19.12.2018 21:53
Без обмежень
15 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

Кодована Доля

Повість в Ковче Вселеної Гл. 10

Село Ч. 7

Приїхавши в село до батьків Володимира Антоновича ми повечеряли, пішли на ставок і поставили вершу, положивши в неї макуху для приманки риби. Прийшли в хату і включили Інтернет. І пошукавши знайшли науково фантастичне оповідання «Міжпланетний зв`язок». Розповідалося про те, як один молодий вчений із планети Земля послався на науку біоніку і взяв за аналог павука. Павутиння – це технічна система, а її матерія складається із нейтронів кремнію, а сам павук – біологічна система. Її матерія складається із нейронів. Він на основі цього розробив прилад «Кремнійовиий шоломофон», який, одівши на голову забезпечує через кремнійове волосся перехід інформації – імпульсів від нейтронів ефіра до нейронів мозка людини і навпаки. І ув’язавши цей прилад з раніше ним розробленим електронно комп’ютерним устаткуванням по спеціалізованій комп’ютерній програмі вийшов по міжпланетному Інтернету на зв`язок з планетою «SS-433», і влюбився в інопланетянку. В тексті цього оповідання були такі любовні фрагменти: на екрані з’явилася в кольоровому зображенні Наташа.

– Наташо, я тут, – усміхаючись, сказав Григорій Сидорович.

– Я бачу тебе, любий, – сказала вона. – От тільки навіщо ти надів шоломофон? Скинь його. Твоя частка резервного мозку сама сприйме все те, що відбуватиметься в нашому спілкуванні.

Григорій Сидорович тут же зняв шоломофон, і від цього зображення Наташі аж ніяк не змінилося. Він сприймав її так, наче зараз сидить і дивиться домашній телевізор і бачить перед собою на екрані дівчину, яка живе зовсім недалеко.

– Дійсно. Ти така ж красива. Дуже хочу, моя ненаглядна чародійко, обняти тебе і поцілувати, – сказав він.

– Наші бажання одинакові, – сказала Наташа, – але спочатку послухай, як нам це треба зробити разом. Наш зір та органи чуття – це надзвичайного роду матерія, яка передається і сприймається так само, як і матерії: звук, світло та колір. Вони у наших органах чуття викликають відповідні подразники, які призначені відповідно для кожного органу чуття. Коли дивимося один одному в очі, то вони в цей час передають і сприймають матерію нашого зору. Саме зір є транспортною матерією і несе в собі подразники нашого бажання. А ці подразники, принесені зором, сприймаються відповідними органами чуття і викликають відповідні емоції нашого бажання. Такі емоції передаються нашими органами почуття в уяву. В нашій уяві резервна частка мозку ці бажання перевтілює в істину і повертає в органи почуття – для сприйняття натурального відчуття істини. Функції відчуття істини виконує резервна частина нашого мозку. Треба тільки побажати і, ввімкнувши біосистему комп’ютерного устаткування, її використати так, як використовуєш телецентр. Зрозумів, мій любий?

– Зрозумів, – сказав Григорій Сидорович. і став відчувати дії Наташі.

Відчув дотик ніжних рук, якими вона обняла його. Цей дотик наче влив у нього тепло, і воно розлилося по всьому тілу. Смачний поцілунок Наташі оп’янив його почуття, і він став її цілувати і голубити, потім повів на диван для гостей.

– Сідай, будь ласка, моя суджена, моя люба, – сказав їй і сам сів по-руч, обняв її і став цілувати.

– Бачиш, мій любий, це – не сон, а результат дії наших біотехнічних систем та резервних частин нашого мозку. Я сиджу в робочому кріслі біотехнічної системи на своїй планеті і водночас – на твоєму дивані у твоїх обіймах зі смачними поцілунками, – сказала Наташа і вимкнула устаткування.

Григорій Сидорович наче прокинувся і, подивившись на те місце, де він посадив на дивані Наташу, знову ввімкнув своє устаткування і в нього з’явилося бажання бачити Наташу у своїх обіймах.

Засвітився екран. Перед ним сиділа Наташа. Зустріла його своїм теплим зором, чекаючи на його подальші дії. Григорій Сидорович сидів, як заворожений, дивлячись в її очі.

– Ти чому пішла від мене? – стурбовано запитав Григорій Сидорович.

– Не хвилюйся, мій любий. Я захотіла, щоб ти прийшов до мене в гості і накривала на стіл. Адже в тебе на столі все є, а в мене не було.

Після того, як знову було ввімкнено устаткування і знову з’явилося обопільне бажання продовжити спілкування, Григорій Сидорович і Наташа, цілуючись, сиділи на дивані. Перерви в їх спілкуванні ніби й не було.

– Ти кажеш, Наташо, що це – не сон. Але у мене після того, як ти вимкнула своє устаткування, було таке враження, що все схоже на справжній сон, з якого я ще й досі не можу вийти, – сказав Григорій Сидорович.

