27.04.2019 15:41

для всіх

251

1 | 1

 © Марія Деленко

Диво Великоднє

Мала бабця курочку – веселеньку Чубатурочку. Із рябенькою старенька та й не сумувала, свою кудкудушечку водичкою поїла, зерням годувала. І робили завжди все вони удвох: чи муку мололи, чи грядки пололи, віяли горох. А то сядуть десь тайком, та й ведуть собі розмови тихо та ладком.

Якось Чубатурочка присіла на гніздечко і знесла, знесла бабусеньці біленьке яєчко. Поки збігала старенькій похвалилася, а воно покотилося із дому. Та куди ж бо? Невідомо.

Котилося, котилося яєчко кругленьке, закотилося в траву – стало зелененьке. Ну а далі в квітнику спинилося, на рожевих півників нишком задивилося. Дали йому чічки рум’яна на щічки. Вітрик збігав понад став – срібного намиста десь йому дістав. А верба-сетричка помережила спідничку. Дарувала йому річка голубу й синеньку стрічки, а прудкі синички – червоненькі черевички. А віночок – вишенька мала, що в бабусі розцвіла.

Сонечко із неба на яйце те задивлялося, тим обновкам пишним дуже дивувалося. От тобі й кругленьке! І яке ж гарненьке!

Йде Великдень по долині: золотії кучері, очі – зорі сині. У новім кептарику, капелюшку, несе в кошику плетенім для сонця ватрушку.

Аж глянь – котиться зелене, з подиву спинилося. Розмальоване, розмережане на нього дивилося.

Взяв Великдень в жменьку те диво кругленьке, довго-довго мудрував і Писанкою назвав. Йде велично по долині, несе Писанку в торбині, як торбинку ту розв’яже, то «Христос Воскрес!» всім скаже. А дивинка ця з мережкою хай всім стане обережкою!