Кодована Доля
Повість в Ковче Вселеної Гл. 10Село Ч. 7
Приїхавши в село до батьків Володимира Антоновича ми повечеряли, пішли на ставок і поставили вершу, положивши в неї макуху для приманки риби. Прийшли в хату і включили Інтернет. І пошукавши знайшли науково фантастичне оповідання «Міжпланетний зв`язок». Розповідалося про те, як один молодий вчений із планети Земля послався на науку біоніку і взяв за аналог павука. Павутиння – це технічна система, а її матерія складається із нейтронів кремнію, а сам павук – біологічна система. Її матерія складається із нейронів. Він на основі цього розробив прилад «Кремнійовиий шоломофон», який, одівши на голову забезпечує через кремнійове волосся перехід інформації – імпульсів від нейтронів ефіра до нейронів мозка людини і навпаки. І ув’язавши цей прилад з раніше ним розробленим електронно комп’ютерним устаткуванням по спеціалізованій комп’ютерній програмі вийшов по міжпланетному Інтернету на зв`язок з планетою «SS-433», і влюбився в інопланетянку. В тексті цього оповідання були такі любовні фрагменти: на екрані з’явилася в кольоровому зображенні Наташа.
– Наташо, я тут, – усміхаючись, сказав Григорій Сидорович.
– Я бачу тебе, любий, – сказала вона. – От тільки навіщо ти надів шоломофон? Скинь його. Твоя частка резервного мозку сама сприйме все те, що відбуватиметься в нашому спілкуванні.
Григорій Сидорович тут же зняв шоломофон, і від цього зображення Наташі аж ніяк не змінилося. Він сприймав її так, наче зараз сидить і дивиться домашній телевізор і бачить перед собою на екрані дівчину, яка живе зовсім недалеко.
– Дійсно. Ти така ж красива. Дуже хочу, моя ненаглядна чародійко, обняти тебе і поцілувати, – сказав він.
– Наші бажання одинакові, – сказала Наташа, – але спочатку послухай, як нам це треба зробити разом. Наш зір та органи чуття – це надзвичайного роду матерія, яка передається і сприймається так само, як і матерії: звук, світло та колір. Вони у наших органах чуття викликають відповідні подразники, які призначені відповідно для кожного органу чуття. Коли дивимося один одному в очі, то вони в цей час передають і сприймають матерію нашого зору. Саме зір є транспортною матерією і несе в собі подразники нашого бажання. А ці подразники, принесені зором, сприймаються відповідними органами чуття і викликають відповідні емоції нашого бажання. Такі емоції передаються нашими органами почуття в уяву. В нашій уяві резервна частка мозку ці бажання перевтілює в істину і повертає в органи почуття – для сприйняття натурального відчуття істини. Функції відчуття істини виконує резервна частина нашого мозку. Треба тільки побажати і, ввімкнувши біосистему комп’ютерного устаткування, її використати так, як використовуєш телецентр. Зрозумів, мій любий?
– Зрозумів, – сказав Григорій Сидорович. і став відчувати дії Наташі.
Відчув дотик ніжних рук, якими вона обняла його. Цей дотик наче влив у нього тепло, і воно розлилося по всьому тілу. Смачний поцілунок Наташі оп’янив його почуття, і він став її цілувати і голубити, потім повів на диван для гостей.
– Сідай, будь ласка, моя суджена, моя люба, – сказав їй і сам сів по-руч, обняв її і став цілувати.
– Бачиш, мій любий, це – не сон, а результат дії наших біотехнічних систем та резервних частин нашого мозку. Я сиджу в робочому кріслі біотехнічної системи на своїй планеті і водночас – на твоєму дивані у твоїх обіймах зі смачними поцілунками, – сказала Наташа і вимкнула устаткування.
Григорій Сидорович наче прокинувся і, подивившись на те місце, де він посадив на дивані Наташу, знову ввімкнув своє устаткування і в нього з’явилося бажання бачити Наташу у своїх обіймах.
Засвітився екран. Перед ним сиділа Наташа. Зустріла його своїм теплим зором, чекаючи на його подальші дії. Григорій Сидорович сидів, як заворожений, дивлячись в її очі.
– Ти чому пішла від мене? – стурбовано запитав Григорій Сидорович.
– Не хвилюйся, мій любий. Я захотіла, щоб ти прийшов до мене в гості і накривала на стіл. Адже в тебе на столі все є, а в мене не було.
Після того, як знову було ввімкнено устаткування і знову з’явилося обопільне бажання продовжити спілкування, Григорій Сидорович і Наташа, цілуючись, сиділи на дивані. Перерви в їх спілкуванні ніби й не було.
– Ти кажеш, Наташо, що це – не сон. Але у мене після того, як ти вимкнула своє устаткування, було таке враження, що все схоже на справжній сон, з якого я ще й досі не можу вийти, – сказав Григорій Сидорович.