– Сон чи не сон? Але ж все це було, і ми обоє по суті його відчували, як істину.

– Це дійсно так, – підтвердив Григорій Сидорович, не випускаючи Наташу зі своїх обіймів. – Але, що ж це за кохання, коли доводиться нам завжди зустрічатися тільки за комп’ютерним устаткуванням? – бідкався він.

– А ти що, не зможеш виділити часу на кохання? – запитала Наташа. – Невже у вас тільки те й роблять, що кохаються? І весь час на думці тільки одне бажання: кохатися? Звикнеш. А тепер я тебе вже запрошую до себе в гості, – сказала Наташа і, взявши його за руку, повела до себе.

Не відпускаючи руки, дивлячись в очі і бажаючи, щоб він побачив, де вона живе, Наташа завела його в залу. Це була невелика кімната, в якій стояв посередині круглий стіл. На столі були живі ромашки – символ любові. Шафа для одягу стояла навпроти книжкової шафи. Обабіч них стояли два крісла, притулені до дивана, який розташовано під вікном.

– У тебе гарно, затишно, – помітив Григорій Сидорович.

– Отак я живу, – сказала Наташа і, сівши на диван, запросила Івана сісти поруч. Обняла його, стала цілувати.

Націлувавшись, вони піднялися з дивана. Наташа повела його на кухню. Це було зовсім невеличке приміщення. Стояла газова плита, коло неї – посудомийня. А ще – стіл та два стільці. Під стіною, біля входу, стояв холодильник.

– Зараз будемо вечеряти, – сказала Наташа і повела гостя на кухню, де був накритий стіл.

Потім вона взяла зі столу пляшку вина «Долина Козоро» і віддала . Григорію Сидоровичу. Поставила дві чарки, і вони сіли за стіл. Кавалер відкоркував пляшку і наповнив вином дві чарки кольору індиго.

– Сьогодні, моя наречена, ми будемо пити за нас із тобою. За наше кохання, – сказав Григорій Сидорович, не відриваючи погляду від плеса голубих очей Наташі, від трояндових пелюсток її уст.

Григорій Сидорович встав, підійшов до неї, і вони, поцілувавшись, випили на брудершафт.

– Ти згоден одружитися зі мною? – запитала Наташа, сяючи від почутих слів, сказаних Григорієм Сидоровичем.

– Згоден. А чого розтягувати час, наче гумку? Поїхали зараз у загс, – запропонував він.

– Уже пізно. І їхати нам нікуди не треба. Ми зараз дамо заяву до загсу, який знаходиться в міжпланетному Інтернеті. Нас там зареєструють і видадуть посвідчення про наше одруження, – повідомила Наташа.

Вони написали заяви і по факсу передали в міжпланетний Інтернет.

Через декілька хвилин отримали відповідь. Така ж сама відповідь прийшла і на планету Земля Григорію Сидоровичу на факс його устаткування. Спочатку прийшов лист поздоровлення з такою важливою подією, яка ліквідувала безкінечну відстань для закоханих і поріднила їх палкою любов’ю. Потім прийшло посвідчення з кольоровою печаткою. Наташа віддрукувала їх на принтері і зняла на ксероксі копію посвідчення.

– От що значить біотехнічне комп’ютерне устаткування разом із резервною частиною мозка людини, – радісно промовив Григорій Сидорович і, обнявши Наташу, втілив у поцілунки свої почуття.

Так вони вдвох скромно святкували своє весілля. Була уже оди-надцята година ночі.

– Ну, що, мій любий чоловіче, пішли до тебе дому, бо ти сам заблудишся, – пожартувала Наташа і вимкнула зв`язок.

Отямившись Григорій Сидорович знову увімкнув устаткування і почув голос Наташі, який знову ніби розбудив його від цієї глибокої сплячки.

– Віддрукуй, Гриша, на принтері посвідчення про наше одруження і лягай спати, – порадила йому Наташа. – Смачно тебе цілую та обіймаю. На добраніч.

Далі по Інтернету ми знайшли наукове оповідання «Місць і людина» в якім теж були такі цікаві фрагменти за таким текстом: «Коли наступає повномісяччя ум погано справляється із задачами, які потребують глибокого абстрагування, або відрива від земних реалій, що суб’єктивно відчувається як «засвічування», «забування». Енергетичні піки и спади в дні повномісяччя здатні вироблять хімічеські матеріали, визиваючі в людині або пригнічений стан, або безпричинну ейфорію. Статистика нещасних случаїв фіксує іменно ці місячні впливи, ведучі до дорожньо-транспортних катастроф, злочинів, піки яких відмічаються в повномісяччя і новомісяччя.

