18.12.2018 09:57
для всіх
135
    
  - | -  
 © Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

На Ковчезі Вселеної. Гдава 10.

Н Ковчезі весілля. Частина 9

Коли приїхали в село мама і тато Івана Антоновича нас зустрічали з хлібом коло воріт своєї хати і, поздоровивши їх завели нас в хату.

В хаті стіл для нас вже був накритий. Мама Івана Антоновича – Феодосія Іллівна запросила нас за стіл. Тато – Антон Афанасійович відкоркував пляшку Шампанського.

– Дорогі молодожони, Оксана й Іван, перший тост я підіймаю за вас, і поздоровляю вас із такою тріумфальною подією – одруженням, і бажаю вам великої любові та щасливого кохання, – поздоровив Антон Афанасійович.

Випили і закусили.

– Другий тост я підіймаю теж за вас, Оксана й Іван, і поздоровляю тебе, Оксана, із захистом дисертації на ступінь доктора біонічних наук, а тебе, Іван, із написанням романа «У ковчезі Душі». І бажаю вам міцного здоров’я, наснаги і творчого натхнення.

Випили і закусили.

– Третій тост підіймаю за ваше весілля, щоб воно відбувалося урочисто, – сказав Антон Афанасійович.

І вони побажавши смачного стали обідати.

Пообідавши Антон Афанасійович пішов запрошувати на весілля сусідів, а Іван Антонович пішов до друга, з яким в школі вдвох сиділи за партою. Іван Антонович поїхав у місто, а друг вчитися дальше не захотів і живе припіваючи. Має гектар огорода. Держе корову, дві кози, свиню, гусей, курей, голубів та кролів.

– Ти, Ваня в гості приїхав і прийшов провідати друга? – запитав Віктор.

– Вітя, я прийшов запросити тебе на моє весілля, яке почнеться завтра о дев’ятій годині і я приїхав до батьків, щоб згуляти весілля в селі, – відповів Іван Антонович.

– Поздоровляю, – сказав Віктор Олексійович. Потиснув руку і по товарищеські, обнявши притиснув ло себе.

– Приходь, а я пішов бо треба готуватися до весілля, – сказав Іван Антонович

– Трішки зачекай, – сказав Віктор Олексійович.

Віктор Олексійович взяв торбину, поліз на горище і взяв із гнізда четверо голуб’ят. Потім у сарай із двора загнав гусей і, спіймавши дві гуски відкрутив їм голову, а потім витяг із металевої сітки двох кролів і забив їх молотком по голові.

– Ваня, це мій подарунок, – сказав Віктор Олексійович і вручив торбину.

Іван Антонович, прийшовши у двір витяг із торби гусей і голуб’ят і віддав дівчатам, і вони стали їх патрати. А я з ним поїхав у магазин за спиртними і безалкогольними напоями. Коли привезли напої ми стали обдирати кролів. Дівчата закінчили патрати гусей та голуб’ят. Володимир Антонович, та Антон Афанасієвич різали гусей на шматки. Обдерши кролів, ми нарубали дров і розтопили плиту. Дівчата стали варити м`ясо.

– Тепер, мужики, підемо до мого друга, в якого я був на весіллі його сина і візьмемо в ного саморобний довгий дощатий стіл і два ослона. Принесемо і поставимо в саду, – сказав Антон Афанасієвич.

І ми пішли до нього. Зайшли і поздоровались.

– Друже, тепер твоя черга прийти до мене на весілля мого сина, – сказав Антон Афанасієвич.

– Поздоровляю тебе Ваня і тебе Антон, – сказав Василь Трохимович і, потиснувши їм руку обняв їх і по чоловічому притиснув до себе.

– Вася, приходь завтра на дев’ять годин, а зараз допоможи нам донести до мене твій стіл й ослони, – сказав Антон Афанасієвич.

Я і Ваня взяли стіл, а Василь Трохимович з Антоном Афанасійовичем, та Микола Антонович із Яковом Олексійовичем взяли ослони.

Ми принесли стіл та ослони і стали облюбовувати місце де їх в саду поставити. І поставили при виході із сада у двір під черешнями.

Василь Трохимович пішов додому. А ми повечеряли і полягали спати.

Проснувшись ми всі стали накривати стіл.

Прийшла дев’ята година і привела всіх запрошених і музикантів. Музиканти музикою відкрили весілля. Всі стали сідати за стіл і наливати собі напої. Хто наливав горілку, а хто наливав вино.