– Сон чи не сон? Але ж все це було, і ми обоє по суті його відчували, як істину.
– Це дійсно так, – підтвердив Григорій Сидорович, не випускаючи Наташу зі своїх обіймів. – Але, що ж це за кохання, коли доводиться нам завжди зустрічатися тільки за комп’ютерним устаткуванням? – бідкався він.
– А ти що, не зможеш виділити часу на кохання? – запитала Наташа. – Невже у вас тільки те й роблять, що кохаються? І весь час на думці тільки одне бажання: кохатися? Звикнеш. А тепер я тебе вже запрошую до себе в гості, – сказала Наташа і, взявши його за руку, повела до себе.
Не відпускаючи руки, дивлячись в очі і бажаючи, щоб він побачив, де вона живе, Наташа завела його в залу. Це була невелика кімната, в якій стояв посередині круглий стіл. На столі були живі ромашки – символ любові. Шафа для одягу стояла навпроти книжкової шафи. Обабіч них стояли два крісла, притулені до дивана, який розташовано під вікном.
– У тебе гарно, затишно, – помітив Григорій Сидорович.
– Отак я живу, – сказала Наташа і, сівши на диван, запросила Івана сісти поруч. Обняла його, стала цілувати.
Націлувавшись, вони піднялися з дивана. Наташа повела його на кухню. Це було зовсім невеличке приміщення. Стояла газова плита, коло неї – посудомийня. А ще – стіл та два стільці. Під стіною, біля входу, стояв холодильник.
– Зараз будемо вечеряти, – сказала Наташа і повела гостя на кухню, де був накритий стіл.
Потім вона взяла зі столу пляшку вина «Долина Козоро» і віддала . Григорію Сидоровичу. Поставила дві чарки, і вони сіли за стіл. Кавалер відкоркував пляшку і наповнив вином дві чарки кольору індиго.
– Сьогодні, моя наречена, ми будемо пити за нас із тобою. За наше кохання, – сказав Григорій Сидорович, не відриваючи погляду від плеса голубих очей Наташі, від трояндових пелюсток її уст.
Григорій Сидорович встав, підійшов до неї, і вони, поцілувавшись, випили на брудершафт.
– Ти згоден одружитися зі мною? – запитала Наташа, сяючи від почутих слів, сказаних Григорієм Сидоровичем.
– Згоден. А чого розтягувати час, наче гумку? Поїхали зараз у загс, – запропонував він.
– Уже пізно. І їхати нам нікуди не треба. Ми зараз дамо заяву до загсу, який знаходиться в міжпланетному Інтернеті. Нас там зареєструють і видадуть посвідчення про наше одруження, – повідомила Наташа.
Вони написали заяви і по факсу передали в міжпланетний Інтернет.
Через декілька хвилин отримали відповідь. Така ж сама відповідь прийшла і на планету Земля Григорію Сидоровичу на факс його устаткування. Спочатку прийшов лист поздоровлення з такою важливою подією, яка ліквідувала безкінечну відстань для закоханих і поріднила їх палкою любов’ю. Потім прийшло посвідчення з кольоровою печаткою. Наташа віддрукувала їх на принтері і зняла на ксероксі копію посвідчення.
– От що значить біотехнічне комп’ютерне устаткування разом із резервною частиною мозка людини, – радісно промовив Григорій Сидорович і, обнявши Наташу, втілив у поцілунки свої почуття.
Так вони вдвох скромно святкували своє весілля. Була уже оди-надцята година ночі.
– Ну, що, мій любий чоловіче, пішли до тебе дому, бо ти сам заблудишся, – пожартувала Наташа і вимкнула зв`язок.
Отямившись Григорій Сидорович знову увімкнув устаткування і почув голос Наташі, який знову ніби розбудив його від цієї глибокої сплячки.
– Віддрукуй, Гриша, на принтері посвідчення про наше одруження і лягай спати, – порадила йому Наташа. – Смачно тебе цілую та обіймаю. На добраніч.
Далі по Інтернету ми знайшли наукове оповідання «Місць і людина» в якім теж були такі цікаві фрагменти за таким текстом: «Коли наступає повномісяччя ум погано справляється із задачами, які потребують глибокого абстрагування, або відрива від земних реалій, що суб’єктивно відчувається як «засвічування», «забування». Енергетичні піки и спади в дні повномісяччя здатні вироблять хімічеські матеріали, визиваючі в людині або пригнічений стан, або безпричинну ейфорію. Статистика нещасних случаїв фіксує іменно ці місячні впливи, ведучі до дорожньо-транспортних катастроф, злочинів, піки яких відмічаються в повномісяччя і новомісяччя.