За декілька днів до астрологічного новомісяччя людина відчуває підвищену нервозність, збудження, агресивність, конфліктність, через мірне горіння бажання. До людини приходять незрозумілі помисли і бажання їх щойно реалізувати, після чого вона попадає в неприємні історії. Ененергетичні піки і спади в дні повномісяччя і новомісяччя оказують значимий вплив на окружаючий людину мир, особливо на мікроорганізми, які знаходяться в людині. Ці мікроорганізми здібні вироблять хімічну речовину, визиваючу в людині або пригнічений стан, або безпричинну ейфорію.

– І це все відбувається в ефірі, як в матеріально-атомному тілі, – сказав я. – Іван Антонович, а пам’ятаєш, що ти говорив, що напишеш вірш про сім тіл, які існують у Вселеній?.

– Написав, і коли прийдемо на ставок я вам прочитаю, – відповів Іван Антонович.

Ми вимкнули ноутбук і пішли в садок і на матрацах, які ми привезли із собою для купання в ставку, полягали спати.

Вранці я з Володимиром Антоновичем пішли на ставок і витягли вершу з рибою. Я взяв рибу, а Володимир Антонович взяв вершу і ми пішли додому.

Дівчата стали чистити рибу а я з Іваном Антоновичем рубали дрова.

Пожаривши рибу ми поснідали і зробили все, що було нам сказано: викопали картоплю, буряк і морковку, взяли матраци та обід із собою і пішли на ставок.

Поплававши ми пішли загорати на матрацах.

– От тепер слухайте – запропонував Іван Антонович і, взявши в сумочці свій записний блокнот став читати:

СЕМИТІЛА ЛЮДИНА

1.

У тілі Вселеної завжди існує сім тіл –

Це тіло фізичне* у тому числі у людини.

Вони є постійні в людському житті –

Й завжди у пригоді людині стають щогодини.

Це тіло ефірне**, яке є ведучим людей –

В бутті закликає суспільство до кращих ідей!

Воно у людському житті доленосний є клад…

Ефір у Вселеній – це, мов інформації, склад

Із складу береться у розум людини лиш суть –

Йому інформацію атоми в мозок несуть!

Як дзеркало тіло ефірне в нім вся інформація –

Відбиток любої планети і різної нації!

В ефірному дзеркалі й нам захотілось, 

Кохатись й своє теж залишити тіло.

І ми на природу пішли покохатись, 

Щоб там цілуватись в садочку близь хати…

Під вишнею ми полягали на травку, 

Й коли ти цілунок мені дарувала

По тілу пішли почуття, як муравки –

То наша душа в почуттях вирувала

Й, неначе на крилах, звелася в ефір –

Ефірний відбиток вже рухав зефір.

2.

А тіло астральне*** відчуло душі почуття –

І ми теж відчули у Сіті всі метаморфози, 

Які при житті супроводжують наше буття.

Й збагнула душа життєносні ефірні прогнози, 

Й відчуло у нас почуття любові добро

І серце погнало по тілу закохану кров!

Й колись хтось в ефірі і нашу любов розпізнає, 

Яка із душею була і в ментальному**** тілі, 

Що розум у мозок людини завжди посилає

Це тіло і розум ведуть вже людину до цілі.

3.

Як в тіло ментальне вогненне***** втручається тіло, 

То муза приходить у розум і він доручає

Людині всі справи творити натхненно й уміло

Й коли у людини енергії не вистачає, 

У тіло вогненне втручається тіло будхічне******

То розум перейде тоді на енергобіоз*

І збудеться в тілі ментальнім ефірний прогноз, 

А в тілі вогненнім відчує душа щось магічне!

4

Як що ж в душі поселяється й тіло атмічне, *******

То сила духовна з астрального йде почуттями

Тоді і людина придбає життя вже повічне

Й замріяні справи завжди доведуться до тями!

5.

Під вишнею в нашому мозку ятрилася мрія про це –

Як в нашім фізичному тілі існують матерії ці

І в нас невідомий нечутно ведуть життєдайний процес, 

Його нам не чути й не видно, його не втримаєш в руці

6.

Й коли у людини вже визріє мозку частина резервна

І тіло будхічне й атмічне отримають крила духовні, 

І навіть якщо у Вселеній людина не взріє їх зовні, 

То розум всерівно з ефіру збере інформації зерна!


Фізичне* тіло – це планети і тіло людини. Енергобіоз – ефірна духовна енергія.

Ефірне** тіло – в ефірі в атомній формі відбивається і зберігається всяка інформація з незапамятних часів і відображається як у дзеркалі і дає людині цю інформацію.

Астральне*** тіло – фізичному дає почуття

Ментальне**** тіло – мозку дає розум

Вогненне***** тіло – мозку дає осяяння, а душі почуття в тому числі і почуття любові.

Будхічне****** тіло – дає людині духовну енергію

Атмічне******* тіло – дає людині духовну силу


– Гарний вірш. В тебе, Іван Антонович, там ще ж є, то почитай, – попросив я.

