29.05.2019 20:45
для всіх
111
    
  1 | 1  
 © Шепітко Олександр

Людина Зеро - 4

з рубрики / циклу «Василіада»


5.


Василь, не заходячи до кімнати, ще раз оглянув її, але нічого нового не побачив і врешті-решт переступив поріг.

В першу чергу він закоркував пляшку, струснув, щоб побачити, скільки там ще залишилося напою, та поклав її до бару. Потім заглянув під стіл, де нічого, окрім порожнього посуду з-під алкоголю та знайомих вже каталогів, не було. Відсунувши канапу й пересвідчившись, що під нею немає не те що якогось там лазу, а й навіть звичайного пилу, повернув її на місце.

“Дійсно, все стерильно - стерильніше, ніж в лікарні”, - подумав собі, потім про всяк випадок підняв подушки, але й там ніякого чорта не знайшов. Вмощуючи їх назад, помацав, наче це були справжні жіночі груди, й невдоволено похитав головою: “Якісь несправжні - тугі, наче м’яч, - хіба такі бувають? Та й незручно, мабуть, на них лежати - не відпочинеш, як слід, - лише шия болітиме.”

Василь пересунув крісло вбік - нічого. Заглянув під нього (чим чорт не жартує!) - теж порожньо. Залишалося лише подивитися за картиною й перемацати стіни - раптом десь там схована потаємна клавіша? Але намальоване пекло по всій площі було наче приклеєне - як Василь не намагався підчепити раму пальцями, але все безрезультатно. Поверхневий огляд стін теж закінчився нічим. Навіть на стелі, яка здавалася нескінчено далекою, ніяких ознак лазу, чи ще якоїсь дірки, видно не було.

“Справжня чортівня! Невже Дідько зник, як в кіно показують - вжик! - і лише дим на тому місці, де він стояв. Але ж і диму я не бачив, хоч заглянув майже відразу після того, як стихло шарудіння. Шарудіння - що могло видавати такі звуки?”

Василь всівся в крісло, ще раз оглянув кімнату - нічого, ніяких зачіпок.

“Що ж, будемо вважати чортове зникнення звичайним, не розгаданим поки що, фортелем і залишимо його на потім. Бо зараз вже треба ближче знайомитися зі своїми обов’язками. Хоч і боязно, але ж і справді - не святі горшки ліплять, тим паче в Пеклі. Отже, з чого зазвичай починають? - Василь почухав підборіддя. - Мабуть з огляду робочого місця?”

Він вийшов до приймальні, натиснув шишку й двері до кімнати відпочинку зачинилися. Підійшовши до столу, відразу побачив “мобільник” і ліворуч від нього, майже на краю стільниці, декілька ледь помітних клавіш. Ніяких написів поряд не було, а натискати їх відразу не хотілося. Василь всівся в крісло, відзначивши його зручність, під’їхав на ньому до столу, але замість торкатися клавіш, вирішив зазирнути до шухляд, яких тут налічувалося аж три.

У верхній лежало вже знайоме люстерко, гребінець (навіщо він лисому?), декілька олівців та незнайомий предмет у формі пальця. Василь взяв його, підніс ближче до очей, повертів у різні сторони, приклав до своєї лівої руки, потім до правої.

“Дійсно, майже ідентичний вказівному, - зауважив собі. - Але яке його призначення: задавати напрямок, тикати в когось, чи може колупатися в носі?”

Василь підніс муляж пальця до обличчя й уже зібрався було засунути його в ніздрі, але в останню мить подумав, що це буде не гігієнічно - можливо ним колупалися зовсім в іншому місці й не факт, що воно було чистіше носа.

Палець полетів назад до шухляди, а натомість настала черга висунути другу.

О! Тут панував звичний для Василя розгардіяш.

Чого тільки не вкидалося сюди: поміж клаптиків паперу було видно цілі та розірвані навпіл корки від пляшок; руде волосся (мабуть з перуки) заплуталося у фалосоподібних скрепках, які лежали вперемішку з якимись волохатими кнопками; і все це було добряче припорошене вже підсохлими соняховими лушпайками.

“Ось тобі й на! - подумалося Василеві. - Невже тут є соняхи? Але ж вони полюбляють сонце - хіба воно дістає й до Пекла? Принаймні в цій кімнаті його точно немає - світло наче випромінюється зі стін. І тіней не видно. А чому лушпайки не в кошику для сміття? Та й взагалі - він тут є, той кошик? О-хо-хо! Питань все більше й більше. Гаразд, це теж потерпить.”

Василь засунув шухляду, намірився вже взятися за ручку останньої, але не побачив її. Прискіпливий огляд не виявив ні отворів під ключ, ні ще якихось деталей, що допомогли б дістатися до вмісту шухляди.

“Отже, і це на потім. Що ще тут у нас? - Василь зазирнув на поличку, що розмістилася під стільницею, по центру. - Ага, оце вже тепліше!”

На стіл було витягнуто щось схоже на планшет. Ніяких клавіш, що могли ввімкнути його, Василь не намацав. Отворів для підключення інших пристроїв, чи для підзарядки теж виявити не вдалося. Врешті-решт планшет ліг поряд з “мобільником”.

Василь, задумливо дивився на стіну з морем і тарабанив пальцями по столу.

“Або я телепень, або ж Дідько не все розповів. Але ж він запевняв, що тут все просто. Отже, щось я роблю не так. Що? Може треба викинути з голови все, що знав і почати думати, як чорт?”

Василь обвів поглядом приймальню, зазирнув ще раз до шухляд, пройшовся долонею по столу, витираючи уявний пил і зупинився біля майже непомітних клавіш.

“Отже, мабуть, настала їхня черга. Яку з них натиснути першою?” - Василь нахилився ближче, щоб побачити найбільш використовувану - він так робив, коли треба було дізнатися код вхідних дверей від незнайомого під’їзду. Але й тут його очікувала невдача - мабуть, у чорта руки були завжди чисті й не такі масні, щоб залишати сліди. А може просто освітлення не дозволяло ці сліди розгледіти. Залишалося тицьнути по клавішах навмання.

“Знову випадковий вибір! Коли вже нарешті це закінчиться? - Василь був на крок від розпачу й не було нікого поряд, хто зміг би розділити його ношу, або хоча б заспокоїти. - Я втомився вибирати, я хочу передбачуваного майбутнього, а не постійної гри в кості, де мені стабільно випадає не те, чого хотів. Хоча, якщо розібратися, то я навіть не знаю, чого бажаю. Може всі ці випробування і є моїм Пеклом? Може нарешті потрібно визначитися, взяти долю в свої руки й перетворити Безодню на Вершину. Хоча, навіщо вона мені, та Вершина? Е-е! Стій! - Василь спробував позбутися цих думок. - Гаразд, вмикаємо логіку: я помер, отже, все, пов’язане з Василем-земним треба або забути (що практично неможливо!), або засунути куди подалі. Будемо вважати, що доля дала мені ще один шанс. Хотів би я змарнувати його? - мабуть, що ні. То нічого, що у мене зараз бажань немає - з’являться, обов’язково з’являться, може навіть доведеться сортувати їх за ступенем важливості. Та зараз треба знайти те, чого я хочу насправді.”

Василь піднявся, заклав руки за спину й пішов понад стіною. Підлога, на яку він дивився, була викладена теракотовими плитками, і викладена, мабуть, справжніми майстрами, бо шви були ідеально однаковими, а сама підлога відполірована так, що здавалося, наче вона являє собою одне суцільне полотно.

“Я б отак не зміг - це ж скільки терпіння треба, щоб досягти подібного результату, - міркував собі Василь. - Моє - це швиденько зробити та йти відпочивати. І щоб ніяких катаклізмів, і щоб робота тішила, і гармонія була в душі. Гармонія! Ось воно - те, чого бажаю. І нехай поки що не знаю достеменно, в який одяг рядитиметься вона - здається зараз моя гармонія зовсім гола! - але в моїх силах досягти її.”

“Що зараз може слугувати гармонією для мене? - продовжував свої роздуми Василь. - Мабуть, щоб Пекло функціонувало хоча б в колишньому режимі, бо тепер я відповідальний за нього. А що треба для цього зробити? Певно продовжити приймати нових постояльців і підтримувати роботу Пекла в належному стані.”

Василь сам ставив собі запитання й сам же на них відповідав, бо відчував, що рухається в правильному напрямку, що залишилося ще трохи й рішення обов’язково знайдеться.

“Ну, що ж, з Пеклом розберуся в процесі керування, а тепер треба відновити приймання нових жителів. Якби я був чортом, то клавішу з цією функцією поставив би на перше місце.”

Не роздумуючи він негайно підійшов до столу й натиснув на верхню клавішу, яка відразу стала жовто-зеленою. Одночасно з нею ввімкнувся й екран планшету. Василь, задоволено потираючи руки, вмостився в крісло, поклав планшет перед собою й став роздивлятися, що на ньому було зображено.

Дідько був правий - все просто: біля кожної іконки стояв підпис, що пояснював, яку дію буде виконано після її натискання.

Зверху були зображені вхідні двері, крізь які проходила людина, а поряд напис - ”Черговий відвідувач”.

“Отже це така собі клавіша “Пуск”. Добре!” - Василеві почали подобатися результати його мізкового штурму.

Далі світилися дві вертикальні палички в колі - значок “Пауза”. Це, мабуть, Дідько натиснув його, після того, як відправив сутенера на якесь там коло.

Нижче йшли значки палітри з пензликом - “Хобі”; спіралі, складеної з різнокольорових кружалець - “Коло”; щось схоже на кусень сиру - “Сектор” і маленький стилізований будиночок - “Місце”. В самому низу були зображені двері, з яких стирчали чиїсь ноги й поряд напис - “До Пекла”.

Василю майже все стало зрозуміло, хоча були ще значки без підписів, але про їх призначення можна буде дізнатися потім. Головне, що можна вже розпочинати виконання своїх прямих обов’язків.

Василь поправив на голові перуку, але потім зовсім зняв її й засунув до верхньої шухляди. Натомість дістав з кишені штанів складену вчетверо панаму, розправив і помістив собі на маківку. Він хотів ще подивитися в люстерко, але вирішив, що й так, мабуть, все добре, тож повністю задоволений всівся в крісло й натиснув клавішу “Пауза”.

Пролунав дзвінок, двері, крізь які нещодавно пройшов сам Василь, з гуркотом розчинилися, і з них вискочив лисий чоловічок у гавайській сорочці, жовтих штанях та червоних капцях. Він швиденько зачинив за собою двері й підпер їх своїм тілом, наче когось не впускаючи з протилежного боку.

Василь ошелешено дивився на відвідувача:

- Дідьку? Звідки ти взявся?

- Скоріше!- голосно заволав чорт. - Скоріше став на паузу!

- Кого ставити й навіщо?

- Василю, бісова ти людина! Тисни на клавішу, бо не втримаю!..


(кінець ознайомчого фрагменту)

...

(повну версію книги можна знайти на Аркуші: Олександр Шепітко - Людина Зеро >



м. Дніпро, 04.01. - 22.03.2018, 22.10.2018

Шепітко Олександр цікавиться

  • Шепітко ОлександрМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!