За декілька днів до астрологічного новомісяччя людина відчуває підвищену нервозність, збудження, агресивність, конфліктність, через мірне горіння бажання. До людини приходять незрозумілі помисли і бажання їх щойно реалізувати, після чого вона попадає в неприємні історії. Ененергетичні піки і спади в дні повномісяччя і новомісяччя оказують значимий вплив на окружаючий людину мир, особливо на мікроорганізми, які знаходяться в людині. Ці мікроорганізми здібні вироблять хімічну речовину, визиваючу в людині або пригнічений стан, або безпричинну ейфорію.
– І це все відбувається в ефірі, як в матеріально-атомному тілі, – сказав я. – Іван Антонович, а пам’ятаєш, що ти говорив, що напишеш вірш про сім тіл, які існують у Вселеній?.
– Написав, і коли прийдемо на ставок я вам прочитаю, – відповів Іван Антонович.
Ми вимкнули ноутбук і пішли в садок і на матрацах, які ми привезли із собою для купання в ставку, полягали спати.
Вранці я з Володимиром Антоновичем пішли на ставок і витягли вершу з рибою. Я взяв рибу, а Володимир Антонович взяв вершу і ми пішли додому.
Дівчата стали чистити рибу а я з Іваном Антоновичем рубали дрова.
Пожаривши рибу ми поснідали і зробили все, що було нам сказано: викопали картоплю, буряк і морковку, взяли матраци та обід із собою і пішли на ставок.
Поплававши ми пішли загорати на матрацах.
– От тепер слухайте – запропонував Іван Антонович і, взявши в сумочці свій записний блокнот став читати:
СЕМИТІЛА ЛЮДИНА
1.
У тілі Вселеної завжди існує сім тіл –
Це тіло фізичне* у тому числі у людини.
Вони є постійні в людському житті –
Й завжди у пригоді людині стають щогодини.
Це тіло ефірне**, яке є ведучим людей –
В бутті закликає суспільство до кращих ідей!
Воно у людському житті доленосний є клад…
Ефір у Вселеній – це, мов інформації, склад
Із складу береться у розум людини лиш суть –
Йому інформацію атоми в мозок несуть!
Як дзеркало тіло ефірне в нім вся інформація –
Відбиток любої планети і різної нації!
В ефірному дзеркалі й нам захотілось,
Кохатись й своє теж залишити тіло.
І ми на природу пішли покохатись,
Щоб там цілуватись в садочку близь хати…
Під вишнею ми полягали на травку,
Й коли ти цілунок мені дарувала
По тілу пішли почуття, як муравки –
То наша душа в почуттях вирувала
Й, неначе на крилах, звелася в ефір –
Ефірний відбиток вже рухав зефір.
2.
А тіло астральне*** відчуло душі почуття –
І ми теж відчули у Сіті всі метаморфози,
Які при житті супроводжують наше буття.
Й збагнула душа життєносні ефірні прогнози,
Й відчуло у нас почуття любові добро
І серце погнало по тілу закохану кров!
Й колись хтось в ефірі і нашу любов розпізнає,
Яка із душею була і в ментальному**** тілі,
Що розум у мозок людини завжди посилає
Це тіло і розум ведуть вже людину до цілі.
3.
Як в тіло ментальне вогненне***** втручається тіло,
То муза приходить у розум і він доручає
Людині всі справи творити натхненно й уміло
Й коли у людини енергії не вистачає,
У тіло вогненне втручається тіло будхічне******
То розум перейде тоді на енергобіоз*
І збудеться в тілі ментальнім ефірний прогноз,
А в тілі вогненнім відчує душа щось магічне!
4
Як що ж в душі поселяється й тіло атмічне, *******
То сила духовна з астрального йде почуттями
Тоді і людина придбає життя вже повічне
Й замріяні справи завжди доведуться до тями!
5.
Під вишнею в нашому мозку ятрилася мрія про це –
Як в нашім фізичному тілі існують матерії ці
І в нас невідомий нечутно ведуть життєдайний процес,
Його нам не чути й не видно, його не втримаєш в руці
6.
Й коли у людини вже визріє мозку частина резервна
І тіло будхічне й атмічне отримають крила духовні,
І навіть якщо у Вселеній людина не взріє їх зовні,
То розум всерівно з ефіру збере інформації зерна!
Фізичне* тіло – це планети і тіло людини. Енергобіоз – ефірна духовна енергія.
Ефірне** тіло – в ефірі в атомній формі відбивається і зберігається всяка інформація з незапамятних часів і відображається як у дзеркалі і дає людині цю інформацію.
Астральне*** тіло – фізичному дає почуття
Ментальне**** тіло – мозку дає розум
Вогненне***** тіло – мозку дає осяяння, а душі почуття в тому числі і почуття любові.