Іван Антонович став читати такі вірші:

ГОЛОС ТАТА

На цвинтарі ліс вже фруктовий росте самочинно –

В нім тато, неначе лісничий в могилі, як в хаті, поспати вмостився, –

На краю могили його вже плід грущі дзьобає шпачина

І сонячний зайчик стрибає із гілки на гілку, немов заблудився –

Він сонячний промінь на листячко крони повісив!

Окличний і дивний, мов голос, почувся в цім лісі –

Це листям озвався вже тато з високої крони, –

Як свідок, окличний цей голос почула й ворона!

Ця груша, аж в тата пустила глибоке коріння

І соком, як кров’ю, насичує плоду насіння…

…Мене вже окличний цей голос узяв за живе –

Мій тато у кожнім листочку на кроні живе!


МАМИНА ДОЛЯ

У мами був тато і мама. Вона із сестрою поїхала в місто.

Та якось так сталось – сестра на базарі її загубила.

Й вона, заблудившись у цьому базарі ридаючи довго блудила.

Й один чоловік догадався – ридала дитина, – він був піаністом.

Ходила, блудила і в серці у неї відбувся, немов землетрус.

А потім сестричка шукала її, а вона теж шукала сестру

Із цим чоловіком. Як чуйна людина – повів він її в інтернат, –

Ходив він до неї, гостинці носив і був їй неначе, як брат!

І виросла мама – любовний у неї пройшов землетрус – народила

Мене і жила, як та блискавка, з татом – він грім був у мами!

Й щасливо із татом жила і забула про горе коли заблудила.

І стали вони вже блукати лиш еволюційними шляхами –

Жили на Землі і ще блискала мама і тато гримів так, як треба –

А зараз вже блискає мама і тато із нею гримить аж у небі!


В ТУМАННІЙ УЯВІ

Щоденно в уяві я згадую рідне село

І бачу в нім всіх, але бачу неначе в тумані.

Хоч бачив село я давно, як живе ще було, 

А нині я бачу його як в солодкій омані…

І бачу у мріях знайомих і друзів з села, 

Яких вже без їхньої згоди зла хмара взяла…

…Мене одного у цім віті Земля ще тримає

І в небо до злючої хмари з життя не пускає.


ПОЛЕ ЛЮБОВІ

Проснулося поле у тиші ранковій й пшеничним колоссям шумить

Цей шум про любов агрономші й любов комбайнера в серцях їх бурлить –

Любов їх пустила пшеничне коріння і в полі кохання росте!

І дивиться небо на них й очима ромашок дивиться степ, 

І жайвір над ними повис, і складає лібрето, і пісню співає –

Щасливі обоє, – бо кращого поля ніж поле любові немає!


ВЕЛИКА ЛЮБОВ

На море з тобою прийшли ми, прокинувшись вранці, 

І плаваєм в морі удвох на одному матраці:

На хвилях одні ми, лиш чаєчки над головами

Та небо бездонне із хмарами висне над нами, 

Ще з нами й любов, як те небо, бездонна й не тлінна –

Для неї і море мілке й океан по коліна!


КОХАННЯ

Зелену постелю трави лугової

Зіркова габа на всю ніч застелила!

Нас Місяць стеріг – з тятивою, як воїн, 

А ніч нас своєю фатою накрила!

І радість, і біль попросились до хати –

Вони, як дві подруги – в душах сусіди!

То плакала радість, то болем сміялась –

Не встигли за ними хоча б подрімати!

Але в нас на них вже немає обіди, –

Бо душі й серця почуттями буяли!...

…Так швидко скінчились нічні ритуали:

І радість, і біль сперечалися лунко;

Зелену постелю зірки прибирали;

А Місяць – збирав у траві поцілунки!

ДВЕРІ ЛЮБОВІ

Ми вдвох загораєм на пляжі й любуємось нашим загаром.

Для мене ти квітка весняна і пахнеш нектаром.

Як лебідь з лебідкою плаваєм вдвох ми у нашім коханні –

Злилися любов’ю у нас почуття, як вода в океані.

Для іншої ж жінки мої почуття під замочком закриті, 

Бо двері моєї любові лиш тільки для тебе відкриті!


МАРТЕН ЖИТТЯ

Лежить комсомольський білет і партійний лежить, 

Як пам`ять про владу колишню й Радянський Союз…

…Нема піонерів, нема комсомольців, нема й комуністів, 

Лише олігархів партійне сектантство й нещастям сніжить, 

Хотять щоб співали лиш їм солов’ї у клейнодовім лузі

Щоб кільця й браслети носить, золоті і й золотисте намисто.

Проснись, Україно, й духовний мартен побудуй, 

Щоб вітер добра на державу розкрадену дув, 

Щоб наше огидне буття у цім Світі навіки поліпшить, 

Щоб владу сучасну із златом у нім переплавить на іншу.


