- Та шо ж. Німець десь дістав собі товар на чоботи і рішив їх пошити, а у нас був один сапожник на все село. Данило. Жив на отій вулиці шо до річки виходить і я тобі скажу шо все село обшивав і ніхто на нього не жалівся, от тільки німцю не вгодив .
- А шо у німця був якийсь вкус другий чи шо?
- Та який там у нього вкус, коли він німець. Може шо й було, але ж і чоботи були гарні.
- Тоді за шо по морді?
- Та за шо, приніс німець товар Данилові, ну той і взявся шити. Товар, правда був дуже гарний. Німецький. Чоботи пошив, но шо то чуствував, бо коли німець должен був прийти, він і каже своїй бабі: «Ти чоботи німцеві віддай, а про мене йому нічого не кажи, мол нема дома», а сам заліз до себе на хатнє горище і притих.
Ну, німець прийшов, баба йому ті чоботи винесла, тай подає з поклоном, а він на них і так подивиться, і так, в руках крутить, шось думає, а потом і питає;
- А де Данило?
- Та бог же його знає, десь пішов, а шо ви хотіли?
- Та поблагодарить за чоботи.
- Та невже! – зраділа баба - То я його зараз і покличю – піднялася по драбині на горище, та й каже – Данило, злазь скоріше, німець твої чоботи хвалить! Та не бійся ти, злазь…
Сама злізла на землю, а за нею і Данило. Іде до німця і кланяється. А той крутить в руках ті чоботи і так внімательно дивиться на Данила. А коли той підійшов, то він взяв чоботи за передки, а халявами Данилові та й по морді, та й по морді…. Ще й приказує: «Ай, харошие сапоги Данила пошил, ай, харошие!», а потом кинув їх на землю, повернувся і пішов собі геть.
- А шо ж таке?
- Та шо, німець може і культурний був, але ж і дурний, він же не понімав, шо у нас всі чоботи шили на одну колодку.
- В смислі як це на одну колодку?!
- Та як. От бачиш і ти не понімаєш. Раньше чоботи ніхто не шив на праву там чи на лєву ногу, шили два однакових, а потом людина вже і приношувала їх так як їй було треба, то, може у німців там чи правий чи лєвий, а у нас люди і так понімали де в кого яка нога.
А Данило постояв, постояв, подивився, підібрав ті чоботи та так добре в них і ходив. Товар же був німецький. Ще й в гражданську войну його бачили в тих чоботях.
- А далі як?
- Та шо ж далі. Далі було те, шо прийшли жиди з комуністами і все перевернулось. Ні тобі чобіт, ні мастєров. Данило десь пропав, мабуть шо вбили, баба його до голоду ще жила, а в голод і її поховали рядом з Пилиповою Варькою.
Мужики он зараз тільки в кирзових чоботях і ходять. А хіба ж ти їх начистиш до блєска, та й воду вони пропускають.