Будхічне****** тіло – дає людині духовну енергію
Атмічне******* тіло – дає людині духовну силу
– Гарний вірш. В тебе, Іван Антонович, там ще ж є, то почитай, – попросив я.
Іван Антонович став читати такі вірші:
ГОЛОС ТАТА
На цвинтарі ліс вже фруктовий росте самочинно –
В нім тато, неначе лісничий в могилі, як в хаті, поспати вмостився, –
На краю могили його вже плід грущі дзьобає шпачина
І сонячний зайчик стрибає із гілки на гілку, немов заблудився –
Він сонячний промінь на листячко крони повісив!
Окличний і дивний, мов голос, почувся в цім лісі –
Це листям озвався вже тато з високої крони, –
Як свідок, окличний цей голос почула й ворона!
Ця груша, аж в тата пустила глибоке коріння
І соком, як кров’ю, насичує плоду насіння…
…Мене вже окличний цей голос узяв за живе –
Мій тато у кожнім листочку на кроні живе!
МАМИНА ДОЛЯ
У мами був тато і мама. Вона із сестрою поїхала в місто.
Та якось так сталось – сестра на базарі її загубила.
Й вона, заблудившись у цьому базарі ридаючи довго блудила.
Й один чоловік догадався – ридала дитина, – він був піаністом.
Ходила, блудила і в серці у неї відбувся, немов землетрус.
А потім сестричка шукала її, а вона теж шукала сестру
Із цим чоловіком. Як чуйна людина – повів він її в інтернат, –
Ходив він до неї, гостинці носив і був їй неначе, як брат!
І виросла мама – любовний у неї пройшов землетрус – народила
Мене і жила, як та блискавка, з татом – він грім був у мами!
Й щасливо із татом жила і забула про горе коли заблудила.
І стали вони вже блукати лиш еволюційними шляхами –
Жили на Землі і ще блискала мама і тато гримів так, як треба –
А зараз вже блискає мама і тато із нею гримить аж у небі!
В ТУМАННІЙ УЯВІ
Щоденно в уяві я згадую рідне село
І бачу в нім всіх, але бачу неначе в тумані.
Хоч бачив село я давно, як живе ще було,
А нині я бачу його як в солодкій омані…
І бачу у мріях знайомих і друзів з села,
Яких вже без їхньої згоди зла хмара взяла…
…Мене одного у цім віті Земля ще тримає
І в небо до злючої хмари з життя не пускає.
ПОЛЕ ЛЮБОВІ
Проснулося поле у тиші ранковій й пшеничним колоссям шумить
Цей шум про любов агрономші й любов комбайнера в серцях їх бурлить –
Любов їх пустила пшеничне коріння і в полі кохання росте!
І дивиться небо на них й очима ромашок дивиться степ,
І жайвір над ними повис, і складає лібрето, і пісню співає –
Щасливі обоє, – бо кращого поля ніж поле любові немає!
ВЕЛИКА ЛЮБОВ
На море з тобою прийшли ми, прокинувшись вранці,
І плаваєм в морі удвох на одному матраці:
На хвилях одні ми, лиш чаєчки над головами
Та небо бездонне із хмарами висне над нами,
Ще з нами й любов, як те небо, бездонна й не тлінна –
Для неї і море мілке й океан по коліна!
КОХАННЯ
Зелену постелю трави лугової
Зіркова габа на всю ніч застелила!
Нас Місяць стеріг – з тятивою, як воїн,
А ніч нас своєю фатою накрила!
І радість, і біль попросились до хати –
Вони, як дві подруги – в душах сусіди!
То плакала радість, то болем сміялась –
Не встигли за ними хоча б подрімати!
Але в нас на них вже немає обіди, –
Бо душі й серця почуттями буяли!...
…Так швидко скінчились нічні ритуали:
І радість, і біль сперечалися лунко;
Зелену постелю зірки прибирали;
А Місяць – збирав у траві поцілунки!
ДВЕРІ ЛЮБОВІ
Ми вдвох загораєм на пляжі й любуємось нашим загаром.
Для мене ти квітка весняна і пахнеш нектаром.
Як лебідь з лебідкою плаваєм вдвох ми у нашім коханні –
Злилися любов’ю у нас почуття, як вода в океані.
Для іншої ж жінки мої почуття під замочком закриті,
Бо двері моєї любові лиш тільки для тебе відкриті!
МАРТЕН ЖИТТЯ
Лежить комсомольський білет і партійний лежить,
Як пам`ять про владу колишню й Радянський Союз…
…Нема піонерів, нема комсомольців, нема й комуністів,
Лише олігархів партійне сектантство й нещастям сніжить,
Хотять щоб співали лиш їм солов’ї у клейнодовім лузі
Щоб кільця й браслети носить, золоті і й золотисте намисто.