ПЕРЕБУДОВА ТРЬОХ ПАЛЬЦІВ

В державу прийшла незалежна судьба України:

Нові збудувались квартали, геть зникли руїни!

…Знайшовся правитель, що видумав перебудову, 

Яка і понині у варварство лине чудово –

Нам влада з трьох пальців з кишені фігуру підносе, 

Собі ж у кишені клейноди лиш пхне в нас під носом.


ПРОРОЧЕСТВО – НОСТРАДАМУСА

Французька свята революція, перша і друга

Війна світова та ще Наполеона поразка, 

Та перебудова і інша духовна наруга –

У цих напророчених датах зійшлася розв’язка.

Пророк – шифрувальник правдиво-життєвої суті, –

Це здібність, що передбачає майбутні всі дії

І астрономічне знання про початок події, 

Що дійсно ідуть по наміченім Світом маршруті.


ВСЕ ДАЄ ВИЩИЙ РОЗУМ

Була вже осіння пора я додому вертався із школи

Іду я по вулиці й бачу підкова лежить –

Живу я у місті з дитинства, та коней не бачив ніколи…

…І враз появилось осяяння, а з ним і наснага, –

І вірші почав я писать, як людині прожить

В сучаснім бутті без підказки Вищого Розума –

Чи ж прийде до когось із нас революційна відвага

Щоб знищить у владі сучасній діяння безума?

І стали у віршах буденні слова як святкові –

І я став її розглядати, а може видіння було

У мене від Вищого розума й мені наснагу дало?!

Був вдячний я, – Вищому Розуму й щастя підкові!

Й прийшовши додому став вірш я писати про нього й підкову

Й подякував ще раз його, бо мені він дав долю святкову!


СЛОВО ВИЩОГО РОЗУМА – ДОРОГА

Є Вищого Розума слово – світильник тепла для моєї ноги, –

Це Вищого Розума світло і шлях пізнавальний моєї дороги!

Цей Розум і цім Світі утвердив маршрут на мої доленосні шаги –

Нехай пізнають у ходьбі всі життєві шляхи доленосячі ноги!

Я вже положив назавжди все життя лиш на Вищого Розума – Бога

Хай ці доледайні слова в ціль ведуть, мов моя життєносна дорога!

В житті я чекаю від Вищого Розума слова – це слово мій щит!

В бутті щоденнім від Вищого Розума слово – це істини суть

В Долі моїй повсякденній з твоїми словами крокую я в ритм

Й завжди вони по щасливій дорозі до цілі мене доведуть!


НА ВОДІ І НА СУШІ

Неділя була. І вже Сонечко щедро світило

Й побачитись щиро з тобою нам теж пощастило:

На березі моря зустрілися ми із тобою –

Нас в море обох затягнула хвиля прибою

Ми в морі за руки схватилися кріпко обоє –

І в наших серцях покотилися хвилі любові!

Отак на воді ми з тобою любов, розпізнавши –

З тих пір вже на суші лиш ходем за руки, узявшись!

Й виховуєм сина і доцю й працюємо разом

І нами керують лиш наша любов і наш розум!


– Гарні вірші. Особливо про владу. І показує нам перебудову із трьох пальців, як у вірші. Зібралися в ній Януковичі. Давно вже треба цю владу знищить не тільки у віршах, а і наяву, – сказав Володимир Антонович.

– Хороші вірші. Особливо вірш «Пророчество – Нострадамуса» мені сподобався. Він пророчий, а тепер давайте покупаємось, – сказав я.

– Хороші вірші. Мені сподобалися вірші про любов. Особливо вірші «Двері любові» і «Велика Любов», – сказала Олімпіада Якимівна.

– І мені теж сподобалися ці вірші, – сказала Органа.

– Гарні віші. Особливо вірші «Двері любові», – сказала Оксана.

– Може пообідаємо? – запропонував Володимир Антонович.

Всі погодилися і стали готувати обід. Дівчата розложили у капронові блюдечка рибу, а хлопці поналивали у капронові чашечки молоко.

І побажавши смачного вони стали їсти і мовчки пообідали.

– Іван Антонович, прочитай нам ще вірші, – попросила Органа.

Іван Антонович став читати такі вірші:

СУДЬБА ЛЮБОВІ

Любов – це духовно-тілесна істота

І вселена в кожну на Світі людину.

У неї в житті, як в людини забота

Зробить для кохання хорошу годину:

В людей підіймати їм настрій святково –

Вони, щоб знаходили щастя підкову, 

Вести під гіпнозом людину у шлюб, як на бал –

Така благодійно-духовна в любові судьба!


ДВА КАМІНА

В камін підкидаєм дрова ми з тобою –

Їсть смачно вогонь у каміні дрова, 

Й показує нам язичок теплоти…

…І в нашім з тобою каміні любові

Горять почуттями кохання слова –

В них чуєм любові жар й жар красоти.