Закінчилася музика. І тамада – Олімпіада відкрила весілля.

– Слово наддається молодожонам, – сказала вона.

– Шановні, гості. Кожен із вас був на моєму місці і кожен говорив те що і я зараз буду говорити – сказала Оксана. – Дорогі мої, мама і тато, спасибі вам за те, що ви мене народили, за те, що виростили і за те, що я вивчилася. Бажаю вам міцного здоров’я і довголіття.

– Шановний, Іван Антонович, слово надається тобі.

– Дорогі мої,мама і тато, спасибі вам за все те, що ви мені дали для життя та ще спасибі тільки за те, що ви мене народили. А тепер послухайте

ще, що я про вас написав, – сказав Іван Антонович і став читати такі вірші:

МАМО!

Спасибі тобі життєдайнице, Мамо!

За світ, що, мов промінь краси, йде чуттями…

Все те, що дала ти мені – не замало!

І все це в бутті я доводжу до тями.

У пісні твоїй, мов сповитий в пелюшці –

Шукаю життя босоногого соску, 

В словах, що порадила – трави цілющі, 

В напученні – мудрість шляхетного соку!

Спасибі тобі за пісні, за поради, 

За боже благання в герці життєвім, 

За біль і тривогу, за сум і за радість, 

За те, що ти й досі впливаєш суттєво!


ЕВОЛЮЦІЯ СЕЛА

І скільки б разів я не їздив провідать батьків, то село

Вже кожного разу для мене все гірше і гірше було.

Раніше на санях каталися діти у балку з гори.

Тоді був у балці глибокий ставок, а нині вже висох ставок

І зараз в селі вже нема золотої пори –

Це час еволюції взяв цю природу уже на замок.


ЗИМА

Природа засніжила майже під стріху…

Дорослим – на горе, а дітям – на втіху!

Знімаються двері засмученим татом, 

Гукає хазяїн сусідньої хати, 

Злетілись, неначе на поміч, ворони, 

Мов каркають чорними плямами крони…

Вилазить татусь на замет по драбині, 

Я всівся з лопатою в нього на спині…

У будці під снігом собака завила –

Про те, що жива ще вона заявила!

Розчистили сніг на подвір’ї до клуні, 

Гора, що над яром, мене, мов чаклує! 

Ще Сонце не встигло у сяйво одітись,  

А з неї на санках спускаються діти!

Долати стихію не легко дається…

Та я вже веселий і тато сміється!

Того може й кажуть: « Як би не нещастя, 

Тоді не було б у людини і щастя»!


СПАСИБІ, МАТУСЯ!

Ходив по Землі – як в міжзоряній ніші,  

Де доля селянська дитинство щадила…

Спасибі, матуся, тобі найріднішій,  

Що в долі селянській мене народила!

Я в місті крокую – воно найгарніше,  

Де площа стріча феєрверками дива…

Тут праця натхненна і друзі вірніші, 

Тут люба дружина і наша родина…

Іду по Землі – як в міжзоряній ніші, 

Де доля моя в сталеварах ходила…

Спасибі, матуся, – скажу я вірніше:  

Вже тільки за те, що мене народила!


ТОДІ

Давно вже батько хліб не крає, 

Лежать оладки лиш з макухи, 

А ще в зими не видно й краю, 

Та й на посів пшениці з кухоль…

Є на столі ховрах печений, –

Лежить, немов кабась, жирнючий...

... Жилось тоді й не так плачевно, 

Як нині на паях пріснючих!


ЧАС

Час тримає в очах колишнє:

Як есес, що в прищах, 

Взяв на мушку батьків у вишнях…

Як з чужого плеча, 

Я накинув шинелю сіру, 

Щоб помститись як слід –

Аж за Одер петляли звірі

Закривавлений слід…

Час залишив в очах відкритих

Поза гратами вій:

Як вставали живі за вбитих

Із окопів у бій!


ПОЛИН

В засніженім полі, мов лісом, полин стоїть, 

Його наламаю у в’язку — й до хати…

Він буде, як порох, в холодній плиті горіть —

Зварити вечерю надумала мати…

А я все ламаю, аж доки на сніг впаде

Весь залишок світла і темряви морок…

Отак і кінчався зимових канікул день —

Полинне життя прогоряло, мов порох!


СОН

Я бачу село уві сні:

Воно, як колись, — у тополях!

Дорога із них вибігала, 

Край нього звучали пісні —

Так юність верталася з поля…

І лунко, здіймаючи галас, 

Із греблі пірнала в ставок…

І, змивши напругу буденну, 

Ішла в сіновали спочинку…

А мати — у хаті в совок

Змітає пиляку щоденну

І каже: «Приїхав би, синку»!

ВІВЦІ

Коли виростав у селі, як підпасок, 

Знав мову тваринного кличу…

І зараз, мов з руна неначе, я пасмо

На прядці уяви посмичу

І скручую в стрічку прозоре минуле…

І бачу: обідають тато,  

І вівці жують у загоні…

А потім – вже тато неначе заснули, 

Бо треба в жару й подрімати

В тіснім курені, на ослоні…

Було це давно, а здається неначе

Минуле ще й нині буває –

В уяві моїй, мов насправді, і зряче, 

Немов наяву оживає!


БУЛО ДАВНО...

Було давно, а як згадаю, то ще й досі —

Земля пече, шпориш холодить ноги босі., .

Ішов до міста я, яким вві сні став марить, 

А над моїм селом збирались слізно хмари.

Стояла довго-довго мама край городу, 

А я в ріку життя вступав, не взнавши броду.

І познайомившись із робітничим класом.

Волів, щоб серце неньки в світі не погасло.

Давно було, а як згадаю, то ще й досі —

Земля пече, шпориш холодить ноги босі...

О, як я хочу знов вернутись в рідну хату., 

Як хочу, щоб стрічала край городу мати.


СТЕРНЯ

Щоб в ноги роззуті стерня не кололась, 

Мов лижник, я ковзав густими рядками –

До батька вели в степ, неначе полоззя.

Ще теплий сніданок стискав я руками, 

Йшов дим від комбайна. На дим я дививсь, 

Мов батько, він кликав до себе під кряжем гойдливим, 

Збирав колоски. Куріпок ловив...

...Ішов я стернею – лижнею до батька щасливим!

– Спасибі тобі, синок, за такі теплі вірші, – сказала Феодосія Іллівна.

– Спасибі, синок, що не забуваєш наші життєві історії і нагадуєш нам своїми душевними віршами, – сказав Антон Афанасієвич.

Музиканти стали співати такі пісні

ЛЮБЛЮ Я ТЕБЕ, УКРАЇНО

Люблю я тебе, Україно, 

За вічного рабства окови, 

За мову твою солов’їну, 

За мужність, за дух непокори!

Люблю за дніпрові пороги, 

За скіфські поля неозорі –

Де встали хрестами дороги, 

Що навіть їм заздрили зорі!

Люблю булаву і калину, 

Що створюють символ країни, 

Люблю, як вродливу дівчину, 

Незламну мою Україну!

Люблю за козацьку ту славу –

Січі незабутню перлину, 

Що волю нащадкам послала

В тяжку предковічну годину…

Люблю я тебе, Україно, 

Що рвеш диктатури окови, 

Що в мові твоїй солов’їній

Майдановий дух непокори!


ЛЮБЛЮ Я ТЕБЕ, УКРАЇНО

Слова Ндрія Асиленка Музика Ніни Гузанової


Dm B Dm Dm

 




Лю - блю я те-бе, У - кра - ї - но, за мо- ву тво-

B Dm Gm C Dm




ю со - ло - в`ї - ну. За віч - но - го раб-ства о - ко -  

Gm C A Приспів



ви. За му - жність, за дух не - по - ко - ри! Люб-

Dm B Dm B C



лю за дні - про - ві по - ро - ги, За скіф - ські по- ля

A Gm Eb Ab



не - о - зо - рі – де вста-ли хре - ста - ми до - ро - ги, 

Gm Am Dm



що на-віть їм за - здри-ли зо - рі.


Героям небесної Сотні

НЕБЕСНИЙ МАЙДАН

Вони полягли, як герої, 

В борні за країну Соборну!

Їх сила духовної зброї

З майдану звучала нескорно!

Не плачте, матуся і тато, 

І більше скорбіти не треба –

Злечу я у гості – до хати

Із сотнею хлопців із неба!

Синочка і доньку побачу, 

Почую нову Україну –

Від радості з ними поплачу

За мову її солов’їну!

Не плачте ви, батьку і мати, 

Пишайтесь, що ми тут, як зорі!

І будем завжди пильнувати –

Небесний майдан, – у дозорі!

Не плачте… саджайте калину, 

Як символ добра для нащадків –

Держави майбутню перлину, 

Щоб нищила зло безпощадно…

Вони полягли, як герої, 

Нащадки козацького рожу, 

Їх сила майданної зброї, 

Як щастя – служила народу!


Героям «Небесної Сотні» присвячується

НЕБЕСНИЙ МАЙДАН


Слова: Ндрія Асиленка Музика: Ніни Гузанової

Am F Am G Dm



Во-ни по - ля - гли як ге - ро - ї В бор - ні за кра- ї-

Am G Dm Am


ну со - бор - ну! Їх си-ла ду - хов - но -ї збро - ї

F Dm G



З Май - да - ну зву - ча - ла не - ско - рно... Не плач - те, 



ма - ту - ся і та - то, і біль - ше скор - бі - ти не


 

тре - ба – зле - чу я у гос - ті до ха - ти із сот-



не - ю хлоп - ців із не - ба!  

Закінчилися співи і почали танцювати.

Я, Микола Антонович, Віктор Олексійович й Іван Антонович танцзали Гопака.

Потім ми з дівчатами танцювали Вальс і Мазурку.

І коли закінчилася музика тамада – Олімпіада Якимівна надала мені слово.

– Шановні, гості, я теж поздоровляю свого ліпшого друга з такою урочисто-тріумфальною подією і бажаю тобі, Іван Антонович, вічної любові, міцного здоровя і довголіття, а в творчестві натхнення та наснаги писати прозові та поетичні твори про любов, яку ти зараз прочитаєш у віршах, будь ласка прочитай, – попросив я.

Іван Антонович відкрив блокнот і став читати такі вірші:

ЛЮБОВ – ЦЕ ЖИТТЯ

Пришла несподівано в душу любов, як узрів я тебе.

З цієї ж пори я чомусь перестав узнавати себе.

Я мріяти став про майбутнє кохання з тобою в житті.

Я став перебірчивим в справах щоденних в сучаснім бутті –

І став я конкретно вже думать як далі з тобою нам жить?

І стала любов повсякчасно із нами вже поруч ходить

Й давати завжди нам потрібні у справах поради, 

Щоб завжди булли ми охайні, кмітливі і раді!


ЛІТО ЛЮБОВІ

Любов завітала до нас і в серцях поселилась

І в нашім коханні вона, як і ми, веселилась, 

І мов на горишці вмостилась, як літо, 

Й пильнує із нього за флорою, як вартовий…

Уже й цвіркуни нам співають грайливим привітом, 

Й лежить на столі вже кавун, як живий.

Уже й відсміялися соняхи – зерна темніють, 

Й на чердаках вже голуб й голубка леліють…

…І ми із тобою в саду яблуневім гуляєм, 

І наша любов теж у наших серцях визріває!.

Почалися аплодисменти, а коли вони закінчились заграла музика і почалися танці. Це будо Танго.

І коли закінчилася музика тамада – Олімпіада Якимівна надала останнє слово жениху – Івану Антоновичу і невістці – Оксані Афанасіївні.

– Шановні, наші батьки, сестри, брати і друзі, дозвольте мені щиро подякувати вам за сприяння по проведенню нашого весілля, а Вам шановні, запрошені гості, щиро подякувати за Вашу веселу участь у цьому весіллі і побажати всім присутнім міцного здоровя і довголіття, а в справах:сімейних, душевних духовних, фахових і матеріальних щоденних гараздів та задоволення! – сказав Іван Антонович і, підійшовши до своєї родини: батьку – Антону Афанасійовичу, – хазяїну цього двора міцно потиснув руку і по-синівські обняв, а маму – Феодосію Іллівну теж по-синівські обняв і поцілував руку. – А тепер шановні будемо збиратися в дорогу.

Оксана теж підійшла до своїх батьків і, тепло подякувавши, теж по дочірньому обняла їх і поцілувала.

Так закінчилося весілля

Всі зібралися і посідали в машини. Нас проводжали родителі Івана Антоновича. Задеренчали двигуни машин і ми поїхали по довгій сільській вулиці. А проводжаючі – Антон Афанасійович та Феодосія Іллівна стояли і в слід нам махали їх леліяні руки.

28. 06. 20018; 12:45. – 09 12. 218; 09:45.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!