Проснись, Україно, й духовний мартен побудуй,
Щоб вітер добра на державу розкрадену дув,
Щоб наше огидне буття у цім Світі навіки поліпшить,
Щоб владу сучасну із златом у нім переплавить на іншу.
ПЕРЕБУДОВА ТРЬОХ ПАЛЬЦІВ
В державу прийшла незалежна судьба України:
Нові збудувались квартали, геть зникли руїни!
…Знайшовся правитель, що видумав перебудову,
Яка і понині у варварство лине чудово –
Нам влада з трьох пальців з кишені фігуру підносе,
Собі ж у кишені клейноди лиш пхне в нас під носом.
ПРОРОЧЕСТВО – НОСТРАДАМУСА
Французька свята революція, перша і друга
Війна світова та ще Наполеона поразка,
Та перебудова і інша духовна наруга –
У цих напророчених датах зійшлася розв’язка.
Пророк – шифрувальник правдиво-життєвої суті, –
Це здібність, що передбачає майбутні всі дії
І астрономічне знання про початок події,
Що дійсно ідуть по наміченім Світом маршруті.
ВСЕ ДАЄ ВИЩИЙ РОЗУМ
Була вже осіння пора я додому вертався із школи
Іду я по вулиці й бачу підкова лежить –
Живу я у місті з дитинства, та коней не бачив ніколи…
…І враз появилось осяяння, а з ним і наснага, –
І вірші почав я писать, як людині прожить
В сучаснім бутті без підказки Вищого Розума –
Чи ж прийде до когось із нас революційна відвага
Щоб знищить у владі сучасній діяння безума?
І стали у віршах буденні слова як святкові –
І я став її розглядати, а може видіння було
У мене від Вищого розума й мені наснагу дало?!
Був вдячний я, – Вищому Розуму й щастя підкові!
Й прийшовши додому став вірш я писати про нього й підкову
Й подякував ще раз його, бо мені він дав долю святкову!
СЛОВО ВИЩОГО РОЗУМА – ДОРОГА
Є Вищого Розума слово – світильник тепла для моєї ноги, –
Це Вищого Розума світло і шлях пізнавальний моєї дороги!
Цей Розум і цім Світі утвердив маршрут на мої доленосні шаги –
Нехай пізнають у ходьбі всі життєві шляхи доленосячі ноги!
Я вже положив назавжди все життя лиш на Вищого Розума – Бога
Хай ці доледайні слова в ціль ведуть, мов моя життєносна дорога!
В житті я чекаю від Вищого Розума слова – це слово мій щит!
В бутті щоденнім від Вищого Розума слово – це істини суть
В Долі моїй повсякденній з твоїми словами крокую я в ритм
Й завжди вони по щасливій дорозі до цілі мене доведуть!
НА ВОДІ І НА СУШІ
Неділя була. І вже Сонечко щедро світило
Й побачитись щиро з тобою нам теж пощастило:
На березі моря зустрілися ми із тобою –
Нас в море обох затягнула хвиля прибою
Ми в морі за руки схватилися кріпко обоє –
І в наших серцях покотилися хвилі любові!
Отак на воді ми з тобою любов, розпізнавши –
З тих пір вже на суші лиш ходем за руки, узявшись!
Й виховуєм сина і доцю й працюємо разом
І нами керують лиш наша любов і наш розум!
– Гарні вірші. Особливо про владу. І показує нам перебудову із трьох пальців, як у вірші. Зібралися в ній Януковичі. Давно вже треба цю владу знищить не тільки у віршах, а і наяву, – сказав Володимир Антонович.
– Хороші вірші. Особливо вірш «Пророчество – Нострадамуса» мені сподобався. Він пророчий, а тепер давайте покупаємось, – сказав я.
– Хороші вірші. Мені сподобалися вірші про любов. Особливо вірші «Двері любові» і «Велика Любов», – сказала Олімпіада Якимівна.
– І мені теж сподобалися ці вірші, – сказала Органа.
– Гарні віші. Особливо вірші «Двері любові», – сказала Оксана.
– Може пообідаємо? – запропонував Володимир Антонович.
Всі погодилися і стали готувати обід. Дівчата розложили у капронові блюдечка рибу, а хлопці поналивали у капронові чашечки молоко.
І побажавши смачного вони стали їсти і мовчки пообідали.
– Іван Антонович, прочитай нам ще вірші, – попросила Органа.
Іван Антонович став читати такі вірші:
СУДЬБА ЛЮБОВІ
Любов – це духовно-тілесна істота
І вселена в кожну на Світі людину.
У неї в житті, як в людини забота
Зробить для кохання хорошу годину:
В людей підіймати їм настрій святково –
Вони, щоб знаходили щастя підкову,
Вести під гіпнозом людину у шлюб, як на бал –
Така благодійно-духовна в любові судьба!
ДВА КАМІНА
В камін підкидаєм дрова ми з тобою –
Їсть смачно вогонь у каміні дрова,
Й показує нам язичок теплоти…
…І в нашім з тобою каміні любові
Горять почуттями кохання слова –
В них чуєм любові жар й жар красоти.
Такі у житті два існують каміна,
А в них теплота і тотожна й незмінна!
ПОЕЗІЯ СЕРЦЯ
Любима, до серця твого доторкнувсь .я думками
І чую, що б’ється воно в поетичному ритмі
Й замріяну думку мою вмить римує з своєю.
Воно, мов мене обнімає твоїми руками,
Й цілунки медові всі теж відбуваються зримі.
І сяйно, як Сонечко, світить снагою твоєю.
Всі дії його я читаю неначе поему,
Що пише про наше життя повсякденно роками,
І так як і я теж не знає душевного щему –
Щасливе. Й ніколи не буде сердешним із нами!
ЧАРИ ПОЕЗІЇ
Сидить. чародійна дружина в чаклуючій позі –
В лещата любові своєї мене узяла.
І я теж сиджу на своїм поетичному возі,
І, взявши вражаюче слово й з натхненням улад
Я з любові образ поезій художніх малюю,
І роздумів дар їй даю, як цвіточний букет,
І сам у цей час від любові її я кайфую –
Немов прориваюсь крізь наш чародійний пікет!
ДАРУНКИ СКРИНІ ДУШІ
Зайшли ми в дубраву, щоб спів соловейка послухать:
Ми сіли на травку й, обнявшись, настроїли вуха.
Ця пісня була про любов й ним озвучена лунко.
В обіймах були поцілунки у нас, як дарунки!
…Дарунки любові я в скрині душі зберігаю:
Вони вивергають чаруючу магму любові –
Приносять озвучене щастя у кожному нашому слові
Тобі лиш, кохана, бо крашу за тебе, я іншої жінки не знаю!,
КОЛИ ПРИХОДИТЬ ЛЮБОВ
Є тяжіння Землі, є й тяжіння любові.
В них єдина мета – притягати до себе.
Так існують вони споконвіку обоє,
Бо у них закодована в цьому потреба…
Однойменні електромагнітні заряди,
Притягнувши любов’ю нас в єдине з’єднали.
У весняній діброві сиділи ми рядом
І в цілунках ми нашу любов відчували…
…І коли магнетизма заряди в людей
Одинакову мають полярність наука
Назива це – «психічна енергія», – з тіла іде
Від людини людині й, як серце, в них стука,
Й викликає приємність палку у обох,
Й лиш тоді до людини приходить любов!
НАУКОВИЙ ПЛУГ ЕВОЛЮЦІЇ
У мрійливий свій плуг я науку запріг,
Щоб космічного поля з орать цілину
І засіяти поле зерном науковим,
Та зібрать урожай відкриття при Зорі,
Щоб прийдешнього дня розпізнать далину
І узріти у ній еволюцій обнови,
Що створять Україну нову – незалежну!
І відтворять в суспільстві шляхи промислові –
Безробіття не буде, і знов не обмежно
Запрацює людина там, де й працювала…
І ловлю я себе на пророчому слові,
Шо в майбутньому буде все так, як належно.
Я людині скажу, щоб вона про це знала.
Підприємства малі розквітнуть в обнові
І скажу я пророче про це всім на диво –
Науковий цей плуг виоре все неправдиве!
– Всі вірші сподобалися. Особливо запав у душу вірш: «Дарунки скрині душі», – сказала Органа.
– Теж всі вірші сподобалися. Дуже сподобався вірш: «Поезія серця», – сказала Оксана.
– Хороші вірші. Особливо сподобався вірш: «Науковий плуг еволюції» тільки б, щоб пророчі слова цього вірша збулися, – сказав Володимир Антонович.
– Всі вірні хороші – образні. Особливо сподобався образ: «Два каміна», – сказала Олімпіада Якимівна.
– Також всі вірші сподобалися. Особливо сподобався вірш: «Коли приходить любов», бо Він написаний з наукової точки зору», – сказав я. А тепер, Іван Антонович, скажи ти думаєш написати прозовий твір про ваш з Оксаною роман, кий закінчується вашим одруженням?
– Думаю, – відповів Іван Антонович.
– А коли я прийду на ваше весілля? – запитав я.
– Через слідуючий вихідний після захисту моєї дисертації на ступінь доктора медичних наук і тоді ми вас всіх запросимо на наше весілля, – відповіла Оксана.
– Іван Антонович, це правда? – перепитав я.
– Правда, – відповів радісно Іван Антонович, дивлячись на Оксану. – Ти ж, Микола Антонович, будеш у мене свідчим – ти ж мій ліпший друг. А Олімпіада Якимівна буде свідчою у Ксюші. Я заїду на своїй машині за вами і ми поїдемо спочатку в церкву. Там нас з Органою обвінчають і потім поїдемо в загс із загса поїдемо в село до моїх батьків, – додав Іван Антонович
– Ти, Олімпіада, з Володимиром можеш на своїй машині на дев’ять годин ранка прихати в церкву? – запитала Оксана.
– Обов’язково приїдемо, – відповіла Олімпіада Якимівна.
– А ти, Органа, з Миколою на своїй зможете приїхати? – запитала Оксана.
– Ми теж приїдемо, – відповіла Органа.
– Поздоровляю вас, – сказав я і потиснув їм руку. – І після мене їм всі потиснули руку.
– А тепер ходімо купатися запропонував Володимир Антонович.
Непомітно час спливав, як вода. Сонце закотилося за обрій Землі.
– Підемо додому, та раньше полягаємо спати, щоб Сонце не пекло коли завтра зранку почнемо ламати качани кукурудзи, а потім будемо їх чистити та лузати, – запропонував Володимир Антонович.
Прийшовши додому ми повечеряли і полягали спати.
Ніч кожному придала спокій, бадьорість та силу.
Ми проснулися, поснідали і пішли ламати качани кукурудзи.
Ми мовчки ламали качани і зносили їх в кучу край бадилля кукурудзи. А потім посідали біля кучі качанів і стали з них обривати листя, а коли обчистили качани, почали з них лузати зерна в чували, а коли вже було пів чувала зерна по черзі то я, то Іван Антонович, то Володимир Антонович носили у двір зерно і висипали на ковдри для його просушки. І так до обіда ми впоралися з цією задачею.
Коли ми пообідали, то стали обговорювати Долю холостяка – Івана Антоновича.
– А де ти, Іван Антонович, з Оксаною будеш справляти весілля? – запитав я.
– Я вже розмовляв з татом. І він вже приготувався до весілля, яке ми будемо справляти в моєму селі, – відповів Іван Антонович.
– А де ти візьмеш музику? – запитав Володимир Антонович.
– Тато домовився з головою колхоза і він виділить нам із клуба баяніста, бубоніста і двох солістів, – відповів Іван Антонович. – Коли ми будемо готові до весілля я вас всіх заздалегідь повідомлю, – сказав Іван Антонович.
– Ти, Іван Антонович, прочитай нам вірші, як кажуть люди, на доріжку, та поїдемо додому, – попросила Органа.
Іван Антонович став читати такі вірші:
ЛЮБОВ – БУКЕТ НАСОЛОД
Ти квітів нарвав у чарівний букет –
Своїй ненаглядній коханій приніс…
В букет ти вложив почуття, як в пакет –
Неначе ти клумбу любові відніс
Любов, як завжди, попадає у ціль –
З любов’ю роки розцвітає народ!
Любов – не єдина є квітка в руці, -
Любов – це любовний букет насолод!
РОМАНТИЧНИЙ ПОКЛИК ВЕСНИ
Всіх кличе Весна в романтичні прогулки:
В брунькові ліса, шо скоро одягнуться в листя зелене,
Де дятл – лісовий санітар видзьобує гулко
Вредителів ліса, й людині пророчить Кукушка на клені,
На соснових вершинах паруються птахи,
Де голуб й голубка воркують на дахі,
Де хмари, як вівці, пасуться у небі,
Де пролісок виліз із травки і очі розплющив на ряску,
Де в річці з лебідкою плаває лебідь –
Вони обнімаються шийками й смачно цілує їх ласка!
…Там всіх обворожить любов, як весна,
Бо їхня любов як Весна чарівна!
ЛЮБОВІ ЗАМОК
Нам ключик кохання відкрив наш любовний замок,
І ми у обіймах палких почали цілуватись!
І враз почуття мов проснулись й пішли ми в танок –
Нас гріло тепло і ми стали його відчувати!
Закінчились танці, душевний порив теж замовк…
…Й ми знову з тобою любов узяли на замок,
Бо наша любв для всіх інших не буде доступна в житті –
Не зможе відкрити любові замок той, хто й дуже хотів!
СЕКРЕТИ ЛЮБОВІ
Любов, як людина, й теж має любовні секрети.
Не каже вона людині чого поселяється в неї, ?
Й чому, як і думка, теж втілилась в мозок людини7
А мовчки, принісши до неї любові букети
Літає із розумом в парі в її апогеї,
Й не каже чому ще й до іншого розума лине?
ЕМОЦІЇ ЛЮБОВІ
В нас котяться в серці емоції громом любові
І в тебе вона, як та блискавка, блима в душі.
І ми з тобою, як в небі дві хмарки, що поруч пливуть
Шукаєм притулок у кожному нашому слові.
А грім витанцьовує в сері, як гарний рушій.
Й указує нам він в палкому коханні наш путь!
ПЛАВЦІ ЛЮБОВІ
Як шлюбна та хвиля, любов нас гойдає
Й пливем ми у річці любові у далі!
Ти в нашім коханні плавчиха любові,
А я у любові кохання плавець.
Як би не любов то ми – мертві обоє:
Вдова – ти, а я – твій вдовець.
ЦАРИЦЯ ЛЮБОВІ
У нашій любові цікаве й щасливе начало –
Нас в церкві, як піп, чародійна любов обвінчала,
Ми пара в любові: я – тебе, ти мене любиш!
Корону ж вінчальну оділи на тебе у шлюбі.
Й тоді ми вже нашу любов заключили у бронь –
Я в нашім коханні, став наче любовний твій трон,
І Теж залюбки, як король, примостився на троні,
А ти на цім троні сидиш, як цариця любові, в короні!
НА СПОВІДІ В ЛЮБОВІ
Любов, ми тобі вже звітуєм на мові любові:
В житті, ти, як компасна стрілка, нам вірно показуєш путь,
Й те, що ти нам говорила ми зробить готові,
Бо наші думки із твоїми, як завжди, у ногу ідуть!
Любов, ти й погоду кохання нам теж пророчиш …
...Й те, що пропонують очі твої бірюзові
І нам на любовному блюдці твоїм несуть
У нашім коханні готові зробить охоче!
ДВА ПОЛЯ
Ми в нашім бутті обробляєм два поля: любовне й аграрне,
У нас є знаряддя для цього – це наші слова: працьовиті і гарні.
Слова, як насіння із квітів, посіяли ми в паперовому полі,
Щоб вдало росли й розцвітали, як квітка, в своїй флорофіловій Долі,
А щирі любовні слова посадили на полі любові,
Щоб ми плодоносні були у коханні й щасливі обоє!
ДАРЕМНІ МРІЇ
Коли ж в Україні наступить покращання Долі людської,
Щоб люди жили в ній щасливі й були всі у мирнім покої?
У владі нема еволюціонера такого, як Ленін,
Щоб вміло поставити все на місця, як було в Союзі,
Бо зараз вони від грошей дурманіють в фінансовім плені,
А люди всії України живуть у полоні ілюзій…
Бо ділять державні правителі владу, як хліба шматок,
І цінним папером – грішми лиш свої набивають кармани
У банках чужих. Та ще грають за гроші державні в лото.
І по телебаченню всіх обіцянками щедро дурманять.
Й живуть українці лиш в мріях, які йдуть все далі і далі…
…Та мабуть вже досить крутити мрійливі педалі
І так терпеливо і довго нам бути в життєвому плені –
Прийшла та пора, щоб нам діяти так, як в сімнадцятім Ленін!
МОЯ УКРАХНА
З пісень начинається щедрих земель Україна,
Й кінчається ними в полях колосистих країни –
Де жайвір у небі співає над пшеницею в полі,
Де Долю людині кукушка кує на тополі
А нині чому, Україно, у тебе сплюндрована Доля? –
Не чути про тебе в садах тих пісень солов’їних,
Існуєш тепер, як заброшена часом порожня стодола.
Це ж що? – немає пісень й нема України?
Та хоч я і бачу тебе в не просвітній ганебній імлі
Всерівно тебе я люблю, бо я виріс на рідній землі!
– Вірші всі, як один, кмітливі і вражають своїми образами. Прослухавши вірш «Цариця любові» я навіть помацала рукою голову, чи немає корони, бо я себе уявляла на весіллі царицею любові, – сказала Оксана.
– Вірші про любов гарні вражають, та мене зачепив за живе вірш «Даремні мрії». Дійсно прийшла та пора, що нам треба діяти так, як в сімнадцятім Ленін. Але на великий жаль у сучасній владі немає такого правителя, як Ленін, – сказав Володимир Антонович.
– Вірші гарні. Мені сподобався вірш «Два поля». Великий буттєвий образ, – сказала Олімпіада Якимівна.
– Мене повеселили всі вірші, окрім вірша «Даремні мрії». Особливо вірш «Романтичній поклик весни» – він дуже лагідний і веселий, – сказала Органа.
– Всі вірші гарні. А вірш «Плавці любові» він дуже круто сказав про любов і викликав у мене філософський роздум про роль любові у бутті, – сказав я.
– А тепер шановні давайте упакуємо свої сумки та підемо на вокзал і поїдемо додому, – сказав Володимир Антонович.
Коли ми упакували сумки до нас підійшли тато і мама Володимира Антоновича і подякували за поміч. Ми попрощалися і пішли на вокзал, купили квитки і поїхали додому.