Такі у житті два існують каміна, 

А в них теплота і тотожна й незмінна!


ПОЕЗІЯ СЕРЦЯ

Любима, до серця твого доторкнувсь .я думками

І чую, що б’ється воно в поетичному ритмі

Й замріяну думку мою вмить римує з своєю.

Воно, мов мене обнімає твоїми руками, 

Й цілунки медові всі теж відбуваються зримі.

І сяйно, як Сонечко, світить снагою твоєю.

Всі дії його я читаю неначе поему, 

Що пише про наше життя повсякденно роками, 

І так як і я теж не знає душевного щему –

Щасливе. Й ніколи не буде сердешним із нами!


ЧАРИ ПОЕЗІЇ

Сидить. чародійна дружина в чаклуючій позі –

В лещата любові своєї мене узяла.

І я теж сиджу на своїм поетичному возі, 

І, взявши вражаюче слово й з натхненням улад

Я з любові образ поезій художніх малюю, 

І роздумів дар їй даю, як цвіточний букет, 

І сам у цей час від любові її я кайфую –

Немов прориваюсь крізь наш чародійний пікет!


ДАРУНКИ СКРИНІ ДУШІ

Зайшли ми в дубраву, щоб спів соловейка послухать:

Ми сіли на травку й, обнявшись, настроїли вуха.

Ця пісня була про любов й ним озвучена лунко.

В обіймах були поцілунки у нас, як дарунки!

…Дарунки любові я в скрині душі зберігаю:

Вони вивергають чаруючу магму любові –

Приносять озвучене щастя у кожному нашому слові

Тобі лиш, кохана, бо крашу за тебе, я іншої жінки не знаю!, 


КОЛИ ПРИХОДИТЬ ЛЮБОВ

Є тяжіння Землі, є й тяжіння любові.

В них єдина мета – притягати до себе.

Так існують вони споконвіку обоє, 

Бо у них закодована в цьому потреба…

Однойменні електромагнітні заряди, 

Притягнувши любов’ю нас в єдине з’єднали.

У весняній діброві сиділи ми рядом

І в цілунках ми нашу любов відчували…

…І коли магнетизма заряди в людей

Одинакову мають полярність наука

Назива це – «психічна енергія», – з тіла іде

Від людини людині й, як серце, в них стука, 

Й викликає приємність палку у обох, 

Й лиш тоді до людини приходить любов!


НАУКОВИЙ ПЛУГ ЕВОЛЮЦІЇ

У мрійливий свій плуг я науку запріг, 

Щоб космічного поля з орать цілину

І засіяти поле зерном науковим, 

Та зібрать урожай відкриття при Зорі, 

Щоб прийдешнього дня розпізнать далину

І узріти у ній еволюцій обнови, 

Що створять Україну нову – незалежну!

І відтворять в суспільстві шляхи промислові –

Безробіття не буде, і знов не обмежно

Запрацює людина там, де й працювала…

І ловлю я себе на пророчому слові, 

Шо в майбутньому буде все так, як належно.

Я людині скажу, щоб вона про це знала.

Підприємства малі розквітнуть в обнові

І скажу я пророче про це всім на диво –

Науковий цей плуг виоре все неправдиве!


– Всі вірші сподобалися. Особливо запав у душу вірш: «Дарунки скрині душі», – сказала Органа.

– Теж всі вірші сподобалися. Дуже сподобався вірш: «Поезія серця», – сказала Оксана.

– Хороші вірші. Особливо сподобався вірш: «Науковий плуг еволюції» тільки б, щоб пророчі слова цього вірша збулися, – сказав Володимир Антонович.

– Всі вірні хороші – образні. Особливо сподобався образ: «Два каміна», – сказала Олімпіада Якимівна.

– Також всі вірші сподобалися. Особливо сподобався вірш: «Коли приходить любов», бо Він написаний з наукової точки зору», – сказав я. А тепер, Іван Антонович, скажи ти думаєш написати прозовий твір про ваш з Оксаною роман, кий закінчується вашим одруженням?

– Думаю, – відповів Іван Антонович.

– А коли я прийду на ваше весілля? – запитав я.

– Через слідуючий вихідний після захисту моєї дисертації на ступінь доктора медичних наук і тоді ми вас всіх запросимо на наше весілля, – відповіла Оксана.

– Іван Антонович, це правда? – перепитав я.

– Правда, – відповів радісно Іван Антонович, дивлячись на Оксану. – Ти ж, Микола Антонович, будеш у мене свідчим – ти ж мій ліпший друг. А Олімпіада Якимівна буде свідчою у Ксюші. Я заїду на своїй машині за вами і ми поїдемо спочатку в церкву. Там нас з Органою обвінчають і потім поїдемо в загс із загса поїдемо в село до моїх батьків, – додав Іван Антонович

– Ти, Олімпіада, з Володимиром можеш на своїй машині на дев’ять годин ранка прихати в церкву? – запитала Оксана.

– Обов’язково приїдемо, – відповіла Олімпіада Якимівна.

– А ти, Органа, з Миколою на своїй зможете приїхати? – запитала Оксана.

– Ми теж приїдемо, – відповіла Органа.

– Поздоровляю вас, – сказав я і потиснув їм руку. – І після мене їм всі потиснули руку.

– А тепер ходімо купатися запропонував Володимир Антонович.

Непомітно час спливав, як вода. Сонце закотилося за обрій Землі.

– Підемо додому, та раньше полягаємо спати, щоб Сонце не пекло коли завтра зранку почнемо ламати качани кукурудзи, а потім будемо їх чистити та лузати, – запропонував Володимир Антонович.

Прийшовши додому ми повечеряли і полягали спати.

Ніч кожному придала спокій, бадьорість та силу.

Ми проснулися, поснідали і пішли ламати качани кукурудзи.

Ми мовчки ламали качани і зносили їх в кучу край бадилля кукурудзи. А потім посідали біля кучі качанів і стали з них обривати листя, а коли обчистили качани, почали з них лузати зерна в чували, а коли вже було пів чувала зерна по черзі то я, то Іван Антонович, то Володимир Антонович носили у двір зерно і висипали на ковдри для його просушки. І так до обіда ми впоралися з цією задачею.

Коли ми пообідали, то стали обговорювати Долю холостяка – Івана Антоновича.

– А де ти, Іван Антонович, з Оксаною будеш справляти весілля? – запитав я.

– Я вже розмовляв з татом. І він вже приготувався до весілля, яке ми будемо справляти в моєму селі, – відповів Іван Антонович.

– А де ти візьмеш музику? – запитав Володимир Антонович.

– Тато домовився з головою колхоза і він виділить нам із клуба баяніста, бубоніста і двох солістів, – відповів Іван Антонович. – Коли ми будемо готові до весілля я вас всіх заздалегідь повідомлю, – сказав Іван Антонович.

– Ти, Іван Антонович, прочитай нам вірші, як кажуть люди, на доріжку, та поїдемо додому, – попросила Органа.

Іван Антонович став читати такі вірші:

ЛЮБОВ – БУКЕТ НАСОЛОД

Ти квітів нарвав у чарівний букет –

Своїй ненаглядній коханій приніс…

В букет ти вложив почуття, як в пакет –

Неначе ти клумбу любові відніс

Любов, як завжди, попадає у ціль –

З любов’ю роки розцвітає народ!

Любов – не єдина є квітка в руці, -

Любов – це любовний букет насолод!


РОМАНТИЧНИЙ ПОКЛИК ВЕСНИ

Всіх кличе Весна в романтичні прогулки:

В брунькові ліса, шо скоро одягнуться в листя зелене, 

Де дятл – лісовий санітар видзьобує гулко

Вредителів ліса, й людині пророчить Кукушка на клені, 

На соснових вершинах паруються птахи, 

Де голуб й голубка воркують на дахі, 

Де хмари, як вівці, пасуться у небі, 

Де пролісок виліз із травки і очі розплющив на ряску, 

Де в річці з лебідкою плаває лебідь –

Вони обнімаються шийками й смачно цілує їх ласка!

…Там всіх обворожить любов, як весна, 

Бо їхня любов як Весна чарівна!

ЛЮБОВІ ЗАМОК

Нам ключик кохання відкрив наш любовний замок, 

І ми у обіймах палких почали цілуватись!

І враз почуття мов проснулись й пішли ми в танок –

Нас гріло тепло і ми стали його відчувати!

Закінчились танці, душевний порив теж замовк…

…Й ми знову з тобою любов узяли на замок, 

Бо наша любв для всіх інших не буде доступна в житті –

Не зможе відкрити любові замок той, хто й дуже хотів!


СЕКРЕТИ ЛЮБОВІ

Любов, як людина, й теж має любовні секрети.

Не каже вона людині чого поселяється в неї, ?

Й чому, як і думка, теж втілилась в мозок людини7

А мовчки, принісши до неї любові букети

Літає із розумом в парі в її апогеї, 

Й не каже чому ще й до іншого розума лине?


ЕМОЦІЇ ЛЮБОВІ

В нас котяться в серці емоції громом любові

І в тебе вона, як та блискавка, блима в душі.

І ми з тобою, як в небі дві хмарки, що поруч пливуть

Шукаєм притулок у кожному нашому слові.

А грім витанцьовує в сері, як гарний рушій.

Й указує нам він в палкому коханні наш путь!


ПЛАВЦІ ЛЮБОВІ

Як шлюбна та хвиля, любов нас гойдає

Й пливем ми у річці любові у далі!

Ти в нашім коханні плавчиха любові, 

А я у любові кохання плавець.

Як би не любов то ми – мертві обоє:

Вдова – ти, а я – твій вдовець.


ЦАРИЦЯ ЛЮБОВІ

У нашій любові цікаве й щасливе начало –

Нас в церкві, як піп, чародійна любов обвінчала, 

Ми пара в любові: я – тебе, ти мене любиш!

Корону ж вінчальну оділи на тебе у шлюбі.

Й тоді ми вже нашу любов заключили у бронь –

Я в нашім коханні, став наче любовний твій трон, 

І Теж залюбки, як король, примостився на троні, 

А ти на цім троні сидиш, як цариця любові, в короні!


НА СПОВІДІ В ЛЮБОВІ

Любов, ми тобі вже звітуєм на мові любові:

В житті, ти, як компасна стрілка, нам вірно показуєш путь, 

Й те, що ти нам говорила ми зробить готові, 

Бо наші думки із твоїми, як завжди, у ногу ідуть!

Любов, ти й погоду кохання нам теж пророчиш …

...Й те, що пропонують очі твої бірюзові

І нам на любовному блюдці твоїм несуть

У нашім коханні готові зробить охоче!


ДВА ПОЛЯ

Ми в нашім бутті обробляєм два поля: любовне й аграрне, 

У нас є знаряддя для цього – це наші слова: працьовиті і гарні.

Слова, як насіння із квітів, посіяли ми в паперовому полі, 

Щоб вдало росли й розцвітали, як квітка, в своїй флорофіловій Долі, 

А щирі любовні слова посадили на полі любові, 

Щоб ми плодоносні були у коханні й щасливі обоє!


ДАРЕМНІ МРІЇ

Коли ж в Україні наступить покращання Долі людської, 

Щоб люди жили в ній щасливі й були всі у мирнім покої?

У владі нема еволюціонера такого, як Ленін, 

Щоб вміло поставити все на місця, як було в Союзі, 

Бо зараз вони від грошей дурманіють в фінансовім плені, 

А люди всії України живуть у полоні ілюзій…

Бо ділять державні правителі владу, як хліба шматок, 

І цінним папером – грішми лиш свої набивають кармани

У банках чужих. Та ще грають за гроші державні в лото.

І по телебаченню всіх обіцянками щедро дурманять.

Й живуть українці лиш в мріях, які йдуть все далі і далі…

…Та мабуть вже досить крутити мрійливі педалі

І так терпеливо і довго нам бути в життєвому плені –

Прийшла та пора, щоб нам діяти так, як в сімнадцятім Ленін!


МОЯ УКРАХНА

З пісень начинається щедрих земель Україна, 

Й кінчається ними в полях колосистих країни –

Де жайвір у небі співає над пшеницею в полі, 

Де Долю людині кукушка кує на тополі

А нині чому, Україно, у тебе сплюндрована Доля? –

Не чути про тебе в садах тих пісень солов’їних, 

Існуєш тепер, як заброшена часом порожня стодола.

Це ж що? – немає пісень й нема України?

Та хоч я і бачу тебе в не просвітній ганебній імлі

Всерівно тебе я люблю, бо я виріс на рідній землі!


– Вірші всі, як один, кмітливі і вражають своїми образами. Прослухавши вірш «Цариця любові» я навіть помацала рукою голову, чи немає корони, бо я себе уявляла на весіллі царицею любові, – сказала Оксана.

– Вірші про любов гарні вражають, та мене зачепив за живе вірш «Даремні мрії». Дійсно прийшла та пора, що нам треба діяти так, як в сімнадцятім Ленін. Але на великий жаль у сучасній владі немає такого правителя, як Ленін, – сказав Володимир Антонович.

– Вірші гарні. Мені сподобався вірш «Два поля». Великий буттєвий образ, – сказала Олімпіада Якимівна.

– Мене повеселили всі вірші, окрім вірша «Даремні мрії». Особливо вірш «Романтичній поклик весни» – він дуже лагідний і веселий, – сказала Органа.

– Всі вірші гарні. А вірш «Плавці любові» він дуже круто сказав про любов і викликав у мене філософський роздум про роль любові у бутті, – сказав я.

– А тепер шановні давайте упакуємо свої сумки та підемо на вокзал і поїдемо додому, – сказав Володимир Антонович.

Коли ми упакували сумки до нас підійшли тато і мама Володимира Антоновича і подякували за поміч. Ми попрощалися і пішли на вокзал, купили квитки і поїхали додому.

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі:

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «На ковчезі очікування Ч. 8 (Повіст на ковче вселеної гл. 10) / Кодопана Доля | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Захист дисертації Ч. 6 Б (Вовість на ковче вселеної гл. 10) / Кодована Доля | Василенко Андрій Антонович».


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо