17.12.2018 11:58
Без обмежень
98 views
Rating 5 | 4 users
 © Шепітко Олександр

Таке життя...

***

- Мамо, а чого це дід в ящику лежить?

- Це, доню, тепер його нова хатка. Невдовзі віднесуть її на цвинтар, там він в ній і житиме.

- Мамо, а у мене теж така буде?

- Сплюнь, ти ще мала! Біжи краще на вулицю. Шапку лише не знімай, бо холодно...

***

- Каже, води нагріла - збиралася його помити, побрити, - за чистою сорочкою пішла, повернулася, а він вже не дихає.

- А мені він ще позавчора телефонував - жалівся, що спина болить.

- Може поперек? Він йому здавна дошкуляв.

- Та ні, казав, що спина...

***

- Ти диви - в труні краще виглядає, ніж за життя. І колір обличчя такий же, тільки вуха на кінчиках потемніли.

- То кров донизу стекла, а так дійсно, гарніший став. І здається, наче дихає.

- Коли здається - хрестися. Зайвим не буде...

***

- Бог таки почув її молитви, розв`язав руки, звільнив від тягара. Важко ж бо і по господарству, й біля нього бігати. Як вона взагалі терпіла все це?

- А що там терпіла? Як починалася буча - крики та матюччя, - брала мовчки сапу та йшла на гряду, картоплю полоти.

- Я й кажу- терпляча.Та вже не тріпатиме він їй нерви. І тещі теж.

- І горілку вони не ховатимуть від нього по підпіччю.

- То так! Тільки ж хто тепер її питиме?..

***

- Людина помирає, коли виконає свою земну місію. Тільки так.

- Еге ж! Небіжчик два роки на порозі сиднем просидів, за поперек тримався, обзивався, що аж на тім боці долини чутно було - бо придивлявся, чи дружина без нього впорається? А як переконався, що та не пропаде сама, то відразу дуба й урізав?

- Ти не смійся, може це й була його місія - навчити терпінню та прощенню.

- Еге ж, еге ж! Й невідомо, що краще - навчити терпінню, чи в злагоді жити...

***

- Чого це вони його на руках несуть - до цвинтара майже два кілометри! Онде ж автівка спеціальна стоїть - дарма, чи що, такі гроші за неї віддали?

- Чоловіки кажуть: "Хіба нам важко? На півсела вікна-двері людям поробив, зайвого не брав, то хоч цим віддячимо йому."

- О, зупинилися, на машину кладуть.

Заморилися, мабуть.

- Або ото й уся дяка - на якихось там неповних сто метрів...

***

- Диви - плаче. Думала вже, не побачу її сліз біля труни.

- А чого ж ти хотіла - який не був, та все одно чоловік. Ледь не півстоліття разом прожити - з будь-ким зріднишся. 

- І доньки ревуть, і син очі витирає.

А то що за молодик - відвернувся й теж сльозу змахує?

- Онук це старший. А відвернувся, бо плакати встидається, мабуть.

- Нічого, колись і він зрозуміє, що таких сліз не треба встидатися...

***

- А стіл який - наче на весілля. Ото зараз поминки справляють! Не те що раніше - кашу горохову поставлять, то й добре. 

- Еге ж! Зараз тільки й жити.

- А є такі, яким не подобається нинішнє життя - те не так, і це не те.

- Їм просто порівнювати ні з чим, от і вередують...

***

- Людей багатенько зійшлося. Я багатьох навіть і не знаю. 

- Та тут деякі лише й чекають на похорон - випити-поїсти щоб задарма. Труну ще не закидали, а вони вже до столу поспішають - кажуть, мертві бо їсти не хочуть.

- Мертвим взагалі вже нічого не потрібно - лежи собі, спочивай...

***

- А небіжчик гарно підгадав, коли відійти на небо - і не спекотно, і не дуже холодно.

- Вона ж не раз просила його не вмирати взимку, бо сніг-мороз - як ту землю длубати? І навесні не треба, бо городи засаджувати пора. І влітку не бажано - мухи, спека й роботи багато. І восени ніяк, бо все зібрати, переробити потрібно. От він, мабуть, і послухав її - городи вже зорані, біля хати прибрано, - саме час йти відпочивати.

- І день сонячний, тихий. А на завтра вже мокрий сніг обіцяють. Гарно він підгадав...

***

- Мамо, глянь - я кошика під ліжком знайшла. А що це в ньому?

- Це доню, дідові цигарки. Та вже не смалитиме він їх. Віддамо бабці, нехай пороздає кому-небудь - не викидати ж бо!

- А може я ними пограюся?

- Краще ляльками грайся, або цукерками - диви, як їх багато...

***

- Аж не віриться, що його вже немає. І не сидітиме на ганку, й не бурчатиме на всіх. Ось так - їв-пив чоловік, а тепер тільки одне фото на стіні й залишилося. Ще й добре, якщо пам`ятатимуть його хоча б декілька поколінь. А там і пам`ять зникне, і хрест на могилі згниє. І наче ніколи й не було такої людини.

- О-хо-хо! Таке життя!..



с. Пиріжна Кодимського району Одеської області 15.11.2018



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Людина Зеро (Частина перша - вибір) / Уривок | Шепітко Олександр». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Книга - це не тільки джерело знань / Оповідання | Шепітко Олександр».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 22.01.2019 18:32  © ... => mkhrushch@gmail,com 

дякую і вам, що читаєте)) 

 22.01.2019 15:00  mkhrushch => © 

Дякую, Олексанлре! Життя найкращий письменник. Треба тільки вміти слухати... А Ви вмієте...
Михайло Хрущ 

 18.01.2019 13:44  © ... => Надія 

Кажуть, якщо посміятися над бідою, то вона вже й не такою страшною здається))
Втім, тут якраз не сміявся - просто переказав, що почув...
І вам дякую, що читаєте) 

 18.01.2019 13:27  Надія => © 

Дякую за чудову роботу. Ніби й сумне, а викликає сміх, адже все правда. Пишіть більше!  

 17.12.2018 23:11  © ... => Каранда Галина 

Дякую! Із життя й узято - підслухав, підглянув і ось таке вийшло)) 

 17.12.2018 23:06  Каранда Галина => © 

Життєво.
Гарно пишете. Вітаю тут. 

Публікації автора Шепітко Олександр

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо