та потопами. Ще розповідалося про людину Крилатої Раси, яка із свого фізичного тіла, перевтілившись в астральне тіло ставала здібною миттєво пересуватися в любу координату Вселеної і, взявши там потрібну інформацію теж миттєво поверталася на Землю. І на Землі із астрального тіла перевтілювалася у своє фізичне тіло. Говорилося і про занепад науки, шо сучасні вчені взагалі відрізали найбільше значиму половину людських артефактів та вчення древніх релігійних філософів, які ще тоді вчили, що вся Вселена була наповнена божественними та духовними істотами різних Рас, що наша Раса заходить у варварство, бо немає на Землі таких людей, які жили в древності і їм були притаманні різні здібності. Це були багато-чисельні і різні секти в Китаї, Сіамі, Татарії, Тибеті, Кашмірі та Британській Індії, які посвятили своє життя культивації так званих «зверх природних сил». Одні, завдяки стану свого заглиблення в свої думки – медитації, шукали і завжди знаходили свою молодість. Другі, володіли здібністю духовно, а не тілесно переноситися з одного місця на інше, як би далеко воно не було, і задовольняти там всі свої бажання. Треті вміли приборкувати диких звірів як це було з факіром Індії: «Одного разу все населення невеликого села недалеко від Дакка, розташованого близь джунглів було в паніці від появлення на світанку великої тигриці. Така поява спричинена тим, що тигриця була мамою двох тигрят, яких уніс відважний мисливець і вона вийшла їх шукати. Два чоловіка і один хлопчик вже стали її жертвою. І коли старий факір, зібравшись у свій щоденний похід, виходячи із воріт побачив і з першого погляду оцінив таку ситуацію він, наспівуючи матрам пішов прямо на неї, а тигриця з вогненними очима і запіненою пащею, припавши до землі близь дерева, була готова плигнути на нього. Знаходячись приблизно в десяти метрах від тигриці і не перериваючи своєї модульованої молитви, слова якої ніхто не розуміє, він почав регулярно робити паси. Потім робив, шокуюче завивання, яке поступово затихало і перейшло в жалобний плач. В цьому плачу пограбована мама-тигриця відчувала свої жалоби, а потім вона зробила величезний стрибок на факіра і, впавши у його ніг качалася тріпаючись в пиляці. Потім вмить стала нерухомою, її величезна голова покоїлася на її передніх лапах, а її налиті кров’ю очі стали лагідними і прикованими до обличчя факіра. Він сів коло тигриці і ніжно гладив її полосате хутро і поплескував по її спині до тих пір, поки зник її стогін. А через пів години всі люди села стояли навколо них. Голова факіра покоїлась на спині тигриці, як на подушці. Його права рука лежала на її голові, а ліва лежала на землі під її страшною пащею, з якої довгий червоний язик ніжно її облизував».